художніми формами або будь-якими
іншими засобами масової інформації за власним вибором;
в) користування цими правами, передбачене у § б), може підлягати обмежен¬
ням на певних підставах, визначених міжнародним правом, серед них і в інтере¬
сах захисту національної безпеки;
г) жодне обмеження свободи висловлювань або інформації на підставі захисту
національної безпеки не може накидатися, якщо уряд неспроможний довести,
що таке обмеження приписано законом і є необхідним у демократичному
суспільстві для захисту законних інтересів національної безпеки. Тягар доказу¬
вання законності такого обмеження покладається на уряд.
Будь-яке обмеження свободи висловлювань або інформації повинно бути приписано законом. Закон має бути доступним, однозначним та містити чіткі і точні формулювання, щоб дозволити особі передбачати, чи не скоїть вона право¬порушення. Закон має містити належні гарантії проти зловживань, серед них об'єктивну, всебічну та правосильну перевірку законності такого обмеження не¬залежним судом або трибуналом.
Будь-яке обмеження свободи висловлювань або інформації, яке уряд прагне обґрунтувати захистом інтересів національної безпеки, повинно мати істинною метою і наочним результатом захист законних інтересів національної безпеки.
Для з'ясування, чи необхідне обмеження свободи висловлювань та інформації для захисту законних інтересів національної безпеки, уряд повинен довести, що:
а) певне висловлювання або інформація наражає на серйозну небезпеку
законні інтереси національної безпеки;
б) накинуте обмеження є якнайменш суворим засобом захистити такі інтереси;
в) обмеження є сумісним із принципами демократії.
Обмеження, яке має бути виправдане захистом інтересів національної безпе¬ки, є незаконним, хіба що його істинною метою і наочним результатом є захист існування країни або її територіальної цілісності проти застосування або загрози застосування сили, або її здатності відповідати на застосування або загрозу засто¬сування сили, як від зовнішніх чинників (військової агресії), так і від чинників внутрішніх (підбурення до повалення уряду силою).
Обмеження, яке має бути виправдане захистом інтересів національної безпе¬ки, є незаконним, якщо його істинною метою і наочним результатом є захист інтересів, що не стосуються національної безпеки, серед них, наприклад, захист
171
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
«престижу уряду» або захист від викриття правопорушень, або ж приховування інформації про діяльність державних установ, або щеплення певної ідеології, або придушення мирних акцій протесту.
Під час дії надзвичайного стану, який загрожує існуванню країни, і наявність якого офіційно і законно оголошено згідно з нормами національного і міжнарод¬ного права, держава може передбачати обмеження на свободу висловлювань та інформації, проте лише такою мірою, яка суворо відповідає вимогам певної ситу¬ації, і лише допоки вони не стають несумісними з іншими зобов'язаннями уряду згідно з міжнародним правом.
Обмеження свободи висловлювань, хоча б на підставі інтересів захисту на¬ціональної безпеки, в жодному разі не повинно передбачати дискримінацію на підставі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переко¬нань, національного або соціального походження, громадянства, майнового стану, народження або інших статусних обставин.
Нікого не можна піддавати жодним обмеженням, обтяженням або санкціям на підставі особистих думок чи переконань.
Згідно з Принципами особа може бути покарана за висловлювання як таке, що загрожує інтересам національної безпеки, тільки якщо уряд спроможеться до¬вести, що:
а) висловлювання прямо спрямоване на підбурення до насильства;
б) висловлювання, ймовірно, матиме наслідком спалахи такого насильства;
в) існує прямий і негайний причинний зв'язок між висловлюванням та
ймовірністю спалаху такого насильства або дійсним спалахом.
Згідно з Принципами мирне користування правом на свободу висловлювань не повинно вважатися загрозою для національної безпеки або піддаватися будь-яким обмеженням чи покаранням. Висловлювання, які не повинні вважатися такими, що становлять загрозу для національної безпеки, включають, але не обмежуються, висловлюванням, що:
1) обстоюють ненасильницькі зміни політики уряду або самого уряду;
2) містять критичні або образливі зауваження щодо нації, держави або її сим¬волів, уряду, його установ, або окремих урядовців, або іноземної нації, держави або її символів, уряду, його установ або окремих урядовців;
3) містять заперечення або обстоюють заперечення — на підставі релігії, сумління або переконань — щодо військової мобілізації або служби, певного конфлікту, або застосування чи загрози застосування сили у вирішенні міжнарод¬них конфліктів;
4) спрямовані на поширення інформації про гадані порушення міжнародних стандартів з прав людини або норм міжнародного гуманітарного права.
5) жодна особа не повинна бути покараною за критичні або образливі заува¬ження щодо нації, держави або її символів, уряду, його установ, або окремих урядовців, або іноземної нації, держави або її символів, уряду, його установ або окремих урядовців, хіба що такі зауваження прямо спрямовані та матимуть імовірним наслідком спалахи насильства.
Заборонено заважати висловлюванню або карати за висловлювання лише тому, що воно містить інформацію, створену організацією або про організацію, яку уряд оголосив такою, що загрожує інтересам національної безпеки або спорідненим інтересам.
Висловлювання, письмові або усні, в жодному разі не підлягають забороні на підставі того, що їх подано певною мовою, зокрема, мовою національної меншини.
172
3. Захист прав людини та приведення української системи цього захисту...
