час публічно¬го заходу і зберігала знімки в досьє. Було вирішено, що фотозйомка не була вторг¬ненням у приватне життя, оскільки була зроблена під час публічного заходу Про¬те у рішенні говорилося, що допит позивача, здійснений після інциденту, і запис цього допиту дійсно становили втручання в приватне життя позивача, оскільки ці дії належали більше до його особистих справ.
154
3. Захист прав людини та приведення української системи цього захисту...
Хоча фотоспостереження за діями осіб у громадських місцях без запису саме по собі не веде до втручання в приватне життя, регулярний чи постійний запис даних можуть означати таке втручання. Суд підтвердив цю позицію у недавній справі Пека (Peck). Тема набула розвитку в рішенні Суду за іншою справою, Перрі проти Великої Британії (Perry v. the UK). Суд вирішив, що звичайне використання відеокамер у громадських місцях, на вулиці чи у приміщеннях, таких, як торгові центри або поліцейські дільниці, де вони служать законним і передбачуваним цілям, не є порушенням ст. 8. Однак у справі Перрі поліція змінила кут огляду ка-мери таким чином, щоб одержати ясне зображення позивача, потім змонтувала відеозапис і показала свідкам, щоб ті упізнали його в ході кримінального проце¬су. Було прийняте рішення, що ст. 8 у цьому випадку застосовна.
Інтерес представляє справа про ісландських собак. До 1984 р. закон забороняв жителям столиці Ісландії мати собак. За скаргою одного з городян Суд прийняв рішення, відповідно до якого гаранти ст. 8 не поширюються на взаємостосунки осіб із безпосереднім оточенням, якщо мова не йде про відносини з людьми. Утримання собаки як домашньої тварини, вирішив суд, неминуче вторгається в права інших осіб і суспільства.
Отже, питання «приватності» (що саме заслуговує на захист, якого ступеня захисту) повинні співвідноситися з правами інших осіб і співтовариства. Суд інтерпретував ст. 8 таким чином, що вона накладає і заборону на необгрунтоване втручання, і позитивне зобов'язання у наданні захисту від втручання інших.
У досить спірному рішенні, винесеному не на користь Росії, Суд ухвалив, що ст. 8 застосовна до відмови влади повернути паспорт позивачці після звільнення з ув'язнення. Суд відзначив, що позивачка не навела жодного конкретного при¬кладу, який би виявляв собою неповагу до її приватного життя. Суд узяв до уваги, що в повсякденному житті російським громадянам найчастіше приходиться засвідчувати свою особистість навіть при здійсненні самих звичайних дій. Внутрішній паспорт необхідний для більш важливих потреб, таких, як влашту¬вання на роботу й одержання медичного обслуговування. Тому позбавлення по¬зивачки паспорта становило постійне втручання в її приватне життя. Відповідно до внутрішнього законодавства країни, паспорт повинен бути повернутий за ви¬могою особи, звільненої з ув'язнення, а держава не надала доказів того, що відмо¬ва повернути його за вимогою позивачки після звільнення з місць позбавлення волі має законну підставу.
Установивши, що розглянута справа має відношення до приватного життя особи у межах ст. 8, Суд розглядає питання про те, чи відповідало втручання в гарантовані ст. 8 права законам країни. Це робиться з метою переконатися у то¬му, чи обмежені повноваження виконавчої влади щодо свавільного втручання в права людини з боку внутрішньої законодавчої чи судової влади. При цьому кон¬цепція «законодавства» не обмежується внутрішніми юридичними нормами, а включає більш абстрактні і загальні уявлення про вимоги поняття «законності».
Щоб вирішити, чи було втручання «законним», потрібно відповісти на питан¬ня: чи дозволене втручання внутрішньою законодавчою системою країни? чи є відповідна законодавча норма доступною для громадянина? Іншими словами, чи мав громадянин можливість одержати достатнє для обставин справи уявлення про норми закону, застосовні до цього випадку; чи достатньо точна норма закону, шоб дозволити громадянину передбачати (у розумних межах) можливі наслідки своїх дій; чи надає закон достатні гарантії від свавільного втручання в права?
