заради за¬побігання злочинів і заворушень (інакше позивач міг становити небезпеку для своїх наглядачів).
Навіть якщо держава не вторгається у приватне життя чи фізичну або мораль¬ну цілісність особи, на ній (державі) може лежати позитивне зобов'язання у за¬хисті осіб від вторгнення в їхнє приватне життя з боку інших (справа X. і Y. проти Нідерландів).
Суд вважає, що обов'язкове медичне втручання, навіть якщо воно має незнач¬ний характер, є втручанням у приватне життя. Обґрунтованим було визнане взят¬тя обов'язкового аналізу сечі на наркотики у в'язницях. Суд вирішив, що це необхідно для запобігання заворушень і злочинів (може виправдати більш значне втручання у життя вільних громадян — обґрунтоване розходження). Обов'язко¬вий аналіз крові водія, який перебуває під дією алкоголю, є обґрунтованим як необхідний захист прав і свобод інших людей.
164
Інший приклад — добровільна державна вакцинація. Батьки, чиї діти в резуль¬таті одержали ускладнення на мозок чи померли, звернулися зі скаргою на пору¬шення ст. 8. Суд не визнав вакцинацію втручанням: держава почала розумні за¬побіжні заходи, навіть якщо заінтересовані особи не мали всіх наукових даних, що дають змогу оцінити можливий ризик. Не встановлено, що держава пов'яза¬на яким-небудь загальним зобов'язанням за ст. 8 у наданні певної докладної інформації про вакцини чи протипоказання. Проведення за судовим рішенням аналізу крові на визначення батьківства було визнано обґрунтованим для захисту
прав і свобод інших людей.
Ще приклад: батьки були оштрафовані за відмову піддати своїх дітей тестуван¬ню на туберкульоз і направити дітей на флюорографію. Це було визнано втручан¬ням у приватне життя, однак сумісним із загальним інтересом захисту здоров'я: позивачі не продемонстрували шкідливих наслідків, що стосуються справи.
Постанова про психіатричне обстеження осіб, яким було висунуто криміналь¬не обвинувачення, було визнано необхідним втручанням, що обґрунтоване ме¬тою запобігання злочинів.
Хоча основною метою ст. 8 є захист людей від свавільного втручання з боку державної влади, вона не просто вимагає від держави утримуватися від такого втручання. Крім цього негативного зобов'язання в ефективній повазі «приватно¬го» життя можуть існувати і позитивні зобов'язання. Прецедентне право вказує на те, що держава, яка приєдналася до Конвенції, повинна не тільки обмежувати власне втручання межами ст. 8 (насамперед, негативне зобов'язання), але від дер¬жави може також вимагатися захист можливості користуватися цими правами і забезпечення поваги до цих прав і свобод у внутрішньому законодавстві.
Ці зобов'язання можуть вимагати заходів, що спрямовані на забезпечення по¬ваги до приватного життя навіть у сфері відносин людей між собою. Однак понят¬тя «повага» не має точного визначення. Щоб визначити, чи існує таке зобов'язан¬ня, потрібно враховувати справедливий баланс між загальним інтересом та інте¬ресами особистості. При цьому державі в будь-якому випадку надані межі розсу¬ду для ухвалення рішення про те, чи повинна вона виконувати таке зобов'язання,
і якщо так, то як саме.
Ступінь позитивного зобов'язання держави у внесенні змін у закони чи вжи¬вання тих чи інших заходів залежить від умов конкретної країни. Держави мають широкі межі розсуду при вирішенні питання, які кроки потрібно зробити для за¬безпечення відповідності Конвенції з урахуванням потреб і ресурсів суспільства й окремих громадян. Суд вирішував, що держава має зобов'язання такого роду, ко¬ли знаходив прямий і безпосередній зв'язок між заходами, що пропонував вжити позивач, і його приватним та (або) сімейним життям. Хиткість такого підходу ілю-струє, зокрема, термінологія, що використовувалася Судом. Указувалося, що в то¬му, що стосується позитивних зобов'язань, немає точного визначення поняття «по¬ваги» до приватного життя.
