порушеного права є обов'язковою. Ухвала Суду, винесена за результатами розгляду скарги у зв'язку з зазначеними винятковими обставинами, постановлена згідно зі ст. 358 ЦПК України, в будь-якому разі має відповідати по¬зиції міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, та не мо¬же їй суперечити. Винесення ухвали, що за своїм змістом суперечить чи ставить під сумнів позицію відповідної міжнародної судової установи, означає невиконан¬ня Україною своїх міжнародно-правових зобов'язань, які, згідно із загальновизна¬ним міжнародно-правовим принципом належного виконання державами своїх зобов'язань, покладаються на всі гілки державної влади, у тому числі на судову.
Відповідно до ст. 360 ЦПК України, ухвалені Верховним Судом України рішення або постановлені ним ухвали набирають законної сили з моменту їх проголошення і оскарженню не підлягають. Судам слід мати на увазі, що це поло-
277
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
ження не позбавляє особу, стосовно якої постановлено ухвалу, у разі, якщо ухва¬ла суду суперечить повністю чи частково рішенню відповідної міжнародної судо¬вої установи, права, після використання всіх національних засобів правового за¬хисту, звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних су¬дових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, як передбачено абзацом 3 ст. 55 Конституції України.
Відповідно до п. 2 ст. 237 КАС України, судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України за винятковими об¬ставинами, якщо вони оскаржені з мотивів визнання судових рішень міжнарод¬ною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що пору¬шують міжнародні зобов'язання України.
Відповідно до ст. 242 КАС України, за наслідками провадження за виняткови¬ми обставинами більшістю голосів колегії суддів приймається одна з таких поста¬нов Верховного Суду України:
1) про повне або часткове задоволення скарги;
2) про відмову в задоволенні скарги.
Судам слід мати на увазі, що, на відміну від ЦПК України, КАС України уне¬можливлює ухвалення постанови, що суперечить рішенню міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, що має сприяти виконанню Україною своїх міжнародно-правових зобов'язань. Пунктом 3 ст. 243 КАС Ук¬раїни прямо передбачено, що Верховний Суд України задовольняє скаргу в разі визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України. При цьому Верховний Суд України може скасувати його повністю або в частині та на¬правити справу на новий розгляд до суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції залежно від того, суд якої інстанції першим допустив порушення міжна¬родних зобов'язань. Верховний Суд України може також скасувати судові рішен¬ня і прийняти нову постанову.
Слід звернути увагу, що, на відміну від цивільного процесуального законодав¬ства, Кодексом адміністративного судочинства України прямо вказується на можливість оскарження постанови Верховного Суду України у випадку, якщо воно винесене у порядку перегляду судових рішень, які визнані міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України. Відповідно до п. З ст. 242 КАС України, поста¬нова Верховного Суду України є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ст. 237 цього Кодексу.
Слід мати на увазі, що господарське процесуальне законодавство України та¬кож передбачає можливість перегляду рішень у господарських справах на підставі їх визнання міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України. Відповідно до ст. ПІ14, п. 3і та п. 4 ст. ПІ15 ГПК України, сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право оскаржити у касаційному порядку постанову Ви¬щого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апе¬ляційного господарського суду, а також ухвалу Вищого господарського суду Ук¬раїни про повернення касаційної скарги (подання) до Верховного Суду України з мотивів невідповідності постанов чи ухвал міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також на підставі визнання постанов чи ухвал міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України.
278
4. Конституційне законодавство
Статтею ПІ16 ГПК України передбачено, що касаційна скарга, касаційне по¬дання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого госпо¬дарського суду України можуть бути подані не пізніше одного місяця з дня її прийняття. При цьому судам слід мати на увазі, що у п. 2 ст. ПІ16 ГПК України прямо вказується, що у разі виникнення підстав для оскарження постанови чи ухвали Вищого господарського суду України після закінчення зазначеного стро¬ку Верховний Суд України зобов'язаний прийняти касаційну скаргу (подання) до свого провадження. Тобто, у разі подання скарги до Верховного Суду України на підставі ухвалення рішення про визнання постанов чи ухвал у господарських справах міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України, у термін, що переви¬щує один місяць з дня їх прийняття, ця скарга має бути ним прийнята.
