інформацію. Вона важлива для одержання об'єктивної і до¬стовірної інформації. Однак хоча позивач мав життєвий інтерес в одержанні інформації, не було незалежної процедури доступу до даних. Отже, мало місце порушення ст. 8.
Якщо доступ позивача до персональної інформації обмовлявся визначеним!: умовами, страсбурзькі інститути розглядали обґрунтованість цих умов. Так було, наприклад, у справі АМА. Лікар одержав доступ до даних із правом самостійно вирішувати, передавати інформацію далі чи ні. Було вирішено, що така умова не є необгрунтованою чи свавільною, оскільки мова йшла про особу з душевним розладом, а дані відносилися до короткого періоду часу. Необхідність у доступі була, мабуть, менш настійною, ніж у справі Гаскіна.
У справі Од'євр проти Франції (Odievre v. France) Суд застосував особливий підхід у відношенні 38-літньої жінки, яка намагалася встановити особистості своїх біологічних батьків. Ще при народженні мати відмовилася від дівчинки, і та була залишена на піклування Міністерства охорони здоров'я і соціального забез¬печення. Мати позивачки побажала, щоб її особистість трималася в таємниці віл дочки. Дівчинку удочерили. Коли вона вже у зрілому віці зробила спробу з'ясува¬ти, хто її біологічні батьки і брати, їй вдалося одержати лише загальну, не іден¬тифікуючу інформацію. Суд розглянув справу в межах ст. 8 і вирішив, що народ-ження (зокрема, обставини народження) є для дитини, а надалі і дорослого, аспектом приватного життя (необов'язково сімейного життя), що захищена ст. 8 Конвенції. Суд погодився: Конвенція застосовна до цієї справи.
По суті справи Суд відзначив: людина має насущний інтерес, що захищається Конвенцією, в одержанні необхідної інформації для пізнання і розуміння свого дитинства і періоду раннього розвитку. Вислів «кожен» у ст. 8 Конвенції є засто¬совним і до дитини, і до матері. Право знати своє походження випливає з широ¬кого тлумачення поняття приватного життя. Конвенція взагалі широко визнає інтерес дитини до розвитку її особистості. З іншого боку, необхідно поважати інтереси жінки, яка хоче зберегти анонімність з метою захисту здоров'я під час пологів у належних медичних умовах. Таким чином, справа стосується приватних інтересів двох дорослих людей, і компроміс знайти важко. Суд підкреслив відмінність цього випадку від справи Гаскіна. Суд відзначив, що проблема анонімних пологів торкається інтересів третіх осіб, а саме прийомних батьків, батька та інших членів природної родини, кожен з яких має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. У підсумку Суд ухвалив, що через делікатний характер справи держава має широкі повноваження для врегулювання ситуації, а французькі закони надавали адекватний захист інтересів сторін і права на повагу до приватного життя. У справі не було знайдено порушення ст. 8.
Буває, що людина заперечує проти збору і запису персональних даних з бою. держави. Досвід розглянутих Судом справ показує: запис персональної інформації
158
3. Захист прав людини та приведення української системи цього захисту...
для цілей кримінального розслідування звичайно розглядається як втручання у приватне життя, але є обґрунтованим для боротьби зі злочинами і заворушення¬ми. Сюди належать і записи про колишні правопорушення, і дані, що були отри¬мані поліцією під час розслідувань, які не завершилися пред'явленням криміналь¬ного обвинувачення. Навіть якщо відсутні вагомі підозри щодо якого-небудь кон¬кретного правопорушення, особливі міркування (наприклад, боротьба з терориз¬мом) можуть служити обґрунтуванням збереження даних. У справі Маквея (McVeigh) допит, обшук, зняття відбитків пальців і фотографування позивачів і на¬ступне збереження відповідних записів було визнано втручанням, але втручанням обґрунтованим (в інтересах суспільної безпеки і запобігання злочинності). Обста¬вини справи такі. Позивачі прибули до Англії з Ірландії. їх затримали на підставі закону про боротьбу з тероризмом, але кримінальна справа не була порушена. Суд визнав, що існувала настійна соціальна необхідність боротьби з тероризмом, яка переважувала те, що було визнано незначним порушенням прав позивачів.