Розглянуті справи демонструють: для того, щоб було визнане порушення пози¬тивного зобов'язання за ст. 8, втручання у права позивача повинне бути серйозним і значним, як у справі X. і Y. проти Нідерландів. Там мова йшла про основні цінності та істотні аспекти приватного життя: відсутності права в розумово неповноцінної дівчини порушити кримінальну справу проти людини, яка підозрювалася в її зґвал¬туванні. Інший випадок — справа В. проти Франції, в якому транссексуалка жила в умовах щоденного приниження, будучи не в змозі змінити своє ім'я для відобра-ження нового соціального статусу.
Ще одним прикладом позитивного зобов'язання, що накладається ст. 8, є зобов'язання надати особі інформацію, яка є життєво важливою для ефективно¬го користування цією особою правами за ст. 8.
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
У справі Герра (Guerra) Суд підтвердив позицію, зайняту у справі Гаскіна. Позов стосувався ненадання позивачам, які жили неподалік від хімічного заводу, інформації про можливу шкоду для довкілля і про те, що потрібно робити у випадку аварії на заводі. Суд вирішив, що свобода одержання інформації не по¬винна означати, що вона накладає на державу позитивне зобов'язання зі збору та поширення інформації з власної ініціативи. Було вирішено, що ст. 10 незастосов¬на. Проте, якщо особа може продемонструвати, що до її приватного чи сімейно¬го життя прямо торкається ненадання чи відмова у наданні інформації, то пози-тивне зобов'язання за ст. 8 може накладати на державу обов'язок надати таку інформацію. Тому Суд у справі Guerra вирішив, що Італія не виконала свого пози¬тивного зобов'язання за ст. 8, оскільки не надала «суттєву» інформацію, яка могла б дозволити позивачам самим оцінити екологічний ризик подальшого проживан¬ня поблизу від заводу.
Інший випадок виник у справі Макгінлі та Іген проти Великої Британії (McGinley and Egan). Позивачі стверджували, що мали право на доступ до доку¬ментів, які дозволили б їм визначити, чи піддавалися вони небезпечному впливу радіації на Острові Різдва, де Велика Британія проводила ядерні випробування, для того, щоб оцінити можливі наслідки цих випробувань для здоров'я. Суд відзначив, що один із позивачів (Макгінлі) під час програми ядерних випробу¬вань Великої Британії на острові служив оператором на заводі і знаходився на відстані 40 км від місця п'яти вибухів. Пан Іген служив машиністом котельні на кораблі, що, відповідно до оборонного відомства, знаходився на відстані при-близно 100 км від одного з вибухів. Під час кожного вибуху позивачам було нака¬зано брати участь у шикуванні під відкритим небом. Індивідуальний контроль за станом здоров'я був відсутній. Позивачі залишилися в неведенні про те, чи підда¬лися вони впливу радіації, чи був ризик їхньому здоров'ю.
Суд вирішив, що питання доступу до інформації, яка могла або розвіяти побо¬ювання позивачів, або дозволити їм оцінити ступінь небезпеки, був тісно пов'язаний з їх приватним і сімейним життям у межах ст. 8. Тому скарга підпадає під дію статті і стосується не якоїсь дії з боку держави, а ненадання позивачам до¬ступу до інформації. Суд зазначив: оскільки відомо, що вплив високих рівнів радіації має приховані, але серйозні і тривалі наслідки для здоров'я, то цілком природно, що занепокоєння позивачів заподіяло їм значні страждання. Наявні в держави матеріали містили інформацію, яка могла б допомогти позивачам оціни¬ти рівень радіації там, де вони знаходилися під час випробувань. У позивачів був інтерес в одержанні доступу до цих документів у межах ст. 8. Зважаючи на те, що адекватний суспільний інтерес був відсутній, Суд вирішив, що має місце пози¬тивне зобов'язання за ст. 8. У рішенні Суду говорилося: якщо держава розпочи¬нає небезпечні дії, які можуть мати приховані шкідливі наслідки для здоров'я тих, хто залучений у такі дії, повага до приватного і сімейного життя за ст. 8 вимагає встановлення ефективної і доступної процедури, яка б дала змогу особам зверта¬тися за всією інформацією, що стосується справи.
Однак на підставі поданих фактів, існування яких-небудь документів, що свідчать про небезпечний рівень радіації, не було доведено і тому є тільки припу¬щенням. Справа Макгінлі та Іген проти Великої Британіївідрізняється від справи Гуерра та інші проти Італі. В італійській справі не заперечувалося, що жителі Манфредонії піддавалися ризику з боку згаданого заводу, і що державна влада ма¬ла у своєму розпорядженні інформацію, яка дала змогу жителям оцінити цей ри¬зик і вжити заходів з його запобігання.