Відповідно до ст. ПІ18 ГПК України, Верховний Суд України за результатами розгляду касаційної скарги, касаційного подання Генерального прокурора Ук¬раїни на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України має право:
1) залишити постанову чи ухвалу без змін, а скаргу (подання) без задоволення;
2) скасувати постанову і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції або скасувати ухвалу і передати справу на розгляд до Вищого госпо¬дарського суду України;
3) скасувати постанову чи ухвалу і припинити провадження у справі.
Слід враховувати, що згідно зі ст. 11119 ГПК України однією з підстав для ска¬сування постанов чи ухвал Вищого господарського суду України є їх невідпо¬відність міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому ухвалення рішення про визнання постанов чи ухвал у господарських справах міжнародною судовою установою, юрисдикція якої виз¬нана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України, має розглядатися як визнання невідповідності цих постанов та ухвал міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та вва¬жатися підставою для їх скасування Верховним Судом України.
Статтею 11120 ГПК України, передбачається, що за результатами розгляду касаційної скарги на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України ухвалюється постанова Верховного Суду України. Згідно з п. З ст. 11120 ГПК України Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає. При цьому судам слід мати на увазі, що це положення не позбавляє осо¬бу, стосовно якої винесено постанову, у разі, якщо вона суперечить повністю чи частково рішенню відповідної міжнародної судової установи, права, після вико-ристання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Ук¬раїна, як це передбачено абзацом 3 ст. 55 Конституції України.
КПК України не передбачає права оскарження судових рішень у зв'язку з ви¬нятковими обставинами. Судам слід мати на увазі, що відсутність у кримінально-процесуальному законодавстві положень, що регулюють провадження за винят¬ковими обставинами, не означає, що в разі визнання міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, судового рішення у справі, що розглядалася в межах кримінального процесу, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України, таке рішення міжнародної установи не породжує обов'яз¬ку переглянути відповідні рішення національних судів у межах національної пра¬вової системи та забезпечити відновлення порушених прав та свобод осіб. Такий підхід підтверджується положеннями Закону України «Про виконання рішень та
279
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
застосування практики Європейського суду з прав людини». У статті 10 цього За¬кону, де повторний розгляд справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, визначається як шлях відновлення попереднього юридичного стану Стягувача, йдеться про виконання рішень Європейського суду з прав людини з будь-якої категорії справ, у тому числі й кримінальних, що розглядалися в межах кримінального процесу, й, відповідно, можуть бути переглянуті лише у порядку кримінального судочинства України. Таким чином, у разі визнання міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, судового рішення у кримінальній справі таким, що порушує міжнародні зобов'язання України, таке рішення має бути переглянуто в порядку виключного провадження згідно з поло¬женнями глави 32 КПК України.
4.8. Право на житло згідно з Конституцією України. Правова допомога адвоката із захисту прав та законних інтересів громадян щодо дотримання цього права.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі зако¬ну за рішенням суду.
Крім того, відповідно до ст. 48 Основного Закону нашої держави, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Право громадян на житло закріплює також ст. 1 Житлового кодексу України (далі — ЖК України).
Основними формами реалізації конституційного права на житло є:
— будівництво житла;
— придбання житла у власність;
— оренда житла;
— безкоштовне отримання житла.
Придбання житла у власність здійснюється відповідно до цивільного законо¬давства України на підставі договорів купівлі-продажу, дарування, довічного ут¬римання, а також на підставі отримання житла у спадщину.
Так, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 Цивільного кодексу України (далі — ЦК Ук¬раїни)).
Глава 59 ЦК України, регламентує порядок найму (оренди) житла. Відповідно до ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона — влас¬ник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
Зазначеною главою ЦК України регулюється, насамперед, порядок, умови укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом приватної влас-
280
4. Конституційне законодавство
ності, оскільки підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встанов¬люються законом. До договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено законом.