У справі Мюррей (Murray) аналогічно було вирішено, що арешт позивачки, за¬пис персональних подробиць (включаючи досить невтішний опис її зовнішності) і фотографування не виходять за загальні законні межі процесу розслідування те¬рористичного злочину. Жодна деталь не була врахована як така, що не стосується процедури арешту і допиту. Це, очевидно, передбачає, що Суд має намір і далі встановлювати обмеження на характер і ступінь інформації, що збирають поліція і сили безпеки (хоча, судячи з досвіду справ, розглянутих на сьогодні, на практиці державі надаються широкі межі розсуду).
У справі Фрідла (Friedl) зйомка і збереження фотографій публічної демонст¬рації не була визначена навіть як втручання. На фотографіях особистості не іден¬тифікувалися, а самі знімки зберігалися в загальному адміністративному досьє і не були введені до системи обробки даних. Підкреслювалося, що фото не були зроблені в ході якої-небудь операції з вторгненням у житло позивача. Збір персо¬нальних даних, що встановлюють особистість, і запис таких даних, дійсно, були втручанням, але обґрунтованим, оскільки робилися для розслідування (утім, кримінальну справу так і не було порушено через незначність правопорушень). Оскільки дані зберігалися лише в загальному адміністративному досьє за цим інцидентом, а не були введені до якої-небудь системи обробки даних, суд вирішив, що це «відносно невелике втручання» у приватне життя позивача.
У згадуваній справі Перрі проти Великої Британії (Perry v. the UK) Суд вирішив, що звичайне використання відеокамер, що стежать (чи на публічній вулиці чи в приміщенні, такому, як торговий центр чи поліцейська дільниця, де вони служать законним і передбачуваним цілям), саме по собі не викликає пи¬тань у контексті ст. 8. Однак у цьому випадку поліція відрегулювала кут огляду камери для одержання ясного зображення позивача, а отримане зображення змонтувала і продемонструвала свідкам для упізнання. Відеокадри були показані під час відкритого судового процесу. Незалежно від того, знав позивач про існу¬вання відеокамери чи ні, він не мав підстав розраховувати, що його будуть зніма¬ти для наступного упізнання. Задум поліції перевищив звичайне й очікуване ви¬користання камер відеоспостереження. Тому запис кадрів і наступний монтаж можна розглядати як збір і обробку персональних даних про позивача. Більше того, кадри не були отримані добровільно чи за обставин, коли можна було б обгрунтовано очікувати, що вони будуть записані і використані з метою упізнан¬ня. Тому мало місце втручання у приватне життя. У внутрішньому законодавстві існувала достатня підстава для втручання, однак суди ухвалили, що поліція не дотрималася закладеної у процесуальному кодексі процедури. У світлі цих судо-
159
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
вих постанов можна дійти висновку, що дії поліції в цій справі не відповідають вимогам законів країни.
В іншій справі, Краксі проти Італії (Craxi v. Italy), мова йшла про зачитування на суді роздруківок телефонних розмов, що були перехоплені під час слідства за кримінальною справою. Позивач, який був прем'єр-міністром Італії, піддався те¬лефонному прослуховуванню. Роздруківки були представлені в суді і прийняті як докази. Уривки з низки перехоплених розмов були пізніше опубліковані в пресі (хоча ніхто не зізнався в їхньому розголошенні). Позивач був визнаний винним По суті справи, Європейський суд підтвердив, що висвітлення пресою судово:: процесу цілком відповідає вимозі ст. 8 про відкритість процесу. До завдань засобів масової інформації входить поширення інформації, а суспільство має право одер¬жувати їх, особливо якщо це інформація про державних діячів. Однак суспільні;: інтерес в одержанні інформації поширюється лише на факти, пов'язані з кримінальними обвинуваченнями, висунутими проти обвинувачуваного.
