комунальної, форм власності рішення про ліквідацію приймається засновником (власником) за погодженням з відповідним органом виконавчої влади з питань освіти.
У контексті положень ст. 53 Конституції України, які передбачають обов'яз¬ковість повної загальної середньої освіти (ч. 2), забезпечення доступності і безоплатності повної загальної середньої освіти покладає на державу обов'язок створити умови для безоплатного здобуття такої освіти в державних і комуналь¬них навчальних закладах (ч. 3). На виконання зазначених положень Конституції України обов'язковою основною складовою безперервної освіти визнано загаль¬ну середню освіту (ч. 2 ст. З Закону України «Про загальну середню освіту»).
Для забезпечення реалізації права кожного на обов'язкову повну загальну середню освіту та створення для цього належних умов держава сформувала систе-
292
4. Конституційне законодавство
му загальної середньої освіти (ст. 4 Закону України «Про загальну середню освіту»). Нормативи матеріально-технічного та фінансового забезпечення загаль¬ноосвітніх навчальних закладів затверджуються Кабінетом Міністрів України згідно з Державним стандартом загальної середньої освіти. Матеріально-технічна база цих закладів фінансується за рахунок коштів їх засновників (власників). Фінансування за визначеними нормативами, зміцнення матеріальної бази дер¬жавних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладів передбачають покриття витрат на навчально-виховний процес за рахунок коштів відповідних бюджетів згідно з державними стандартами освіти.
Конституційний Суд України у Рішенні від 21 листопада 2002 р. № 18-рп/2002 (справа про безоплатне користування шкільними підручниками), виклавши свою позицію щодо фінансування витрат на забезпечення загально¬освітніх закладів засобами навчання та навчальним обладнанням, зазначив, що обов'язок створити умови для здобуття повної загальної середньої освіти в дер¬жавних і комунальних навчальних закладах Конституцією України покладено на державу.
Виходячи з того, що безоплатність і доступність повної загальної середньої освіти в державних і комунальних навчальних закладах пов'язані з її обов'яз¬ковістю, держава повинна фінансувати у повному обсязі процес навчання учнів у межах Державного стандарту загальної середньої освіти.
Конституційний Суд України вважав, що положення ст. 53 Конституції України про забезпечення державою безоплатності вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах необхідно розглядати у контексті гарантованого Основним Законом України права на освіту та доступу громадян України до її здобуття в цих навчальних закладах на конкурсній основі. За змістом положень цієї статті здобут¬тя вищої освіти не є обов'язковим. У Рішенні Конституційного Суду України від 21 листопада 2002 р. № 18-рп/2002 саме з обов'язковістю повної загальної серед¬ньої освіти пов'язана її безоплатність.
На виконання положень ст. 23 Конституції України, якими гарантується право людини на вільний розвиток своєї особистості, та ч. З ст. 53 Конституції України у законах України про освіту закріплено право на вільний вибір форми здобуття вищої освіти, виду вищого навчального закладу, напряму підготовки і спеціаль¬ності. Реалізація права громадян на безоплатне здобуття вищої освіти в держав¬них і комунальних навчальних закладах здійснюється на конкурсній основі (ч. 4 ст. 53 Конституції України).
За Конституцією України (ч. 2 ст. 43) держава створює умови для підготовки кадрів за основними напрямами відповідно до суспільних потреб, на задоволен¬ня яких виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які бюджетні видатки держави (ч. 2 ст. 95). Виходячи з суспільних потреб та розмірів бюджетних призначень, визначених у законі про Державний бюджет України, формується державне замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою за напрямами і спеціальностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів. Тому обсяги фінансування вищих державних і комунальних навчальних закладів за рахунок бюджетних коштів пов'язані передусім з підготовкою такої кількості фахівців з вищою освітою, яка визначається щорічно у державному за¬мовленні.
Проте здобуття освіти в цих закладах не може обмежуватися лише обсягом державного замовлення, фінансовою основою якого є бюджетні кошти. Підго¬товка фахівців з вищою освітою за напрямами і спеціальностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів у вищих навчальних закладах державної і кому-
293
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
нальної форм власності може здійснюватися також за рахунок інших джерел фінансування, не заборонених законом, що є додатковим засобом здобуття і за¬безпечення права на вищу освіту. У законодавстві України визначено, що понад установлений обсяг, який фінансується за рахунок бюджетних коштів, вищі навчальні заклади можуть здійснювати прийом студентів у межах чисельності, обумовленої ліцензією, з оплатою вартості навчання на договірній основі.