В англійській справі позивачі мали право на процедуру, що дала б змогу їм за¬питати документи в оборонного відомства. Суду не були представлені свідчення
166
3. Захист прав людини та приведення української системи цього захисту...
того, що процедура не забезпечувала ефективний доступ до таких документів. Жоден із позивачів не вирішив скористатися цією процедурою або запитати у компетентних органів надати ці документи. Суд вирішив, що держава виконала своє позитивне зобов'язання за ст. 8.
Доступ до інформації іноді може бути отриманий на підставі інших статей Конвенції. Наприклад, це можливо, якщо позивач звертається зі скаргою на відмову держави надати документи через «національну безпеку», або якщо пози¬вач указує на те, що має потребу в цих документах для ефективного ведення спра¬ви в суді. В останньому випадку питання може підпадати не під статті 8 чи 10, а під ст. 6 у контексті ефективного доступу до правосуддя.
Не було знайдено позитивне зобов'язання й у справі Османа (Osman). Пози¬вачі, мати і син, обвинувачували поліцію в бездіяльності. За їхніми словами, поліція не зуміла, по-перше, покласти кінець залякуванню і погрозам їх родині з боку третьої особи, по-друге, запобігти пораненню другого позивача й убивству його батька цією третьою особою. Позивачі заявили, що була порушена ст. 8. Суд не визнав установленим, що поліція знала чи зобов'язана була знати у відповідні моменти часу про те, що ця третя особа становить пряму і наявну загрозу життю другого позивача. Реакція поліції відповідала обов'язкам держави у межах ст. 2 (гарантія права на життя). Не було порушено позитивне зобов'язання відповідно до ст. 8 (гарантії фізичної цілісності другого позивача). Суд прийняв висновок поліції про відсутність необхідних підстав для кримінального обвинувачення цієї третьої особи в переслідуванні.
Щодо охорони довкілля, то на сьогодні Суд не пішов далі твердження, що позитивне зобов'язання за ст. 8 обмежується необхідністю з боку влади надавати доступ до відповідної інформації щодо різних екологічних небезпек та інших джерел незручностей. Влада також повинна забезпечувати адекватний законо¬давчий (процесуальний) захист у справах з обвинувачення у спричиненні незруч¬ностей місцевим жителям. Суд не визнає фінансове або інше зобов'язання держави за ст. 8 ні у зв'язку із впливом міського розвитку на екологічну ситуацію поблизу майна позивача (Kyrtatos v. Greece), ні у зв'язку з незручностями від шуму в результаті нічних авіапольотів (Hatton and Others v. the UK).
У справі Ботта проти Італії (Botta v Italy) мова йшла про те, що приватні лаз¬неві заклади перешкоджали доступу інвалідів до пляжу і моря, а держава не тур¬бувалася вирішенням цієї проблеми. Суд ухвалив, що право на повагу до приват¬ного життя включає фізичну і психологічну цілісність людини (гарантії ст. 8 Конвенції). Це, насамперед, повинно забезпечити розвиток (без стороннього втручання) особистості кожної людини в його стосунках з іншими людьми. Суд вирішив, що заявлене позивачем право (одержувати доступ до пляжу і моря в місці, розташованому вдалині від звичайного місця його проживання, під час своєї відпустки) належало до міжособистісних відносин дуже широкого і невиз-наченого масштабу. Суд не знайшов можливого прямого зв'язку між заходами, шо (на думку позивача) повинна була вжити держава, і приватним життям пози¬вача. Суд дійшов висновку, що ст. 8 незастосовна.
До 2002 р. (справа Christine Goodwin v. the UK) Суд не визнавав безумовного позитивного зобов'язання держав у законному визнанні зміни статі, як це було й у більш ранніх справах про транссексуалів (див. Rees, Cossey, Sheffield and Horsham). У справі Christine Goodwin Суд вирішив, що зростаюча європейська традиція визнання транссексуалів виправдовує необхідність зміни прецедентно¬го права у цьому питанні. Потім Суд пішов ще далі, визнавши порушенням ст. 8 відмову приватної страхової компанії відшкодувати витрати на хірургічну операцію зі зміни статі.