У справі Краксі деякі розмови, чий переказ потім був опублікований у пресі, мали приватний характер і майже не були (зовсім не були) пов'язані з криміналь¬ними обвинуваченнями. їхня публікація у пресі не відповідала насущній соціальній необхідності, отже, втручання було невідповідним. Проте постає пи¬тання про те, чи є тут відповідальність держави? Публікації були зроблені приват¬ними газетами, ніхто не заявляв про який-небудь контроль над ними з боку державної влади. Суд вважав установленим, що джерелом інформації були роз¬друківки, внесені до реєстру окружного суду. Державний прокурор прийняв рішення не передавати їх у відкритий доступ (за італійськими законами внесення документа до бази даних відкриває до нього доступ лише сторонам процесу, але не громадськості). Отже, розголошення розмов не було прямим наслідком дій прокурора, а, швидше за все, було викликано збоєм у функціонуванні реєстг або одержанням пресою інформації від однієї зі сторін процесу або від адвокатів Необхідно було встановити, чи прийняла влада необхідні кроки для забезпечен¬ня ефективного захисту прав позивача шляхом надання належних гарантій і про¬ведення ефективного розслідування. Однак влада не виконала ці зобов'язання Отже, була порушена ст. 8.
У справі Пека (Peck) Суд підтвердив, що зйомка осіб у громадському місці без збереження інформації не представляє втручання у приватне життя. Однак регу¬лярний і постійний запис даних може бути таким втручанням. У справі Пека мова йшла про передачу в засоби масової інформації відеокадрів, зроблених за допо¬могою камери. На плівці була знята людина, яка здійснила спробу самогубства у громадському місці. Позивач не стверджував, що спостереження за ним під час спроби самогубства і постійний запис були втручанням у приватне життя. Замість цього в позові говорилося, що розголошення цього запису у спосіб, який позивач не міг передбачати, призвело до втручання у приватне життя. Сама спроба само¬губства, до речі, не була записана чи обнародувана. Однак усі події після цього були розкриті без належного маскування особистості позивача. Це становило серйозне втручання у приватність. Щодо необхідності обнародування даних, то мова не йшла про вчинення злочину. Не заперечувалося і важливе значення відеоспостереження для виявлення і запобігання злочинів (роль, яку реклама ро¬била ще більш ефективною). Однак у місцевої влади існували й інші можливості По-перше, влада могла ідентифікувати людину і спробувати одержати у неї згс і Хоча в загальному випадку це нелегко (у кадрі може опинитися відразу кілька людей), у цій ситуації була знята тільки одна людина. Очевидно, влада могла навести довідки в поліції й установити його особистість. По-друге, влада могла
160
3. Захист прав людини та приведення української системи цього захисту...
підретушувати зображення. Хоча в них і не було відповідного обладнання, у їх власних документах йшлося про намір таке обладнання одержати. Однак влада не зробила спроби підретушувати картину, яку самі ж представники влади надали засобам масової інформації. По-третє, влада могла докласти зусиль, щоб переко¬нати засоби масової інформації підретушувати зображення. Можна було, напри¬клад, не обмежуватися усними проханнями, а зажадати письмової гарантії. Влада зневажила першими двома можливостями, а початих нею кроків стосовно треть¬ого варіанту було недостатньо. Таким чином, обнародування інформації не забез¬печувалося достатніми гарантіями і становило непомірне втручання у приватне життя позивача.
Іншою великою сферою, де записуються персональні дані, є медицина. Збере¬ження інформації в історіях хвороби (наприклад, збереження даних про утриман¬ня у психіатричній лікарні після виписки пацієнта) є втручанням. Однак воно може бути обґрунтованим, якщо дотримується суворий режим конфіденційності, що виключає публічний доступ, і якщо система збереження записів служить за¬конним інтересам функціонування лікарні і захисту прав самих пацієнтів. Такий підхід зайняла Комісія у справі проти Франції, незважаючи на те, що французь-кий суд узагалі визнав утримання позивача в лікарні незаконним.
Щодо збору персональних даних про приватних осіб державними структурами, то практика Європейського суду вказує: такі втручання загалом сумісні з гарантією приватності, що міститься у ст. 8, але тільки за умови, що вони переслідують закон-ну мету і супроводжуються достатнім захистом.