Договір найму житла укладається у письмовій формі.
Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема кварти¬ра або її частина, житловий будинок або його частина. Помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому. Наймач житла у багатоквартир¬ному житловому будинку має право користування майном, що обслуговує буди¬нок.
Сторонами у
Відповідно до ст. 360 ЦПК України, ухвалені Верховним Судом України рішення або постановлені ним ухвали набирають законної сили з моменту їх проголошення і оскарженню не підлягають. Судам слід мати на увазі, що це поло-
277
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
ження не позбавляє особу, стосовно якої постановлено ухвалу, у разі, якщо ухва¬ла суду суперечить повністю чи частково рішенню відповідної міжнародної судо¬вої установи, права, після використання всіх національних засобів правового за¬хисту, звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних су¬дових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, як передбачено абзацом 3 ст. 55 Конституції України.
Відповідно до п. 2 ст. 237 КАС України, судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України за винятковими об¬ставинами, якщо вони оскаржені з мотивів визнання судових рішень міжнарод¬ною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що пору¬шують міжнародні зобов'язання України.
Відповідно до ст. 242 КАС України, за наслідками провадження за виняткови¬ми обставинами більшістю голосів колегії суддів приймається одна з таких поста¬нов Верховного Суду України:
1) про повне або часткове задоволення скарги;
2) про відмову в задоволенні скарги.
Судам слід мати на увазі, що, на відміну від ЦПК України, КАС України уне¬можливлює ухвалення постанови, що суперечить рішенню міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, що має сприяти виконанню Україною своїх міжнародно-правових зобов'язань. Пунктом 3 ст. 243 КАС Ук¬раїни прямо передбачено, що Верховний Суд України задовольняє скаргу в разі визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України. При цьому Верховний Суд України може скасувати його повністю або в частині та на¬правити справу на новий розгляд до суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції залежно від того, суд якої інстанції першим допустив порушення міжна¬родних зобов'язань. Верховний Суд України може також скасувати судові рішен¬ня і прийняти нову постанову.
Слід звернути увагу, що, на відміну від цивільного процесуального законодав¬ства, Кодексом адміністративного судочинства України прямо вказується на можливість оскарження постанови Верховного Суду України у випадку, якщо воно винесене у порядку перегляду судових рішень, які визнані міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України. Відповідно до п. З ст. 242 КАС України, поста¬нова Верховного Суду України є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ст. 237 цього Кодексу.
Слід мати на увазі, що господарське процесуальне законодавство України та¬кож передбачає можливість перегляду рішень у господарських справах на підставі їх визнання міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України. Відповідно до ст. ПІ14, п. 3і та п. 4 ст. ПІ15 ГПК України, сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право оскаржити у касаційному порядку постанову Ви¬щого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апе¬ляційного господарського суду, а також ухвалу Вищого господарського суду Ук¬раїни про повернення касаційної скарги (подання) до Верховного Суду України з мотивів невідповідності постанов чи ухвал міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також на підставі визнання постанов чи ухвал міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України.
278
4. Конституційне законодавство
Статтею ПІ16 ГПК України передбачено, що касаційна скарга, касаційне по¬дання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого госпо¬дарського суду України можуть бути подані не пізніше одного місяця з дня її прийняття. При цьому судам слід мати на увазі, що у п. 2 ст. ПІ16 ГПК України прямо вказується, що у разі виникнення підстав для оскарження постанови чи ухвали Вищого господарського суду України після закінчення зазначеного стро¬ку Верховний Суд України зобов'язаний прийняти касаційну скаргу (подання) до свого провадження. Тобто, у разі подання скарги до Верховного Суду України на підставі ухвалення рішення про визнання постанов чи ухвал у господарських справах міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України, у термін, що переви¬щує один місяць з дня їх прийняття, ця скарга має бути ним прийнята.
