примусових заходів виховного характеру суд зобов'яза¬ний з'ясувати думку потерпілого і в разі закриття справи повідомити про це потерпілого та його представника. Потерпілий або його представник можуть оскаржити рішення про закриття справи в апеляційному порядку.
Закриття справи також є однією з форм закінчення досудового слідства. Досу-дове слідство закінчується складанням обвинувального висновку або постанови про закриття справи чи постанови про направлення справи до суду для вирішен¬ня питання про застосування примусових заходів медичного характеру.
Досудове слідство закінчується закриттям кримінальної справи:
1) за наявності однієї з таких підстав:
— за відсутності події злочину;
— за відсутності в діянні складу злочину;
— внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчине¬не діяння, а також у зв'язку з помилуванням окремих осіб;
— щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння 11-річного віку;
— за примирення обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які по¬рушуються не інакше як за скаргою потерпілого;
— за відсутності скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право пору¬шувати справи і за відсутності скарги потерпілого;
— щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження у справі є необ¬хідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;
— щодо особи, про яку є вирок за тим самим обвинуваченням, що набрав за¬конної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;
— щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи за тим же обвинуваченням;
— якщо про відмову в порушенні справи за тим же фактом є нескасована по¬станова органу дізнання, слідчого, прокурора;
2) за недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.
Слідчий закриває справу мотивованою постановою, в якій зазначає: відомості про особу обвинуваченого, суть справи, підстави для закриття справи, рішення про скасування запобіжного заходу і заходів із забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна, а також рішення в питанні про речові докази.
Якщо розслідуванням встановлено факти, які вимагають застосування заходів громадського або дисциплінарного впливу чи адміністративного стягнення щодо особи, яка притягалась як обвинувачений, або щодо інших осіб, слідчий, закри¬ваючи кримінальну справу, доводить ці факти до відома громадської організації, товариського суду, трудового колективу або адміністрації підприємства, устано¬ви, організації для вжиття відповідних заходів впливу або надсилає матеріали справи до суду для застосування заходів адміністративного стягнення.
561
Копія постанови про закриття справи надсилається прокуророві, особі, що притягалася до кримінальної відповідальності, особі, за заявою якої була поруше¬на справа, а також потерпілому та цивільному позивачеві.
Постанова слідчого про закриття справи може бути оскаржена прокуророві в 7-денний строк з дня одержання письмового повідомлення або копії постанови про закриття справи.
Особа, щодо якої провадилося слідство, має право оскаржити цю постанову в частині, яка стосується підстав і мотивів закриття справи.
В разі закриття справи через смерть обвинуваченого близькі родичі і гро¬мадські організації вправі з метою реабілітації померлого просити про доведення досудового слідства до кінця.
В разі оскарження постанови слідчого про закриття справи прокурор знайо¬миться зі справою і не пізніше ЗО днів з дня надходження скарги скасовує поста¬нову про закриття справи і відновлює досудове слідство або залишає скаргу без задоволення, про що повідомляє особі, яка подавала скаргу.
Постанову прокурора, слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона сто¬сується, або її представником до суду.
Досудове слідство в закритій справі може бути відновлене у межах установле¬них строків давності притягнення до кримінальної відповідальності постановою прокурора, начальника слідчого відділу, а у випадках, передбачених Кодексом, — постановою судді.
Оскарження постанови слідчого про закриття кримінальної справи має відбу¬ватись з урахуванням вимог, що встановленні до порядку оскарження будь-яких дій слідчого. Так, відповідно до ст. 234 КПК України, дії слідчого можуть бути ос¬каржені прокуророві як безпосередньо, так і через слідчого. Скарги можуть бути як письмові, так і усні. Усні скарги прокурор або слідчий заносить до протоколу.
Слідчий зобов'язаний протягом доби направити прокуророві скаргу, що надійшла до нього, разом зі своїми поясненнями.
Подача скарги не зупиняє виконання дії, яка оскаржується, коли це не визнає за потрібне слідчий або прокурор.
Дії слідчого можуть бути оскаржені до суду. Скарги на дії слідчого розгляда¬ються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено Кодексом.
Прокурор протягом трьох днів після одержання скарги зобов'язаний розв'яза¬ти її і повідомити про результати скаржника. Скаргу і копію повідомлення про результати її розв'язання приєднують до справи. Відмова у задоволенні скарги повинна бути мотивована. Рішення прокурора може бути оскаржене вищестоя¬щому прокуророві.
Скарга на дії прокурора щодо проведення ним досудового слідства або окре¬мих слідчих дій у справі подається вищестоящому прокуророві. Дії прокурора можуть бути оскаржені до суду. Скарги на дії прокурора розглядаються судом пер¬шої інстанції за переднього розгляду справи або розгляду її по суті, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується, або її пред¬ставником до районного (міського) суду за місцерозташуванням органу або робо¬ти посадової особи, яка винесла постанову, протягом семи днів з дня отримання її копії чи повідомлення прокурора про залишення скарги на цю постанову без задоволення.