Наприклад, обов'язкова вимога надавати інформацію для перепису населення (включаючи стать, сімейний стан, місце народження) було
Якщо доступ позивача до персональної інформації обмовлявся визначеним!: умовами, страсбурзькі інститути розглядали обґрунтованість цих умов. Так було, наприклад, у справі АМА. Лікар одержав доступ до даних із правом самостійно вирішувати, передавати інформацію далі чи ні. Було вирішено, що така умова не є необгрунтованою чи свавільною, оскільки мова йшла про особу з душевним розладом, а дані відносилися до короткого періоду часу. Необхідність у доступі була, мабуть, менш настійною, ніж у справі Гаскіна.
У справі Од'євр проти Франції (Odievre v. France) Суд застосував особливий підхід у відношенні 38-літньої жінки, яка намагалася встановити особистості своїх біологічних батьків. Ще при народженні мати відмовилася від дівчинки, і та була залишена на піклування Міністерства охорони здоров'я і соціального забез¬печення. Мати позивачки побажала, щоб її особистість трималася в таємниці віл дочки. Дівчинку удочерили. Коли вона вже у зрілому віці зробила спробу з'ясува¬ти, хто її біологічні батьки і брати, їй вдалося одержати лише загальну, не іден¬тифікуючу інформацію. Суд розглянув справу в межах ст. 8 і вирішив, що народ-ження (зокрема, обставини народження) є для дитини, а надалі і дорослого, аспектом приватного життя (необов'язково сімейного життя), що захищена ст. 8 Конвенції. Суд погодився: Конвенція застосовна до цієї справи.
По суті справи Суд відзначив: людина має насущний інтерес, що захищається Конвенцією, в одержанні необхідної інформації для пізнання і розуміння свого дитинства і періоду раннього розвитку. Вислів «кожен» у ст. 8 Конвенції є засто¬совним і до дитини, і до матері. Право знати своє походження випливає з широ¬кого тлумачення поняття приватного життя. Конвенція взагалі широко визнає інтерес дитини до розвитку її особистості. З іншого боку, необхідно поважати інтереси жінки, яка хоче зберегти анонімність з метою захисту здоров'я під час пологів у належних медичних умовах. Таким чином, справа стосується приватних інтересів двох дорослих людей, і компроміс знайти важко. Суд підкреслив відмінність цього випадку від справи Гаскіна. Суд відзначив, що проблема анонімних пологів торкається інтересів третіх осіб, а саме прийомних батьків, батька та інших членів природної родини, кожен з яких має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. У підсумку Суд ухвалив, що через делікатний характер справи держава має широкі повноваження для врегулювання ситуації, а французькі закони надавали адекватний захист інтересів сторін і права на повагу до приватного життя. У справі не було знайдено порушення ст. 8.
Буває, що людина заперечує проти збору і запису персональних даних з бою. держави. Досвід розглянутих Судом справ показує: запис персональної інформації
158
3. Захист прав людини та приведення української системи цього захисту...
для цілей кримінального розслідування звичайно розглядається як втручання у приватне життя, але є обґрунтованим для боротьби зі злочинами і заворушення¬ми. Сюди належать і записи про колишні правопорушення, і дані, що були отри¬мані поліцією під час розслідувань, які не завершилися пред'явленням криміналь¬ного обвинувачення. Навіть якщо відсутні вагомі підозри щодо якого-небудь кон¬кретного правопорушення, особливі міркування (наприклад, боротьба з терориз¬мом) можуть служити обґрунтуванням збереження даних. У справі Маквея (McVeigh) допит, обшук, зняття відбитків пальців і фотографування позивачів і на¬ступне збереження відповідних записів було визнано втручанням, але втручанням обґрунтованим (в інтересах суспільної безпеки і запобігання злочинності). Обста¬вини справи такі. Позивачі прибули до Англії з Ірландії. їх затримали на підставі закону про боротьбу з тероризмом, але кримінальна справа не була порушена. Суд визнав, що існувала настійна соціальна необхідність боротьби з тероризмом, яка переважувала те, що було визнано незначним порушенням прав позивачів.