Позиція Суду така: «Не можна вважати втручання законним, якщо юридичні повноваження виконавчої влади виражаються в термінах необмеженої влади. За-
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
кон повинен указувати межі будь-яких повноважень компетентної влади і спо¬собів їх здійснення. Закон повинен з достатньою ясністю і з урахуванням закон¬ної мети конкретного заходу надавати особі необхідний захист від свавільного втручання».
Висновок про те, що втручання не відповідає закону, достатній для висновку про порушення ст. 8.
Держава повинна вказати мету, заради якої вона втручалася у права позивача, гарантовані ст. 8.
Критерій втручання — його необхідність. Але «необхідно» — не синонім «обов'язково», «розумно» чи «бажано». Щодо поняття «демократичне суспільство», Суд висловився так: «Одним з фундаментальних принципів демо¬кратичного суспільства є законність, на яку ясно посилається преамбула до Кон¬венції. Законність передбачає, серед іншого, що втручання з боку виконавчої вла¬ди в права осіб повинне бути предметом ефективного контролю. Цей контроль звичайно здійснюється судовою владою (принаймні, як останньою інстанцією), оскільки судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередже¬ності і належної процедури. Демократичне суспільство характеризується плю¬ралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитив¬не зобов'язання з забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються ст. 8. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрун¬товано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внут-рішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.
Суд визнав, що деякі аспекти прав, що захищаються ст. 8, мають більшу «вагу», ніж інші. Це, наприклад, право на сексуальні стосунки. Втручання в такі права дозволено, якщо маються «особливо серйозні причини». Суд розраховує, що європейські країни дійдуть до угоди між собою і встановлять, чи є втручання «необхідним».
Стаття 8 передбачає деякі обмежені рамки, в яких рішення приймає держава. Однак саме органи Конвенції визначають (враховуючи відповідні внутрішні законодавчі і нормативні акти), чи відповідають Конвенції мета і необхідність конкретного втручання в права. Якщо мова йде про особливо важливий аспект існування чи ідентифікації осіб, Суд буде з меншою ймовірністю погоджуватися з тим, щоб державі надавалися більш широкі повноваження приймати рішення. При цьому у справах про транссексуалів Суд припускає широкі повноваження для держави, хоча мова йде про той саме «інтимний аспект приватного життя» (сексуальна ідентифікація людини).
У деяких справах ступінь наданих державі меж розсуду залежить не так від того, наскільки права, що розглядаються, важливі для конкретної особи, як від того, з якими інтересами вступають у конфлікт ці права. Винятки зі ст. 8 повинні трактуватися у вузькому значенні.
Зупинимося докладніше на справах про втручання у «приватне» життя. Поди¬вимося, як Суд установлював баланс між індивідуальними і суспільними інтере¬сами у сфері «приватності». Існує низка важливих сфер, які можна в цьому зв'яз¬ку піддати ретельному аналізу: захист персональних даних, сексуальна ідентифікація та орієнтація, фізична недоторканність.
Хоча термін «захист персональних даних» має специфічне юридичне значен¬ня (що відображено у законах європейських країн), однак для розгляду преце-дентних випадків у межах Конвенції потрібно дотримуватися підходу, який
156
3. Захист прав людини та приведення української системи цього захисту...
визначає «персональну інформацію» («персональні дані») у широкому значенні, включаючи питання доступу до такої інформації і проблеми, що належать до її збору, збереженню, використанню й опублікуванню. Захист персональних даних безпосередньо належить до сфери приватного життя за ст. 8 Конвенції.