562
Скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття спра¬ви розглядається суддею одноособово не пізніше п'яти днів, а у разі складності справи — десяти днів з дня надходження закритої справи до суду.
Суддя витребує справу, знайомиться з нею, а в разі необхідності заслуховує по-яснення особи, яка подала скаргу на постанову.
Про час розгляду скарги суддя повідомляє прокурора і особу, що подала скар¬гу, які вправі взяти участь у її розгляді та висловити свої доводи. Під час розгляду скарги ведеться протокол судового засідання.
Розглянувши скаргу, суддя залежно від того, чи були у закритті справи вико¬нані вимоги Кодексу, приймає одне з таких рішень:
1) залишає скаргу без задоволення;
2) скасовує постанову про закриття справи і направляє справу прокурору для відновлення слідства або дізнання.
Скасовуючи постанову про закриття справи і направляючи справу прокурору для відновлення досудового слідства або дізнання, суддя вказує, які обставини належить з'ясувати при проведенні досудового розслідування.
На постанову судді прокурором, особою, яка подала скаргу, протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду.
Копія постанови судді надсилається особі, яка прийняла рішення про закрит¬тя справи, особі, що подала скаргу на постанову, і прокурору, який відмовив у по¬новленні досудового слідства або дізнання.
8.11. Захист неповнолітніх у кримінальному процесі.
Відповідь на це питання доцільно розпочати з посилання на Лист Судової па¬лати у кримінальних справах Верховного Суду України «Судова практика у спра¬вах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність», в якому наголошується про значення профілактики злочинності серед неповнолітніх процесуальної діяльності судів, що здійснюють провадження у кримінальних справах. Ефективні правові заходи, які суди застосовують щодо неповнолітніх, можуть реально сприяти попередженню вчинення підлітками нових злочинів та їх виправленню. Здійснюючи правосуддя, суди повинні забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод як підсудного неповнолітньо¬го, так й інших учасників процесу.
Порядок провадження у справах про злочини неповнолітніх, як передбачено ст. 432 КПК України, визначається загальними правилами КПК України для про¬вадження кримінальних справ і, крім того, додатковими нормами, викладеними у главі 36 КПК України «Особливості провадження в справах про злочини непо¬внолітніх». У зазначеній главі містяться норми, якими передбачено підвищення захищеності прав неповнолітніх у кримінальному судочинстві.
У багатьох країнах світу (США, Великобританії, Бельгії, Франції, Німеччині та ін.), на відміну від України, судочинство у справах про злочини неповнолітніх здійснюється спеціалізованими судами різних модифікацій. Діяльність таких судів для неповнолітніх оцінюється вченими-юристами досить високо.
Правосуддя щодо неповнолітніх має бути складовою процесу національного розвитку кожної країни. Відповідно до ст. 9 Конституції, чинні міжнародні дого¬вори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Тому суди повинні враховувати вимоги міжнародних правових актів, зокрема тих, які стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх. У міжнародно-правових актах наголошується на необ-хідності особливого захисту дітей та підлітків. Україною було підписано міжна-
563
родний договір від 29 листопада 1985 р., за яким вона взяла на себе зобов'язання виконувати Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення пра¬восуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила»). У пр. 2.1 зазначених Правил підкреслюється необхідність неупередженого їх застосування.
В іншому важливому міжнародному документі — Конвенції про права дитини, прийнятій 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 р. і ратифікованій Вер¬ховною Радою України 27 лютого 1991 р. (далі — Конвенція), міститься гуманне положення щодо застосування до неповнолітнього міри запобіжного заходу. Відповідно до ст. 37 Конвенції, «арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дити¬ни здійснюється згідно з законом та використовується лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу».
Основні напрями державної політики України стосовно дітей і заходи щодо її реалізації центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, суспільними інститутами були визна¬чені в Національній програмі «Діти України» (затверджена Указом Президента від 18 січня 1996 р. № 63/96; далі — Національна програма). Серед її основних за¬вдань — здійснення заходів щодо профілактики злочинності, наркоманії, алко¬голізму і куріння серед дітей.
Виконання основних положень Національної програми у 1996-2000 рр. акти¬візувало процеси практичного розв'язання проблем поліпшення становища дітей і виконання положень Конвенції, а також сприяло деякому поліпшенню стану профілактики підліткової злочинності. З метою вирішення нагальних питань що¬до покращання становища дітей і захисту їхніх прав Указом Президента України від 24 січня 2001 р. № 42/2001 «Про додаткові заходи щодо забезпечення вико¬нання Національної програми «Діти України» на період до 2005 року» були перед¬бачені відповідні заходи. Соціальна політика стосовно дітей у 2001-2005 рр. спрямовувалась насамперед на зменшення впливу на них негативних явищ, які виникають під час реформування суспільства. Незважаючи на певні позитивні зрушення — зменшення кількості зареєстрованих злочинів, вчинених непо¬внолітніми, — рівень злочинності серед підлітків залишається високим. Так, у 2002 р. засуджено 3 235, або 16,1 % від неповнолітніх, які раніше вчиняли злочи¬ни і притягалися до кримінальної відповідальності.