У справі Мюррей (Murray) аналогічно було вирішено, що арешт позивачки, за¬пис персональних подробиць (включаючи досить невтішний опис її зовнішності) і фотографування не виходять за загальні законні межі процесу розслідування те¬рористичного злочину. Жодна деталь не була врахована як така, що не стосується процедури арешту і допиту. Це, очевидно, передбачає, що Суд має намір і далі встановлювати обмеження на характер і ступінь інформації, що збирають поліція і сили безпеки (хоча, судячи з досвіду справ, розглянутих на сьогодні, на практиці державі надаються широкі межі розсуду).
У справі Фрідла (Friedl) зйомка і збереження фотографій публічної демонст¬рації не була визначена навіть як втручання. На фотографіях особистості не іден¬тифікувалися, а самі знімки зберігалися в загальному адміністративному досьє і не були введені до системи обробки даних. Підкреслювалося, що фото не були зроблені в ході якої-небудь операції з вторгненням у житло позивача. Збір персо¬нальних даних, що встановлюють особистість, і запис таких даних, дійсно, були втручанням, але обґрунтованим, оскільки робилися для розслідування (утім, кримінальну справу так і не було порушено через незначність правопорушень). Оскільки дані зберігалися лише в загальному адміністративному досьє за цим інцидентом, а не були введені до якої-небудь системи обробки даних, суд вирішив, що це «відносно невелике втручання» у приватне життя позивача.
У згадуваній справі Перрі проти Великої Британії (Perry v. the UK) Суд вирішив, що звичайне використання відеокамер, що стежать (чи на публічній вулиці чи в приміщенні, такому, як торговий центр чи поліцейська дільниця, де вони служать законним і передбачуваним цілям), саме по собі не викликає пи¬тань у контексті ст. 8. Однак у цьому випадку поліція відрегулювала кут огляду камери для одержання ясного зображення позивача, а отримане зображення змонтувала і продемонструвала свідкам для упізнання. Відеокадри були показані під час відкритого судового процесу. Незалежно від того, знав позивач про існу¬вання відеокамери чи ні, він не мав підстав розраховувати, що його будуть зніма¬ти для наступного упізнання. Задум поліції перевищив звичайне й очікуване ви¬користання камер відеоспостереження. Тому запис кадрів і наступний монтаж можна розглядати як збір і обробку персональних даних про позивача. Більше того, кадри не були отримані добровільно чи за обставин, коли можна було б обгрунтовано очікувати, що вони будуть записані і використані з метою упізнан¬ня. Тому мало місце втручання у приватне життя. У внутрішньому законодавстві існувала достатня підстава для втручання, однак суди ухвалили, що поліція не дотрималася закладеної у процесуальному кодексі процедури. У світлі цих судо-
159
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
вих постанов можна дійти висновку, що дії поліції в цій справі не відповідають вимогам законів країни.
В іншій справі, Краксі проти Італії (Craxi v. Italy), мова йшла про зачитування на суді роздруківок телефонних розмов, що були перехоплені під час слідства за кримінальною справою. Позивач, який був прем'єр-міністром Італії, піддався те¬лефонному прослуховуванню. Роздруківки були представлені в суді і прийняті як докази. Уривки з низки перехоплених розмов були пізніше опубліковані в пресі (хоча ніхто не зізнався в їхньому розголошенні). Позивач був визнаний винним По суті справи, Європейський суд підтвердив, що висвітлення пресою судово:: процесу цілком відповідає вимозі ст. 8 про відкритість процесу. До завдань засобів масової інформації входить поширення інформації, а суспільство має право одер¬жувати їх, особливо якщо це інформація про державних діячів. Однак суспільні;: інтерес в одержанні інформації поширюється лише на факти, пов'язані з кримінальними обвинуваченнями, висунутими проти обвинувачуваного.