Щодо змісту терміна «персональні дані», то Суд не став спеціально вдаватися у докладний розгляд того, що саме входить у це поняття. Дані щодо осіб можуть знаходитися у відкритому доступі і належати до суспільного, а не до приватного життя особи. Іноді Суд брав до уваги, що розглянутий матеріал знаходився у відкритому доступі. Нещодавно розглядалася справа засудженого вбивці, який звернувся зі скаргою: офіцер поліції, що його вистежив, розкрив конфіденційні розмови у своїй опублікованій біографії. Скарга на втручання у приватне життя позивача була відкинута. Суд вирішив, що коментування інформації щодо вчинення до скоєння позивачем різних злочинів, не можна віднести до його при¬ватного життя.
У справі братів Файєд (Fayed) Європейська комісія з прав людини відкинула скаргу позивачів на те, що опублікування ревізорського звіту Департаменту торгівлі і промисловості про поглинання компанії з'явилося вторгненням у їхнє приватне життя. Комісія вирішила, що деякі аспекти звіту дійсно становили втру¬чання в приватне життя позивачів. У звіті містилася інформація про сімейну і ділову історію братів Файєд. Однак це втручання було обґрунтованим, з огляду на важливість поставленої мети (ефективне розслідування великомасштабних ко¬мерційних справ) і той факт, що позивачі відкрито хвалилися своєю особистою і діловою біографією у спробі домогтися вигідної угоди.
У рішенні за однією бельгійською справою Суд вирішив, що обов'язок носити посвідчення особи і пред'являти їх поліції не є втручанням, якщо картки не містять інформації щодо приватного життя. Картка містила ім'я, адресу, стать, дату і місце народження, а також персональний ідентифікаційний номер (від нього, утім, мож¬на відмовитися). Проте у справі Фрідла (Friedl), де позивача заарештували під час демонстрації і зажадали надати посвідчення особи, це було визнано втручанням у приватне життя, хоч і обґрунтованим як необхідне за даних обставин.
Отже, прецедентне право не зовсім послідовно в підході до того, яка персо¬нальна інформація підпадає під захист ст. 8, а яка вимагає специфічного обґрун¬тування для її опублікування.
Якщо інформація щодо приватного життя зберігається у державних установах, можуть виникнути суперечки за відмови надати до неї доступ. На сьогодні найбільш показовим у цьому відношенні є справа Гаскіна (Gaskin). Позивач, який майже усе дитинство провів на державному піклуванні, звернувся в місцеві орга¬ни влади з проханням надати доступ до документів про нього самого. На думку позивача, ці документи характеризували період його дитинства і дорослішання і фактично заміняли собою те, що в звичайних родинах розповідають дітям їхні батьки. Право особи на дані подібного роду випливає з відношення цієї інфор¬мації до його сутнісної особистості. Інформація мала формуюче значення для його особистості: вік, про який йде мова, такий, що достовірні спогади ще не форму¬ються. Суд вирішив, що особи, які знаходяться в ситуації, близької до положення позивача, мають захищений Конвенцією життєвий інтерес в одержанні інфор¬мації, необхідної для пізнання і розуміння періоду свого дитинства і раннього розвитку. З іншого боку, не можна забувати, що конфіденційність державних баз даних важлива для одержання об'єктивної (достовірної) інформації і для захисту інтересів третіх осіб. У британській системі доступ до архівів залежить від згоди особи, яка надала про себе інформацію. Ця практика може розглядатися як така,
157
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
що відповідає ст. 8 з урахуванням повноважень держави. Проте що робити, якщо людина, яка надала інформацію, знаходиться поза межами досяжності або відмов¬ляється дати згоду з неповажної причини? Інтереси осіб, які прагнуть одержати доступ до даних, у цьому випадку теж повинні бути захищені. Остаточне рішення про розкриття інформації повинен приймати незалежний орган. Така система буде відповідати принципу домірності. Але у справі Гаскіна цієї можливості в позивача не було.