167
Навіть якщо держава не вторгається у приватне життя чи фізичну або мораль¬ну цілісність особи, на ній (державі) може лежати позитивне зобов'язання у за¬хисті осіб від вторгнення в їхнє приватне життя з боку інших (справа X. і Y. проти Нідерландів).
Суд вважає, що обов'язкове медичне втручання, навіть якщо воно має незнач¬ний характер, є втручанням у приватне життя. Обґрунтованим було визнане взят¬тя обов'язкового аналізу сечі на наркотики у в'язницях. Суд вирішив, що це необхідно для запобігання заворушень і злочинів (може виправдати більш значне втручання у життя вільних громадян — обґрунтоване розходження). Обов'язко¬вий аналіз крові водія, який перебуває під дією алкоголю, є обґрунтованим як необхідний захист прав і свобод інших людей.
164
Інший приклад — добровільна державна вакцинація. Батьки, чиї діти в резуль¬таті одержали ускладнення на мозок чи померли, звернулися зі скаргою на пору¬шення ст. 8. Суд не визнав вакцинацію втручанням: держава почала розумні за¬побіжні заходи, навіть якщо заінтересовані особи не мали всіх наукових даних, що дають змогу оцінити можливий ризик. Не встановлено, що держава пов'яза¬на яким-небудь загальним зобов'язанням за ст. 8 у наданні певної докладної інформації про вакцини чи протипоказання. Проведення за судовим рішенням аналізу крові на визначення батьківства було визнано обґрунтованим для захисту
прав і свобод інших людей.
Ще приклад: батьки були оштрафовані за відмову піддати своїх дітей тестуван¬ню на туберкульоз і направити дітей на флюорографію. Це було визнано втручан¬ням у приватне життя, однак сумісним із загальним інтересом захисту здоров'я: позивачі не продемонстрували шкідливих наслідків, що стосуються справи.
Постанова про психіатричне обстеження осіб, яким було висунуто криміналь¬не обвинувачення, було визнано необхідним втручанням, що обґрунтоване ме¬тою запобігання злочинів.
Хоча основною метою ст. 8 є захист людей від свавільного втручання з боку державної влади, вона не просто вимагає від держави утримуватися від такого втручання. Крім цього негативного зобов'язання в ефективній повазі «приватно¬го» життя можуть існувати і позитивні зобов'язання. Прецедентне право вказує на те, що держава, яка приєдналася до Конвенції, повинна не тільки обмежувати власне втручання межами ст. 8 (насамперед, негативне зобов'язання), але від дер¬жави може також вимагатися захист можливості користуватися цими правами і забезпечення поваги до цих прав і свобод у внутрішньому законодавстві.
Ці зобов'язання можуть вимагати заходів, що спрямовані на забезпечення по¬ваги до приватного життя навіть у сфері відносин людей між собою. Однак понят¬тя «повага» не має точного визначення. Щоб визначити, чи існує таке зобов'язан¬ня, потрібно враховувати справедливий баланс між загальним інтересом та інте¬ресами особистості. При цьому державі в будь-якому випадку надані межі розсу¬ду для ухвалення рішення про те, чи повинна вона виконувати таке зобов'язання,
і якщо так, то як саме.
Ступінь позитивного зобов'язання держави у внесенні змін у закони чи вжи¬вання тих чи інших заходів залежить від умов конкретної країни. Держави мають широкі межі розсуду при вирішенні питання, які кроки потрібно зробити для за¬безпечення відповідності Конвенції з урахуванням потреб і ресурсів суспільства й окремих громадян. Суд вирішував, що держава має зобов'язання такого роду, ко¬ли знаходив прямий і безпосередній зв'язок між заходами, що пропонував вжити позивач, і його приватним та (або) сімейним життям. Хиткість такого підходу ілю-струє, зокрема, термінологія, що використовувалася Судом. Указувалося, що в то¬му, що стосується позитивних зобов'язань, немає точного визначення поняття «по¬ваги» до приватного життя.
