договорі найму житла можуть бути фізичні та юридичні особи. Якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб. У разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.
Наймач зобов'язаний використовувати житло лише для проживання у ньому, забезпечувати збереження житла та підтримувати його в належному стані. Най¬мач не має права провадити перевлаштування та реконструкцію житла без згоди наймодавця.
Наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов'яза¬ний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.
Відповідно до ст. 61 ЖК України, користування жилим приміщенням у будин¬ках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до дого¬вору найму жилого приміщення.
Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем — житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності — відповідним підприємством, установою, організацією) і най¬мачем — громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.
Важливою гарантією конституційного права на житло є можливість привати¬зації житла. Правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній влас¬ності, його подальшого використання і утримання визначає Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» (прийнятий Верховною Радою Ук¬раїни 19 червня 1992 р.).
Відповідно до цього Закону, метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задо¬волення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.
Приватизація державного житлового фонду — це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Державний житловий фонд — це житловий фонд місцевих Рад народних депу-татів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
281
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі — квартири (будинки)), які використову¬ються громадянами на умовах найму.
Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), розташо¬вані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ і орга¬нізацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, му-зеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа служ¬бових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов'язко¬вого) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
4.9. Оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, поса-дових та службових осіб. Правові підстави для виконання адвокатом доручень із захисту порушення вказаних дій.
Оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових та службових осіб відбувається у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних по¬вноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправед¬ливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на до¬сягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Компетенція адміністративних судів поширюється на:
1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень що¬до оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
282
4. Конституційне законодавство
3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої ком¬петенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спо¬ри, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;
4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановле¬них законом;
5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:
1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;
2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;
3) про накладення адміністративних стягнень;
4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.
До адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.
4.10. Правовідносини, на які поширюється і на які не поширюється юрисдикція судів. Умови призначення на поса¬ду судді. Звільнення суддів з посади.
Відповідно до Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготов¬ку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.
Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх про¬фесійного рівня встановлюються законом.
Згідно з конституційним положенням перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верхов¬ною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.
283
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з поса¬ди шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом.
Отже, судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше.
Суддя може бути звільнений з посади органом, що його обрав або призначив, лише у разі:
1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;
2) досягнення суддею 65 років;
3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
4) порушення суддею вимог щодо несумісності;
5) порушення суддею присяги;
6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
7) припинення його громадянства;
8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за вла¬сним бажанням.
Повноваження судді припиняються у разі його смерті.
4.11. Право на освіту та охорону здоров'я. Правова допо¬мога адвоката з дотримання зазначених конституційних гарантій громадян.
Право на освіту гарантовано ст. 26 Загальної декларації з прав людини та ст. 13 Міжнародного Пакту про економічні, соціальні та культурні права. У цих докумен¬тах обговорюються умови повної реалізації права на освіту: обов'язкова і безкош¬товна початкова освіта для всіх; доступність середньої, професійно-технічної та ви¬щої освіти; свобода батьків вибирати школи для своїх дітей і забезпечувати релігійне та етичне виховання дітей відповідно до власних переконань. Окремі особи та установи мають право створювати приватні навчальні заклади і керувати ними тільки за умови відповідності освіти в них мінімуму вимог, установлених дер¬жавою. Крім того, стаття, що коментується, кореспондує положенням Конвенції про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти. Відповідно до ст. 1 цієї Конвенції, поняття «дискримінація» охоплює будь-яку різницю, виключення, обмеження або перевагу за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, економічного становища або народження, яке має на меті або слідством знищення або порушення рівності відносин у галузі освіти, зокрема: а) закриття для будь-якої особи або групи осіб до¬ступу до освіти будь-якого ступеня або типу; Ь) обмеження освіти для будь-якої особи або групи осіб більш низьким рівнем освіти; с) створення або збереження роздільних систем освіти або навчальних закладів для будь-яких осіб або групи осіб, крім випадків, передбачених положенням ст. 2 цієї Конвенції; д) положення, несумісне з гідністю людини, в яке ставиться будь-яка особа або група осіб. Кон¬венція про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти спрямована на надання всім рівних можливостей в отриманні освіти «без жодної різниці, виключення або пере¬ваги за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших пе¬реконань, національного або соціального походження, економічного становища або народження». З цією метою, згідно зі ст. 4 Конвенції про боротьбу з дис¬кримінацією в галузі освіти, держави зобов'язуються: а) зробити початкову освіту
284
4. Конституційне законодавство
обов'язковою і безкоштовною; зробити середню освіту в різних її формах загаль¬ним надбанням та забезпечити її загальнодоступність; зробити вищу освіту доступ¬ною для всіх на засадах повної рівності і залежно від здібностей кожного; забезпе¬чити дотримання передбаченої законом обов'язковості навчання; Ь) забезпечити в усіх державних навчальних закладах рівного ступеня однаковий рівень освіти та рівні умови щодо якості навчання; с) заохочувати і розвивати відповідними мето¬дами освіти осіб, які не здобули початкової освіти або які не закінчили її, та продов¬ження їх освіти відповідно до здібностей кожного; 6) забезпечити без дискримінації підготовку до викладацької професії.
Важливість отримання освіти дітьми підкреслена також у Конвенції