Суд вирішив, що мова йде, швидше, про бездіяльність, ніж про акт втручання, і розглядав справу з огляду на те, чи малося позитивне зобов'язання з боку дер¬жави щодо надання доступу. Конфіденційність баз даних захищає дітей і права осіб, які надали
154
3. Захист прав людини та приведення української системи цього захисту...
Хоча фотоспостереження за діями осіб у громадських місцях без запису саме по собі не веде до втручання в приватне життя, регулярний чи постійний запис даних можуть означати таке втручання. Суд підтвердив цю позицію у недавній справі Пека (Peck). Тема набула розвитку в рішенні Суду за іншою справою, Перрі проти Великої Британії (Perry v. the UK). Суд вирішив, що звичайне використання відеокамер у громадських місцях, на вулиці чи у приміщеннях, таких, як торгові центри або поліцейські дільниці, де вони служать законним і передбачуваним цілям, не є порушенням ст. 8. Однак у справі Перрі поліція змінила кут огляду ка-мери таким чином, щоб одержати ясне зображення позивача, потім змонтувала відеозапис і показала свідкам, щоб ті упізнали його в ході кримінального проце¬су. Було прийняте рішення, що ст. 8 у цьому випадку застосовна.
Інтерес представляє справа про ісландських собак. До 1984 р. закон забороняв жителям столиці Ісландії мати собак. За скаргою одного з городян Суд прийняв рішення, відповідно до якого гаранти ст. 8 не поширюються на взаємостосунки осіб із безпосереднім оточенням, якщо мова не йде про відносини з людьми. Утримання собаки як домашньої тварини, вирішив суд, неминуче вторгається в права інших осіб і суспільства.
Отже, питання «приватності» (що саме заслуговує на захист, якого ступеня захисту) повинні співвідноситися з правами інших осіб і співтовариства. Суд інтерпретував ст. 8 таким чином, що вона накладає і заборону на необгрунтоване втручання, і позитивне зобов'язання у наданні захисту від втручання інших.
У досить спірному рішенні, винесеному не на користь Росії, Суд ухвалив, що ст. 8 застосовна до відмови влади повернути паспорт позивачці після звільнення з ув'язнення. Суд відзначив, що позивачка не навела жодного конкретного при¬кладу, який би виявляв собою неповагу до її приватного життя. Суд узяв до уваги, що в повсякденному житті російським громадянам найчастіше приходиться засвідчувати свою особистість навіть при здійсненні самих звичайних дій. Внутрішній паспорт необхідний для більш важливих потреб, таких, як влашту¬вання на роботу й одержання медичного обслуговування. Тому позбавлення по¬зивачки паспорта становило постійне втручання в її приватне життя. Відповідно до внутрішнього законодавства країни, паспорт повинен бути повернутий за ви¬могою особи, звільненої з ув'язнення, а держава не надала доказів того, що відмо¬ва повернути його за вимогою позивачки після звільнення з місць позбавлення волі має законну підставу.
Установивши, що розглянута справа має відношення до приватного життя особи у межах ст. 8, Суд розглядає питання про те, чи відповідало втручання в гарантовані ст. 8 права законам країни. Це робиться з метою переконатися у то¬му, чи обмежені повноваження виконавчої влади щодо свавільного втручання в права людини з боку внутрішньої законодавчої чи судової влади. При цьому кон¬цепція «законодавства» не обмежується внутрішніми юридичними нормами, а включає більш абстрактні і загальні уявлення про вимоги поняття «законності».
Щоб вирішити, чи було втручання «законним», потрібно відповісти на питан¬ня: чи дозволене втручання внутрішньою законодавчою системою країни? чи є відповідна законодавча норма доступною для громадянина? Іншими словами, чи мав громадянин можливість одержати достатнє для обставин справи уявлення про норми закону, застосовні до цього випадку; чи достатньо точна норма закону, шоб дозволити громадянину передбачати (у розумних межах) можливі наслідки своїх дій; чи надає закон достатні гарантії від свавільного втручання в права?