Розглянуті справи демонструють: для того, щоб було визнане порушення пози¬тивного зобов'язання за ст. 8, втручання у права позивача повинне бути серйозним і значним, як у справі X. і Y. проти Нідерландів. Там мова йшла про основні цінності та істотні аспекти приватного життя: відсутності права в розумово неповноцінної дівчини порушити кримінальну справу проти людини, яка підозрювалася в її зґвал¬туванні. Інший випадок — справа В. проти Франції, в якому транссексуалка жила в умовах щоденного приниження, будучи не в змозі змінити своє ім'я для відобра-ження нового соціального статусу.
Ще одним прикладом позитивного зобов'язання, що накладається ст. 8, є зобов'язання надати особі інформацію, яка є життєво важливою для ефективно¬го користування цією особою правами за ст. 8.
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
У справі Герра (Guerra) Суд підтвердив позицію, зайняту у справі Гаскіна. Позов стосувався ненадання позивачам, які жили неподалік від хімічного заводу, інформації про можливу шкоду для довкілля і про те, що потрібно робити у випадку аварії на заводі. Суд вирішив, що свобода одержання інформації не по¬винна означати, що вона накладає на державу позитивне зобов'язання зі збору та поширення інформації з власної ініціативи. Було вирішено, що ст. 10 незастосов¬на. Проте, якщо особа може продемонструвати, що до її приватного чи сімейно¬го життя прямо торкається ненадання чи відмова у наданні інформації, то пози-тивне зобов'язання за ст. 8 може накладати на державу обов'язок надати таку інформацію. Тому Суд у справі Guerra вирішив, що Італія не виконала свого пози¬тивного зобов'язання за ст. 8, оскільки не надала «суттєву» інформацію, яка могла б дозволити позивачам самим оцінити екологічний ризик подальшого проживан¬ня поблизу від заводу.
Інший випадок виник у справі Макгінлі та Іген проти Великої Британії (McGinley and Egan). Позивачі стверджували, що мали право на доступ до доку¬ментів, які дозволили б їм визначити, чи піддавалися вони небезпечному впливу радіації на Острові Різдва, де Велика Британія проводила ядерні випробування, для того, щоб оцінити можливі наслідки цих випробувань для здоров'я. Суд відзначив, що один із позивачів (Макгінлі) під час програми ядерних випробу¬вань Великої Британії на острові служив оператором на заводі і знаходився на відстані 40 км від місця п'яти вибухів. Пан Іген служив машиністом котельні на кораблі, що, відповідно до оборонного відомства, знаходився на відстані при-близно 100 км від одного з вибухів. Під час кожного вибуху позивачам було нака¬зано брати участь у шикуванні під відкритим небом. Індивідуальний контроль за станом здоров'я був відсутній. Позивачі залишилися в неведенні про те, чи підда¬лися вони впливу радіації, чи був ризик їхньому здоров'ю.
Суд вирішив, що питання доступу до інформації, яка могла або розвіяти побо¬ювання позивачів, або дозволити їм оцінити ступінь небезпеки, був тісно пов'язаний з їх приватним і сімейним життям у межах ст. 8. Тому скарга підпадає під дію статті і стосується не якоїсь дії з боку держави, а ненадання позивачам до¬ступу до інформації. Суд зазначив: оскільки відомо, що вплив високих рівнів радіації має приховані, але серйозні і тривалі наслідки для здоров'я, то цілком природно, що занепокоєння позивачів заподіяло їм значні страждання. Наявні в держави матеріали містили інформацію, яка могла б допомогти позивачам оціни¬ти рівень радіації там, де вони знаходилися під час випробувань. У позивачів був інтерес в одержанні доступу до цих документів у межах ст. 8. Зважаючи на те, що адекватний суспільний інтерес був відсутній, Суд вирішив, що має місце пози¬тивне зобов'язання за ст. 8. У рішенні Суду говорилося: якщо держава розпочи¬нає небезпечні дії, які можуть мати приховані шкідливі наслідки для здоров'я тих, хто залучений у такі дії, повага до приватного і сімейного життя за ст. 8 вимагає встановлення ефективної і доступної процедури, яка б дала змогу особам зверта¬тися за всією інформацією, що стосується справи.
Однак на підставі поданих фактів, існування яких-небудь документів, що свідчать про небезпечний рівень радіації, не було доведено і тому є тільки припу¬щенням. Справа Макгінлі та Іген проти Великої Британіївідрізняється від справи Гуерра та інші проти Італі. В італійській справі не заперечувалося, що жителі Манфредонії піддавалися ризику з боку згаданого заводу, і що державна влада ма¬ла у своєму розпорядженні інформацію, яка дала змогу жителям оцінити цей ри¬зик і вжити заходів з його запобігання.