Отже, безоплатність вищої освіти (безоплатність навчання) в державних і ко¬мунальних навчальних закладах зобов'язує державу створити відповідні можли¬вості, за яких громадянин України на рівних конкурсних умовах (ч. 4 ст. 53 Кон¬ституції України) може здобути без внесення плати у будь-якій формі вищу освіту в межах обсягу потрібних державі та суспільству фахівців.
На підставі викладеного вище Конституційний Суд України вирішив, що до¬ступність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту на принци¬пах рівності, визначених ст. 24 Конституції України, означає, що нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості для ре¬алізації цього права; безоплатність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги виз-начених законодавством рівня, змісту, обсягу і в межах тих видів освіти, безо¬платність яких передбачена ч. З ст. 53 Конституції України. Виходячи з положень ч. 2, 3 ст. 53 Конституції України, за якими повна загальна середня освіта є обов'язковою і безоплатною, витрати на забезпечення навчально-виховного про¬цесу в державних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладах здійсню¬ються на нормативній основі за рахунок коштів відповідних бюджетів у повному обсязі. Безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і кому¬нальних навчальних закладах на конкурсній основі (ч. З ст. 53 Конституції України) в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (державного замовлення).
Право на охорону здоров'я є важливим конституційним правом кожної люди¬ни. Відповідно до Конституції України, кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітар-них і оздоровчо-профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медич-ного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медич-на допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
19 листопада 1992 р. Верховною Радою України були прийняті Основи законо-давства про охорону здоров'я. Основи законодавства України про охорону здо¬ров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпе¬чення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впли¬вають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.
Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з Основ законодавства про охорону здоров'я та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відно¬сини у галузі охорони здоров'я.
294
4. Конституційне законодавство
Охорона здоров'я — система заходів, спрямованих на забезпечення збережен¬ня і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.
Основними принципами охорони здоров'я в Україні є:
— визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;
— дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;
— гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інте¬ресами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств насе¬лення;
— рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної до¬помоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я;
— відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;
— орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у галузі охорони здоров'я;
— випереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний,
екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;
— багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінан¬сування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;
— децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі.
Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає:
а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціаль¬
не обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я
людини;
б) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;
в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він
проживає;
г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;
ґ) кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря закладу охорони здоров'я;
д) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я
населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;
є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров'я;
є) участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експерти¬зи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;
ж) можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні
здоров'я;
з) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних
із станом здоров'я;
и) відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;
і) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів зхорони здоров'я;
295
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
ї) можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди грома-дянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охоро¬ни здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина.
Законодавством України може бути визначено й інші права громадян у галузі охорони здоров'я.
Громадянам України, які перебувають за кордоном, гарантується право на охорону здоров'я у формах і обсязі, передбачених міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у галузі охорони здоров'я шляхом:
а)
У контексті положень ст. 53 Конституції України, які передбачають обов'яз¬ковість повної загальної середньої освіти (ч. 2), забезпечення доступності і безоплатності повної загальної середньої освіти покладає на державу обов'язок створити умови для безоплатного здобуття такої освіти в державних і комуналь¬них навчальних закладах (ч. 3). На виконання зазначених положень Конституції України обов'язковою основною складовою безперервної освіти визнано загаль¬ну середню освіту (ч. 2 ст. З Закону України «Про загальну середню освіту»).
Для забезпечення реалізації права кожного на обов'язкову повну загальну середню освіту та створення для цього належних умов держава сформувала систе-
292
4. Конституційне законодавство
му загальної середньої освіти (ст. 4 Закону України «Про загальну середню освіту»). Нормативи матеріально-технічного та фінансового забезпечення загаль¬ноосвітніх навчальних закладів затверджуються Кабінетом Міністрів України згідно з Державним стандартом загальної середньої освіти. Матеріально-технічна база цих закладів фінансується за рахунок коштів їх засновників (власників). Фінансування за визначеними нормативами, зміцнення матеріальної бази дер¬жавних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладів передбачають покриття витрат на навчально-виховний процес за рахунок коштів відповідних бюджетів згідно з державними стандартами освіти.
Конституційний Суд України у Рішенні від 21 листопада 2002 р. № 18-рп/2002 (справа про безоплатне користування шкільними підручниками), виклавши свою позицію щодо фінансування витрат на забезпечення загально¬освітніх закладів засобами навчання та навчальним обладнанням, зазначив, що обов'язок створити умови для здобуття повної загальної середньої освіти в дер¬жавних і комунальних навчальних закладах Конституцією України покладено на державу.
Виходячи з того, що безоплатність і доступність повної загальної середньої освіти в державних і комунальних навчальних закладах пов'язані з її обов'яз¬ковістю, держава повинна фінансувати у повному обсязі процес навчання учнів у межах Державного стандарту загальної середньої освіти.