Позиція Суду така: «Не можна вважати втручання законним, якщо юридичні повноваження виконавчої влади виражаються в термінах необмеженої влади. За-
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
кон повинен указувати межі будь-яких повноважень компетентної влади і спо¬собів їх здійснення. Закон повинен з достатньою ясністю і з урахуванням закон¬ної мети конкретного заходу надавати особі необхідний захист від свавільного втручання».
Висновок про те, що втручання не відповідає закону, достатній для висновку про порушення ст. 8.
Держава повинна вказати мету, заради якої вона втручалася у права позивача, гарантовані ст. 8.
Критерій втручання — його необхідність. Але «необхідно» — не синонім «обов'язково», «розумно» чи «бажано». Щодо поняття «демократичне суспільство», Суд висловився так: «Одним з фундаментальних принципів демо¬кратичного суспільства є законність, на яку ясно посилається преамбула до Кон¬венції. Законність передбачає, серед іншого, що втручання з боку виконавчої вла¬ди в права осіб повинне бути предметом ефективного контролю. Цей контроль звичайно здійснюється судовою владою (принаймні, як останньою інстанцією), оскільки судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередже¬ності і належної процедури. Демократичне суспільство характеризується плю¬ралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитив¬не зобов'язання з забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються ст. 8. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрун¬товано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внут-рішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.
Суд визнав, що деякі аспекти прав, що захищаються ст. 8, мають більшу «вагу», ніж інші. Це, наприклад, право на сексуальні стосунки. Втручання в такі права дозволено, якщо маються «особливо серйозні причини». Суд розраховує, що європейські країни дійдуть до угоди між собою і встановлять, чи є втручання «необхідним».
Стаття 8 передбачає деякі обмежені рамки, в яких рішення приймає держава. Однак саме органи Конвенції визначають (враховуючи відповідні внутрішні законодавчі і нормативні акти), чи відповідають Конвенції мета і необхідність конкретного втручання в права. Якщо мова йде про особливо важливий аспект існування чи ідентифікації осіб, Суд буде з меншою ймовірністю погоджуватися з тим, щоб державі надавалися більш широкі повноваження приймати рішення. При цьому у справах про транссексуалів Суд припускає широкі повноваження для держави, хоча мова йде про той саме «інтимний аспект приватного життя» (сексуальна ідентифікація людини).
У деяких справах ступінь наданих державі меж розсуду залежить не так від того, наскільки права, що розглядаються, важливі для конкретної особи, як від того, з якими інтересами вступають у конфлікт ці права. Винятки зі ст. 8 повинні трактуватися у вузькому значенні.
Зупинимося докладніше на справах про втручання у «приватне» життя. Поди¬вимося, як Суд установлював баланс між індивідуальними і суспільними інтере¬сами у сфері «приватності». Існує низка важливих сфер, які можна в цьому зв'яз¬ку піддати ретельному аналізу: захист персональних даних, сексуальна ідентифікація та орієнтація, фізична недоторканність.
Хоча термін «захист персональних даних» має специфічне юридичне значен¬ня (що відображено у законах європейських країн), однак для розгляду преце-дентних випадків у межах Конвенції потрібно дотримуватися підходу, який
156
3. Захист прав людини та приведення української системи цього захисту...
визначає «персональну інформацію» («персональні дані») у широкому значенні, включаючи питання доступу до такої інформації і проблеми, що належать до її збору, збереженню, використанню й опублікуванню. Захист персональних даних безпосередньо належить до сфери приватного життя за ст. 8 Конвенції.