У справі Краксі деякі розмови, чий переказ потім був опублікований у пресі, мали приватний характер і майже не були (зовсім не були) пов'язані з криміналь¬ними обвинуваченнями. їхня публікація у пресі не відповідала насущній соціальній необхідності, отже, втручання було невідповідним. Проте постає пи¬тання про те, чи є тут відповідальність держави? Публікації були зроблені приват¬ними газетами, ніхто не заявляв про який-небудь контроль над ними з боку державної влади. Суд вважав установленим, що джерелом інформації були роз¬друківки, внесені до реєстру окружного суду. Державний прокурор прийняв рішення не передавати їх у відкритий доступ (за італійськими законами внесення документа до бази даних відкриває до нього доступ лише сторонам процесу, але не громадськості). Отже, розголошення розмов не було прямим наслідком дій прокурора, а, швидше за все, було викликано збоєм у функціонуванні реєстг або одержанням пресою інформації від однієї зі сторін процесу або від адвокатів Необхідно було встановити, чи прийняла влада необхідні кроки для забезпечен¬ня ефективного захисту прав позивача шляхом надання належних гарантій і про¬ведення ефективного розслідування. Однак влада не виконала ці зобов'язання Отже, була порушена ст. 8.
У справі Пека (Peck) Суд підтвердив, що зйомка осіб у громадському місці без збереження інформації не представляє втручання у приватне життя. Однак регу¬лярний і постійний запис даних може бути таким втручанням. У справі Пека мова йшла про передачу в засоби масової інформації відеокадрів, зроблених за допо¬могою камери. На плівці була знята людина, яка здійснила спробу самогубства у громадському місці. Позивач не стверджував, що спостереження за ним під час спроби самогубства і постійний запис були втручанням у приватне життя. Замість цього в позові говорилося, що розголошення цього запису у спосіб, який позивач не міг передбачати, призвело до втручання у приватне життя. Сама спроба само¬губства, до речі, не була записана чи обнародувана. Однак усі події після цього були розкриті без належного маскування особистості позивача. Це становило серйозне втручання у приватність. Щодо необхідності обнародування даних, то мова не йшла про вчинення злочину. Не заперечувалося і важливе значення відеоспостереження для виявлення і запобігання злочинів (роль, яку реклама ро¬била ще більш ефективною). Однак у місцевої влади існували й інші можливості По-перше, влада могла ідентифікувати людину і спробувати одержати у неї згс і Хоча в загальному випадку це нелегко (у кадрі може опинитися відразу кілька людей), у цій ситуації була знята тільки одна людина. Очевидно, влада могла навести довідки в поліції й установити його особистість. По-друге, влада могла
160
3. Захист прав людини та приведення української системи цього захисту...
підретушувати зображення. Хоча в них і не було відповідного обладнання, у їх власних документах йшлося про намір таке обладнання одержати. Однак влада не зробила спроби підретушувати картину, яку самі ж представники влади надали засобам масової інформації. По-третє, влада могла докласти зусиль, щоб переко¬нати засоби масової інформації підретушувати зображення. Можна було, напри¬клад, не обмежуватися усними проханнями, а зажадати письмової гарантії. Влада зневажила першими двома можливостями, а початих нею кроків стосовно треть¬ого варіанту було недостатньо. Таким чином, обнародування інформації не забез¬печувалося достатніми гарантіями і становило непомірне втручання у приватне життя позивача.
Іншою великою сферою, де записуються персональні дані, є медицина. Збере¬ження інформації в історіях хвороби (наприклад, збереження даних про утриман¬ня у психіатричній лікарні після виписки пацієнта) є втручанням. Однак воно може бути обґрунтованим, якщо дотримується суворий режим конфіденційності, що виключає публічний доступ, і якщо система збереження записів служить за¬конним інтересам функціонування лікарні і захисту прав самих пацієнтів. Такий підхід зайняла Комісія у справі проти Франції, незважаючи на те, що французь-кий суд узагалі визнав утримання позивача в лікарні незаконним.
Щодо збору персональних даних про приватних осіб державними структурами, то практика Європейського суду вказує: такі втручання загалом сумісні з гарантією приватності, що міститься у ст. 8, але тільки за умови, що вони переслідують закон-ну мету і супроводжуються достатнім захистом.
Наприклад, обов'язкова вимога надавати інформацію для перепису населення (включаючи стать, сімейний стан, місце народження) було
