Битi є. Макар. Книга 1

— Давай! За зустріч.
— Дякую. Не можу.
— Зав’язав? Здоровий спосіб життя чи іслам сповідуєш? — Макар ніс лабуду, з язика рвалося інше: ти як тут опинився, Борю? Що ти тут робиш? Хто тут тебе на повідку тримає, а може, ти когось? Ну! Повідай хоч щось!
Боря — ніби почув.
— Саня. Пам’ятаєш, ми колись у гуртожитку обговорювали фундаментальні проблеми теорії функцій?
— Безумовно, — збрехав, не мигнув.
— Кандидатську пишу… — врешті довірився журавель.
— Тут? — ляпнув Макар замість «вітаю».
— Ні. Після роботи. У вільний час.
— А, то ти оце на роботі? — почав вивідувати механік.
— Так.
— У тебе є вільний час?
— Я мало сплю.
— Я теж мало сплю, Борю. Може, якось зустрінемося? Розкажеш про дисертацію. Цікаво…
Журавель кивнув, простягнув механіку візитівку, мовляв, зідзвонимось. Макар поклав її до кишені, не роздивляючись. А хотілося.
— А я без візитівок. Відпочиваю…
— Зрозуміло… — знову без емоцій.
Механік указав на ноутбук на столику.
— Наукова робота в компі?
— Ні, тут поточне. План для Ярослава Михайловича на завтра складав, — відкрився Боря.
— Ти помічник Новаковського?
— Так.
— У нас із тобою однаковий розклaд, — обережно сказав Макар. — Я теж був помічником народного депутата. Але основне — то моя «дисертація». Щодня пишу. З ранку до ночі.
— Що за тема? — пожвавішав Рудь.
Макар уже приготувався похвалитися власною фабрикою, та від панської хати — високий дівочий голос:
— Борю! Відвези мене в місто!
— Так, Нані. — Журавель уже мчав геть. Навіть не попрощався.
Макар озирнувся. Біля дверей хоромів у півоберта до нього стояла тоненька панянка, говорила по мобільному. Короткі джинсові шорти, топ прилип, бейсболка, з-під неї — густе чорне волосся, зібране у хвіст. «Спека», — байдуже констатував механік, обернувся до причалу: щось Марти підозріло довго немає. І раптом закляк. Він не усвідомлював, чому йому так відчайдушно хочеться знову озирнутися. Ніби щось надзвичайно важливе промайнуло і зараз йому було конче необхідно переконатися, що те важливе не примарилося. Було. Є. Механік усміхнувся скептично. Маячня! Видихнув. Повільно обернувся до дверей дому. Панянка все ще стояла на порозі. Усе ще говорила по мобільному, і він не бачив у дівчині аж нічого такого, заради чого варто було озиратись.
— Нані. Я готовий, — почув голос Рудя.
Дівчина кивнула, заспішила до «БМВ», що вже гирчав під соснами. За кермом — водій. Рудь саме відчиняв задні дверцята авта.
— Спека… — прошепотів Макар роздратовано. Ковзнув поглядом по дівочій постаті — панянка саме сідала в авто — і раптом відчув: серце терпне… На правій нозі Нані від коліна до середини литки — тоненький шрам. Ніби «Кохінором Т1» під лінійку проведений…
Ото й тобі часу — поки серце спить.
Макар гнав — не руки кермо крутили: новий гравець у ділі — бив у груди зсередини, пробив, попереду автівки на метр — рвав уперед. Механік ошелешено слідував настирливому сердечному ритму, мружив очі нервово, вглядався, ніби «бемчик» раптом мав з’явитися попереду. Марта перелякано зойкала:
— Сашенько! Сашенько! Ну, куди?! Смерть доженемо!
«Смерть»? Не розчув! «Доженемо»?.. Дідько! Тільки тепер і дійшло — за дівчиною жене. Йолоп! Вона годину тому з Процева виїхала.