Щодо змісту терміна «персональні дані», то Суд не став спеціально вдаватися у докладний розгляд того, що саме входить у це поняття. Дані щодо осіб можуть знаходитися у відкритому доступі і належати до суспільного, а не до приватного життя особи. Іноді Суд брав до уваги, що розглянутий матеріал знаходився у відкритому доступі. Нещодавно розглядалася справа засудженого вбивці, який звернувся зі скаргою: офіцер поліції, що його вистежив, розкрив конфіденційні розмови у своїй опублікованій біографії. Скарга на втручання у приватне життя позивача була відкинута. Суд вирішив, що коментування інформації щодо вчинення до скоєння позивачем різних злочинів, не можна віднести до його при¬ватного життя.
У справі братів Файєд (Fayed) Європейська комісія з прав людини відкинула скаргу позивачів на те, що опублікування ревізорського звіту Департаменту торгівлі і промисловості про поглинання компанії з'явилося вторгненням у їхнє приватне життя. Комісія вирішила, що деякі аспекти звіту дійсно становили втру¬чання в приватне життя позивачів. У звіті містилася інформація про сімейну і ділову історію братів Файєд. Однак це втручання було обґрунтованим, з огляду на важливість поставленої мети (ефективне розслідування великомасштабних ко¬мерційних справ) і той факт, що позивачі відкрито хвалилися своєю особистою і діловою біографією у спробі домогтися вигідної угоди.
У рішенні за однією бельгійською справою Суд вирішив, що обов'язок носити посвідчення особи і пред'являти їх поліції не є втручанням, якщо картки не містять інформації щодо приватного життя. Картка містила ім'я, адресу, стать, дату і місце народження, а також персональний ідентифікаційний номер (від нього, утім, мож¬на відмовитися). Проте у справі Фрідла (Friedl), де позивача заарештували під час демонстрації і зажадали надати посвідчення особи, це було визнано втручанням у приватне життя, хоч і обґрунтованим як необхідне за даних обставин.
Отже, прецедентне право не зовсім послідовно в підході до того, яка персо¬нальна інформація підпадає під захист ст. 8, а яка вимагає специфічного обґрун¬тування для її опублікування.
Якщо інформація щодо приватного життя зберігається у державних установах, можуть виникнути суперечки за відмови надати до неї доступ. На сьогодні найбільш показовим у цьому відношенні є справа Гаскіна (Gaskin). Позивач, який майже усе дитинство провів на державному піклуванні, звернувся в місцеві орга¬ни влади з проханням надати доступ до документів про нього самого. На думку позивача, ці документи характеризували період його дитинства і дорослішання і фактично заміняли собою те, що в звичайних родинах розповідають дітям їхні батьки. Право особи на дані подібного роду випливає з відношення цієї інфор¬мації до його сутнісної особистості. Інформація мала формуюче значення для його особистості: вік, про який йде мова, такий, що достовірні спогади ще не форму¬ються. Суд вирішив, що особи, які знаходяться в ситуації, близької до положення позивача, мають захищений Конвенцією життєвий інтерес в одержанні інфор¬мації, необхідної для пізнання і розуміння періоду свого дитинства і раннього розвитку. З іншого боку, не можна забувати, що конфіденційність державних баз даних важлива для одержання об'єктивної (достовірної) інформації і для захисту інтересів третіх осіб. У британській системі доступ до архівів залежить від згоди особи, яка надала про себе інформацію. Ця практика може розглядатися як така,
157
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
що відповідає ст. 8 з урахуванням повноважень держави. Проте що робити, якщо людина, яка надала інформацію, знаходиться поза межами досяжності або відмов¬ляється дати згоду з неповажної причини? Інтереси осіб, які прагнуть одержати доступ до даних, у цьому випадку теж повинні бути захищені. Остаточне рішення про розкриття інформації повинен приймати незалежний орган. Така система буде відповідати принципу домірності. Але у справі Гаскіна цієї можливості в позивача не було.
Суд вирішив, що мова йде, швидше, про бездіяльність, ніж про акт втручання, і розглядав справу з огляду на те, чи малося позитивне зобов'язання з боку дер¬жави щодо надання доступу. Конфіденційність баз даних захищає дітей і права осіб, які надали