Уряди повинні вживати належних заходів задля запобігання окремим особам або групам осіб незаконно заважати мирному здійсненню свободи висловлю¬вань, навіть коли висловлювання засуджують уряд або політику уряду. Зокрема, уряди повинні засудити незаконні дії, спрямовані на обмеження свободи вислов¬лювань, а також розслідувати такі справи і віддавати винуватців під суд.
Кожна особа, обвинувачена у вчиненні злочину проти національної безпеки, який містить висловлювання або інформацію, має право на всі засоби правового захисту, які передбачено принципом верховенства права і нормами міжнародно¬го права. Вони охоплюють, але не обмежуються ними, такі права:
а) право на презумпцію невинуватості;
б) право не піддаватися свавільному затриманню;
в) право бути належно поінформованим мовою, яку особа розуміє, про обви¬
нувачення і наявні докази проти себе;
г) право на вільний доступ до адвоката за власним вибором;
д) право на судовий розгляд без невиправданих зволікань;
є) право мати досить часу для підготовки власного захисту;
є) право на справедливий і публічний розгляд справи незалежним і неуперед-женим судом чи трибуналом;
ж) право допитувати свідків обвинувачення;
з) право заперечувати подання доказів суду, якщо обвинуваченого не повідо¬
мили про такі докази і особа не мала змоги спростувати ці докази;
и) право апелювати до незалежного суду або трибуналу, компетентного пере¬глянути присуд на підставах права або фактів і скасувати такий присуд.
Всі засоби правового захисту, також і спеціальні, як-от: habeas corpus або атраго, повинні надаватися усім особам, обвинуваченим у вчиненнні злочинів проти національної безпеки, також під час надзвичайних обставин, що загрожу¬вали існуванню країни.
За вибором обвинуваченого, кримінальне обвинувачення у вчиненні злочину проти національної безпеки має розглядатися судом присяжних, якщо такий ор¬ган існує, або ж справді незалежними суддями. Розгляд справ осіб, обвинуваче¬них у вчиненні злочинів проти національної безпеки, суддями, чия незалежність не гарантована, презумується як порушення права на розгляд справи незалежним судом.
У жодному разі цивільну особу не може судити за скоєння злочину проти національної безпеки військовий суд чи трибунал.
Жодна особа, засіб масової інформації, політична або інша організація не по¬винні піддаватися таким санкціям, обмеженням або покаранням за вчинення злочинів проти національної безпеки, що зачіпають свободу висловлювань чи інформації, котрі є несумірними з тяжкістю дійсно вчиненого ними злочину.
3.11. Свобода вираження.
Стаття 10 Європейської конвенції гарантує свободу вираження поглядів. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу до¬тримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втру¬чання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкод¬жає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
Відповідно до ч. 2 Конвенції, здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам,
173
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної без¬пеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідними в демокра¬тичному суспільстві.
Конвенційні органи, колишня Європейська комісія з прав людини (далі — Комісія) і Європейський суд з прав людини (далі — Суд) мали в останні деся¬тиліття справу зі значною кількістю скарг осіб, визнаних національними судами винними у дифамації чи в образливих зауваженнях, якщо суди не кваліфікували їх вчинки як реалізацію їхнього права на свободу висловлювань. Також новий Європейський суд з прав людини, який було створено Протоколом № 11 і який діє з листопада 1998 р. вже вирішив декілька справ, в яких він повинен був знай¬ти баланс між правом особи на захист його (її) репутації і честі з одного боку, і права на свободу висловлювань, з другого.
Слід виокремити такі основні принципи, що покладено в основу теперішніх і колишніх рішень Суду, що стосуються ст. 10 Конвенції:
1. Свобода висловлювань складає одну з невід'ємних основ демократичного суспільства і одну з основних умов для його прогресу і самореалізації кожної осо¬би. З врахуванням п. 2 ст. 10, прийнятними є не тільки «інформація» чи «ідеї», які прихильно сприймаються, вважаються необразливими чи сприймаються з бай¬дужістю, але також і ті, які ображають, шокують чи дратують. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів без яких немає «демократичного суспільства».
2. Сфера обмежень згідно з п. 2 ст. 10 Конвенції щодо політичних промов чи дебатів з питань, що мають суспільний інтерес є невеликою. Крім того, межі до¬пустимої критики є більш широкими стосовно уряду ніж відносно окремого гро¬мадянина, який не займає публічних посад чи, навіть, політика. У демократичній системі поведінка чи помилки уряду повинні підлягати детальній перевірці не ли¬ше законодавчих і судових органів, але і громадської думки. Більше того, доміну¬юче положення, що займає уряд, робить її (перевірку) необхідною. Проте для компетентних державних органів влади, звичайно, залишається відкритою мож¬ливість вживати, в межах їхньої компетенції як гарантів громадського порядку, заходів, навіть кримінально-правового характеру, намагаючись відреагувати відповідним чином на такі зауваження. Органи державної влади мають широкі межі оцінювання у визначенні потреби втручання у свободу висловлювань, особ¬ливо, коли такі зауваження стимулюють насилля проти індивіда, публічної поса¬дової особи чи прошарку населення.
3. Політику надається право захищати свою репутацію, навіть коли він діє не як приватна особа, але вимоги такого захисту повинні бути зважені у світлі інте¬ресів відкритої дискусії з політичних питань, оскільки виключення зі свободи висловлювань повинні тлумачитися вузько. Тому межі прийнятної критики ширші стосовно політиків, які виступають у своїй публічній
