Апеляційні суди областей відмічають негативну тенденцію до послаблення контролю з боку міліції та комісій у справах неповнолітніх за поведінкою засуджених, які були звільнені від відбування покарання з випробуванням. Ситуація зі злочинністю у дитячому се¬редовищі вимагає удосконалення профілактичної роботи, пошуку ефективних форм взаємодії всіх заінтересованих організацій, діяльність яких спрямована на запобігання втягненню підлітків у протиправну діяльність.
Законом України від 24 січня 1995 р. «Про органи і служби у справах непо¬внолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх», виходячи з положень Конституції України та Конвенції, визначено правові основи діяльності органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли 18-річного віку. Цим же Законом (ст. 6) передбачено створення при судах інституту судових вихователів для здійснення контролю за виконанням рішень щодо неповнолітніх, який діє згідно з Положенням, яке затверджується Верховним Судом України, Міністерством юстиції України, Міністерством освіти України. Але такий інститут поки що практично не діє.
Роз'яснення судам з питань застосування законодавства щодо кримінальної відповідальності неповнолітніх надані Пленумом Верховного Суду України у постановах:
а) від 26 червня 1981 р. № 5 (зі змінами) «Про практику застосування судами
України законодавства у справах про злочини неповнолітніх і про втягнення їх у
злочинну та іншу антигромадську діяльність» (далі — постанова Пленуму Верхов¬
ного Суду від 26 червня 1981 р. № 5);
б) від 23 грудня 1983 р. № 6 (зі змінами) «Про практику застосування судами
України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у зло¬
чинну та іншу антигромадську діяльність» (далі — постанова Пленуму Верховно¬
го Суду від 23 грудня 1983 р. № 6);
в) від 22 грудня 1995 р. № 21 (зі змінами) «Про практику застосування судами
примусових заходів виховного характеру».
З часу прийняття зазначених постанов відбулися значні зміни у правовій сфері. 28 червня 1996 р. прийнято Конституцію України, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Держава гарантує утвердження й забезпечення прав і свобод людини. З 1 вересня 2001 р. набрав чинності новий КК України, значно¬го оновлення зазнав КПК України. Зміни у законодавстві щодо неповнолітніх та поява нових питань, які виникли у судовій практиці, стали підставою для прове¬дення узагальнення судової практики у справах про злочини неповнолітніх і втяг¬нення їх у злочинну діяльність.
Основними причинами скасування та зміни вироків, як зазначила Судова палата з кримінальних справ Верховного Суду України, було порушення прав неповнолітніх на захист, а також призначення підсудним занадто м'якого або суворого покарання, порушення норм КК України у призначенні покарання, однобічність або неповнота досудового чи судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотні порушення кримінально-процесуального закону тощо.
Зупинимося на деяких особливостях провадження у справах за участю непо¬внолітніх, на які звернула увагу Судова палата з кримінальних справ Верховного Суду України.
Так, обставини, що підлягають доказуванню у кримінальній справі, визнача¬ються статтями 64 і 23 КПК України і є загальними для всіх справ, у тому числі й у справах про злочини неповнолітніх. Однією з особливостей провадження у зазначених справах є розширення меж предмета доказування. Тому, крім обста¬вин, встановлення яких є обов'язковим під час провадження кожної криміналь¬ної справи, у справах про злочини неповнолітніх згідно зі ст. 433 КПК України необхідно також з'ясувати: вік неповнолітнього; стан його здоров'я та загального розвитку; характеристику особи, умови життя і виховання неповнолітнього; обставини, що негативно впливали на його виховання; наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність. Невстановлення зазначених обставин свідчить про істотну неповноту провад¬ження у справі. У постанові Пленуму Верховного Суду від 26 червня 1981 р. № 5 зазначено, що в разі, коли не встановлені обставини, передбачені ст. 433 КПК України, і неможливо усунути таку неповноту досудового слідства в судовому засіданні, суд повинен повернути справу на додаткове розслідування.
На судову практику позитивно вплинули зміни, внесені до ст. 246 КПК України Законом від 21 червня 2001 р., про обмеження підстав для повернення справ на додаткове розслідування зі стадії її попереднього розгляду. Наведений у ст. 246 КПК України перелік таких підстав є вичерпним. Тому суд із цієї стадії не може повернути справу на додаткове розслідування, наприклад, з мотивів непо¬вноти дізнання чи досудового слідства, у зв'язку з тим, що обвинувачений після передачі справи до суду зник і місце його перебування невідоме тощо.
565
Основними причинами повернення справ на додаткове розслідування, за да¬ними апеляційних судів, є: неповнота досудового слідства, для усунення якої потрібне проведення слідчих та розшукових дій, спрямованих на збір нових до¬казів (обшук, виїмка, відтворення обставин події, розшук свідків, пошук речових доказів); істотне порушення процесуальних прав неповнолітніх; відсутність про¬токолу огляду місця події, медичного висновку про причину смерті потерпілого; невиконання вимог суду, викладених у попередніх судових рішеннях про повер¬нення справ на додаткове розслідування; порушення права підсудного на захист, у тому числі, коли вимоги КПК України виконані без участі адвоката тощо.
Так, справа щодо неповнолітнього М. та інших, які обвинувачувалися за ч. 2 ст. 17, ч. 2 ст. 140 КК України 1960 р., постановою Дніпровського районного суду м. Херсона направлена на додаткове розслідування через те, що на досудовому слідстві порушено право на захист. Відповідно до вимог ст. 45 КПК України, участь у справі захисника є обов'язковою. Незважаючи на те, що до участі у спра¬ві за обвинуваченням неповнолітнього був допущений адвокат, вимоги статей 218-220 КПК України виконані, але без його участі.