Зупинити б те серце на мить. По гальмах. Хоч автівку. У відчинені вікна — гаряче, чорне. Ніч. Перед очі — «Вас вітає місто-герой Київ».
— Сонце! Що ти робила з тим… моряком на яхті так довго?!
— Ти ревнуєш?
Марта сміялася щасливо і молодо, обійняла, взялася пояснювати. Повз них мчали автівки. Штовхали «Кіа Сіїд» пекучим повітрям. Розгойдували думки. Марта оптимістично малювала складні схеми, механік намагався зосередитися. Чортівня виходила: сарафани, держзамовлення, солдатське спіднє, шрам на дівочій нозі.
— Тобто… я отримаю держзамовлення?
— Безумовно!
Заметушилася, дістала з сумки візитівку.
— Тримай, любий. Маєш познайомитися з помічником Ярослава Михайловича. Усі контакти по цій темі з ним.
— Рудь. Борис Ігоревич, — прочитав. Усміхнувся. — Я знаю його, сонце. Ми з ним… Не важливо…
Витяг з кишені візитівку Рудя, показав Марті.
— Маю дві тепер…
Замовк: сарафани, солдатське спіднє, шрам на дівочій нозі.
— То ви вже спілкувалися? Чудово. Чудово, любий, — чув Марту.
— Усього кілька хвилин. Він… повіз у місто якусь панянку… Певно, гостя. Нані…
— Нані? Це дочка Новаковського.
Дочка? Знітився. І якого?! Від прикрощів знітився ще більше.
— Ну, то… таке! Ти! Чому ти так довго з Новаковським на яхті затрималася?! Подушки там… м’які? Дружина… Новаковського не дізнається?!
Марта прилипла до коханця спітнілими грудьми.
— Господи, як же я люблю, коли ти мене ревнуєш! — зашепотіла гаряче. — Коханий! Забудь про Новаковського! Він удівець. Для нього на всіх усюдах єдина жінка існує — Нані…
Нані-на-ні-на… На широкій постелі в апартаментах біля цирку густо хропе виснажена задоволена Мартазавра. Розкинулася — рука колодою на Макаровій шиї. Нані-на-ні-на… Нічір не заглушає музики. Нані… Ім’я магічне… Незвичне, таємниче. Як шрам на її нозі. Певно, лижі, крутий схил у французьких Альпах… Не на вила ж у сараї… Марті подякувати: зробила його фаталістом. Нані-на-ні-на… Доля! Це точно доля! Ні, Макар і думати не бажає, наскільки вигідно те, що Нані — донька Новаковського. Він просто хоче побачити її знову. Нані-на-ні-на… Ти яка? Він не бачив її лиця двадцять сьомого квітня у квіткарні біля Республіканського стадіону. Не роздивився в Процеві, та це тільки збурює фантазії. Однаково. Він упізнає її за шрамом на литці. Марта не дізнається про те. Особисте не перетнеться зі справами. Фантазії стають некерованими — Нані… Нані-на-ні-на… Новаковська… Блін, Нані Новаковська — не просто доля. Вкрай файна красна доля! І це треба визнати. Якщо для Новаковського не проблема посеред фінансового року вибити держзамовлення для його фабрики, скільки корисного він зробить, приміром, для… зятя?
Макар косить на Марту напружено, ніби вві сні коханка може підслухати його думки. Колода на шиї перекриває кисень.
Супиться, скидає Мартину руку з шиї нахабно й безцеремонно — ніби зі свого життя назавжди. Завмирає… «Цікаво, де Марта мою розписку зберігає?..» Обережно повертає колоду на шию. «Блін, з глузду з’їхав! Яка ще Нані? Забути до часу…» — наказує собі. Фантазії підкоряються, захлинаються виробничою тематикою: держзамовлення, фабрика стає великою, як Республіканський стадіон, тисячі швачок, схожих на дешевих іграшкових китайських роботів, строчать, аж гай гуде, гори готових виробів перетворюються на