В англійській справі позивачі мали право на процедуру, що дала б змогу їм за¬питати документи в оборонного відомства. Суду не були представлені свідчення
166
3. Захист прав людини та приведення української системи цього захисту...
того, що процедура не забезпечувала ефективний доступ до таких документів. Жоден із позивачів не вирішив скористатися цією процедурою або запитати у компетентних органів надати ці документи. Суд вирішив, що держава виконала своє позитивне зобов'язання за ст. 8.
Доступ до інформації іноді може бути отриманий на підставі інших статей Конвенції. Наприклад, це можливо, якщо позивач звертається зі скаргою на відмову держави надати документи через «національну безпеку», або якщо пози¬вач указує на те, що має потребу в цих документах для ефективного ведення спра¬ви в суді. В останньому випадку питання може підпадати не під статті 8 чи 10, а під ст. 6 у контексті ефективного доступу до правосуддя.
Не було знайдено позитивне зобов'язання й у справі Османа (Osman). Пози¬вачі, мати і син, обвинувачували поліцію в бездіяльності. За їхніми словами, поліція не зуміла, по-перше, покласти кінець залякуванню і погрозам їх родині з боку третьої особи, по-друге, запобігти пораненню другого позивача й убивству його батька цією третьою особою. Позивачі заявили, що була порушена ст. 8. Суд не визнав установленим, що поліція знала чи зобов'язана була знати у відповідні моменти часу про те, що ця третя особа становить пряму і наявну загрозу життю другого позивача. Реакція поліції відповідала обов'язкам держави у межах ст. 2 (гарантія права на життя). Не було порушено позитивне зобов'язання відповідно до ст. 8 (гарантії фізичної цілісності другого позивача). Суд прийняв висновок поліції про відсутність необхідних підстав для кримінального обвинувачення цієї третьої особи в переслідуванні.
Щодо охорони довкілля, то на сьогодні Суд не пішов далі твердження, що позитивне зобов'язання за ст. 8 обмежується необхідністю з боку влади надавати доступ до відповідної інформації щодо різних екологічних небезпек та інших джерел незручностей. Влада також повинна забезпечувати адекватний законо¬давчий (процесуальний) захист у справах з обвинувачення у спричиненні незруч¬ностей місцевим жителям. Суд не визнає фінансове або інше зобов'язання держави за ст. 8 ні у зв'язку із впливом міського розвитку на екологічну ситуацію поблизу майна позивача (Kyrtatos v. Greece), ні у зв'язку з незручностями від шуму в результаті нічних авіапольотів (Hatton and Others v. the UK).
У справі Ботта проти Італії (Botta v Italy) мова йшла про те, що приватні лаз¬неві заклади перешкоджали доступу інвалідів до пляжу і моря, а держава не тур¬бувалася вирішенням цієї проблеми. Суд ухвалив, що право на повагу до приват¬ного життя включає фізичну і психологічну цілісність людини (гарантії ст. 8 Конвенції). Це, насамперед, повинно забезпечити розвиток (без стороннього втручання) особистості кожної людини в його стосунках з іншими людьми. Суд вирішив, що заявлене позивачем право (одержувати доступ до пляжу і моря в місці, розташованому вдалині від звичайного місця його проживання, під час своєї відпустки) належало до міжособистісних відносин дуже широкого і невиз-наченого масштабу. Суд не знайшов можливого прямого зв'язку між заходами, шо (на думку позивача) повинна була вжити держава, і приватним життям пози¬вача. Суд дійшов висновку, що ст. 8 незастосовна.
До 2002 р. (справа Christine Goodwin v. the UK) Суд не визнавав безумовного позитивного зобов'язання держав у законному визнанні зміни статі, як це було й у більш ранніх справах про транссексуалів (див. Rees, Cossey, Sheffield and Horsham). У справі Christine Goodwin Суд вирішив, що зростаюча європейська традиція визнання транссексуалів виправдовує необхідність зміни прецедентно¬го права у цьому питанні. Потім Суд пішов ще далі, визнавши порушенням ст. 8 відмову приватної страхової компанії відшкодувати витрати на хірургічну операцію зі зміни статі.
167