У судах мають місце факти тяганини під час розгляду справ щодо неповно¬літніх. Відповідно до ст. 40 Конвенції, будь-яке рішення щодо неповнолітнього має невідкладно прийматися компетентним чи судовим органом у ході справед¬ливого слухання згідно із законом.
Судова палата з кримінальних справ Верховного Суду України звернула також увагу на особливості з'ясування обставин про особу неповнолітнього, його вік, стан здоров'я та загальний розвиток. Так, оцінюючи дії неповнолітніх, суди мають зважати на ту обставину, що в цілому неповнолітні за рівнем інтелектуаль¬ного і вольового розвитку відстають від дорослих. Життєвий досвід у них ще не¬достатній, а якщо є упущення у вихованні, то вони можуть неправильно оціню¬вати конкретну ситуацію та обирати лінію поведінки, помилятись у трактуванні змісту таких понять, як сміливість, дорослість, взірець для наслідування. Зважа¬ючи на вікові особливості неповнолітніх, необхідно посилювати їх правову захищеність. Для гарантування правового захисту неповнолітніх на досудовому слідстві і в судовому розгляді законом передбачено спеціальні норми, що вста¬новлюють особливість провадження у цих справах:
1) участь законного представника, який має статус учасника судочинства (ст. 441 КПК України);
2) обов'язкова участь захисника (п. 1 ст. 45 КПК України);
3) доповнення предмета доказування у кримінальній справі (ст. 433 КПК України);
4) виділення справи стосовно неповнолітнього в окреме провадження за наяв¬ності в ній дорослих учасників (ст. 439 КПК України);
5) вирішення судом у вироку додаткових питань (ст. 445 КПК України);
6) можливість застосування примусових заходів виховного характеру замість кримінального покарання (ст. 447 КПК України);
7) порядок затримання та взяття від варту як запобіжний захід щодо непо¬внолітнього (ст. 434 КПК України);
8) порядок виклику неповнолітнього обвинуваченого (ст. 437 КПК України);
9) участь у судовому розгляді справи представників служби у справах непо¬внолітніх, міліції у справах неповнолітніх (ст. 442 КПК України), підприємств, установ і організацій (ст. 443 КПК України);
10) участь педагога або лікаря, батьків чи інших законних представників у до¬
питі неповнолітнього обвинуваченого, коли йому не виповнилося 16 років або
якщо його визнано розумово відсталим (ст. 438 КПК України);
566
11) видалення неповнолітнього підсудного із залу судового засідання під час дослідження обставин, що можуть вплинути на неповнолітнього (ст. 444 КПК України);
12) порядок пред'явлення обвинувачення і матеріалів справи неповнолітньо¬му та його допит у присутності захисника (статті 438, 440 КПК України).
Велике значення для індивідуалізації особи обвинуваченого (підсудного) у вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням до нього кримінального та кримінально-процесуального закону, має з'ясування даних про його вік. Стат¬тею 22 КК України встановлено вік, з якого може настати кримінальна відпо¬відальність за вчинення злочину. Судам слід мати на увазі, що вік неповнолітньо¬го входить до переліку обставин, які відповідно до вимог ст. 433 КПК України не¬обхідно обов'язково з'ясувати. У справах стосовно неповнолітніх орган, який здійснює провадження, зобов'язаний вжити заходів до встановлення точної дати народження (число, місяць, рік) особи, яка притягається до кримінальної відповідальності. При цьому особа вважається такою, яка досягла певного віку, починаючи з наступної доби після дня народження. Дані про вік неповнолітньо¬го мають підтверджуватися свідоцтвом про його народження. За відсутності документа, який підтверджує вік, або є обґрунтовані сумніви щодо оригіналу до¬кумента про народження, для встановлення віку обвинуваченого необхідно відповідно до п. 5 ст. 76 КПК України призначити судово-медичну експертизу. У випадках, коли рік народження неповнолітнього встановлюється судово-медичною експертизою, днем народження треба вважати останній день року, зазначеного експертами, а при визначенні ними віку мінімальною і максималь¬ною кількістю років (наприклад, від 14 до 15 років) необхідно виходити із перед¬бачуваного експертизою мінімального віку такої особи. За даними апеляційних судів, у вивчених під час проведення узагальнення справах вік неповнолітніх був установлений за документами про їх народження, якими є свідоцтва про народ¬ження; їх копії, додані до справ. У разі відсутності свідоцтва про народження до справи додається копія запису державного органу про народження непо-внолітнього.
Відповідно до вимог ст. 433 КПК України, в кожній кримінальній справі щодо неповнолітнього необхідно з'ясувати стан його здоров'я та загального розвитку, а за наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з душевним захворюванням, має бути також з'ясовано, чи міг він повністю усвідо¬млювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними. Дані про стан здоров'я та загального розвитку неповнолітнього можуть впливати на вирішення таких важливих питань, як притягнення його до кримінальної відповідальності, обрання запобіжного заходу, міри покарання та ін.
Для з'ясування стану здоров'я неповнолітнього відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України мають бути допитані як свідки його батьки або особи, які їх замінюють (опікун, піклувальник), про те, чи не хворів неповнолітній тяжкими хворобами, чи немає у нього психічних або фізичних вад, які його здібності щодо логічного мислення, чи не відстає він у розвитку від однолітків. Якщо неповнолітній пере¬бував на обліку у зв'язку з психоневрологічним захворюванням або перебував у лікарні, слід витребувати відповідні медичні документи. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього відповідно до статей 76 і 433 КПК України має бути призначена судово-психологічна експертиза або