Відповідно до ст. ПІ18 ГПК України, Верховний Суд України за результатами розгляду касаційної скарги, касаційного подання Генерального прокурора Ук¬раїни на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України має право:
1) залишити постанову чи ухвалу без змін, а скаргу (подання) без задоволення;
2) скасувати постанову і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції або скасувати ухвалу і передати справу на розгляд до Вищого госпо¬дарського суду України;
3) скасувати постанову чи ухвалу і припинити провадження у справі.
Слід враховувати, що згідно зі ст. 11119 ГПК України однією з підстав для ска¬сування постанов чи ухвал Вищого господарського суду України є їх невідпо¬відність міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому ухвалення рішення про визнання постанов чи ухвал у господарських справах міжнародною судовою установою, юрисдикція якої виз¬нана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України, має розглядатися як визнання невідповідності цих постанов та ухвал міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та вва¬жатися підставою для їх скасування Верховним Судом України.
Статтею 11120 ГПК України, передбачається, що за результатами розгляду касаційної скарги на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України ухвалюється постанова Верховного Суду України. Згідно з п. З ст. 11120 ГПК України Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає. При цьому судам слід мати на увазі, що це положення не позбавляє осо¬бу, стосовно якої винесено постанову, у разі, якщо вона суперечить повністю чи частково рішенню відповідної міжнародної судової установи, права, після вико-ристання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Ук¬раїна, як це передбачено абзацом 3 ст. 55 Конституції України.
КПК України не передбачає права оскарження судових рішень у зв'язку з ви¬нятковими обставинами. Судам слід мати на увазі, що відсутність у кримінально-процесуальному законодавстві положень, що регулюють провадження за винят¬ковими обставинами, не означає, що в разі визнання міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, судового рішення у справі, що розглядалася в межах кримінального процесу, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України, таке рішення міжнародної установи не породжує обов'яз¬ку переглянути відповідні рішення національних судів у межах національної пра¬вової системи та забезпечити відновлення порушених прав та свобод осіб. Такий підхід підтверджується положеннями Закону України «Про виконання рішень та
279
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
застосування практики Європейського суду з прав людини». У статті 10 цього За¬кону, де повторний розгляд справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, визначається як шлях відновлення попереднього юридичного стану Стягувача, йдеться про виконання рішень Європейського суду з прав людини з будь-якої категорії справ, у тому числі й кримінальних, що розглядалися в межах кримінального процесу, й, відповідно, можуть бути переглянуті лише у порядку кримінального судочинства України. Таким чином, у разі визнання міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, судового рішення у кримінальній справі таким, що порушує міжнародні зобов'язання України, таке рішення має бути переглянуто в порядку виключного провадження згідно з поло¬женнями глави 32 КПК України.
4.8. Право на житло згідно з Конституцією України. Правова допомога адвоката із захисту прав та законних інтересів громадян щодо дотримання цього права.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі зако¬ну за рішенням суду.
Крім того, відповідно до ст. 48 Основного Закону нашої держави, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Право громадян на житло закріплює також ст. 1 Житлового кодексу України (далі — ЖК України).
Основними формами реалізації конституційного права на житло є:
— будівництво житла;
— придбання житла у власність;
— оренда житла;
— безкоштовне отримання житла.
Придбання житла у власність здійснюється відповідно до цивільного законо¬давства України на підставі договорів купівлі-продажу, дарування, довічного ут¬римання, а також на підставі отримання житла у спадщину.
Так, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 Цивільного кодексу України (далі — ЦК Ук¬раїни)).
Глава 59 ЦК України, регламентує порядок найму (оренди) житла. Відповідно до ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона — влас¬ник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
Зазначеною главою ЦК України регулюється, насамперед, порядок, умови укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом приватної влас-
280
4. Конституційне законодавство
ності, оскільки підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встанов¬люються законом. До договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено законом.
Договір найму житла укладається у письмовій формі.
Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема кварти¬ра або її частина, житловий будинок або його частина. Помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому. Наймач житла у багатоквартир¬ному житловому будинку має право користування майном, що обслуговує буди¬нок.
Сторонами у