Конституційний Суд України вважав, що положення ст. 53 Конституції України про забезпечення державою безоплатності вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах необхідно розглядати у контексті гарантованого Основним Законом України права на освіту та доступу громадян України до її здобуття в цих навчальних закладах на конкурсній основі. За змістом положень цієї статті здобут¬тя вищої освіти не є обов'язковим. У Рішенні Конституційного Суду України від 21 листопада 2002 р. № 18-рп/2002 саме з обов'язковістю повної загальної серед¬ньої освіти пов'язана її безоплатність.
На виконання положень ст. 23 Конституції України, якими гарантується право людини на вільний розвиток своєї особистості, та ч. З ст. 53 Конституції України у законах України про освіту закріплено право на вільний вибір форми здобуття вищої освіти, виду вищого навчального закладу, напряму підготовки і спеціаль¬ності. Реалізація права громадян на безоплатне здобуття вищої освіти в держав¬них і комунальних навчальних закладах здійснюється на конкурсній основі (ч. 4 ст. 53 Конституції України).
За Конституцією України (ч. 2 ст. 43) держава створює умови для підготовки кадрів за основними напрямами відповідно до суспільних потреб, на задоволен¬ня яких виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які бюджетні видатки держави (ч. 2 ст. 95). Виходячи з суспільних потреб та розмірів бюджетних призначень, визначених у законі про Державний бюджет України, формується державне замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою за напрямами і спеціальностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів. Тому обсяги фінансування вищих державних і комунальних навчальних закладів за рахунок бюджетних коштів пов'язані передусім з підготовкою такої кількості фахівців з вищою освітою, яка визначається щорічно у державному за¬мовленні.
Проте здобуття освіти в цих закладах не може обмежуватися лише обсягом державного замовлення, фінансовою основою якого є бюджетні кошти. Підго¬товка фахівців з вищою освітою за напрямами і спеціальностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів у вищих навчальних закладах державної і кому-
293
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
нальної форм власності може здійснюватися також за рахунок інших джерел фінансування, не заборонених законом, що є додатковим засобом здобуття і за¬безпечення права на вищу освіту. У законодавстві України визначено, що понад установлений обсяг, який фінансується за рахунок бюджетних коштів, вищі навчальні заклади можуть здійснювати прийом студентів у межах чисельності, обумовленої ліцензією, з оплатою вартості навчання на договірній основі.
Отже, безоплатність вищої освіти (безоплатність навчання) в державних і ко¬мунальних навчальних закладах зобов'язує державу створити відповідні можли¬вості, за яких громадянин України на рівних конкурсних умовах (ч. 4 ст. 53 Кон¬ституції України) може здобути без внесення плати у будь-якій формі вищу освіту в межах обсягу потрібних державі та суспільству фахівців.
На підставі викладеного вище Конституційний Суд України вирішив, що до¬ступність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту на принци¬пах рівності, визначених ст. 24 Конституції України, означає, що нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості для ре¬алізації цього права; безоплатність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги виз-начених законодавством рівня, змісту, обсягу і в межах тих видів освіти, безо¬платність яких передбачена ч. З ст. 53 Конституції України. Виходячи з положень ч. 2, 3 ст. 53 Конституції України, за якими повна загальна середня освіта є обов'язковою і безоплатною, витрати на забезпечення навчально-виховного про¬цесу в державних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладах здійсню¬ються на нормативній основі за рахунок коштів відповідних бюджетів у повному обсязі. Безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і кому¬нальних навчальних закладах на конкурсній основі (ч. З ст. 53 Конституції України) в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (державного замовлення).
Право на охорону здоров'я є важливим конституційним правом кожної люди¬ни. Відповідно до Конституції України, кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітар-них і оздоровчо-профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медич-ного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медич-на допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
19 листопада 1992 р. Верховною Радою України були прийняті Основи законо-давства про охорону здоров'я. Основи законодавства України про охорону здо¬ров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпе¬чення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впли¬вають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.
Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з Основ законодавства про охорону здоров'я та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відно¬сини у галузі охорони здоров'я.
294
4. Конституційне законодавство
Охорона здоров'я — система заходів, спрямованих на забезпечення збережен¬ня і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.
Основними принципами охорони здоров'я в Україні є:
— визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;
— дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;
— гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інте¬ресами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств насе¬лення;
— рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної до¬помоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я;
— відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;
— орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у галузі охорони здоров'я;
— випереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний,
екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;
— багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінан¬сування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;
— децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі.
Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає:
а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціаль¬
не обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я
людини;
б) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;
в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він
проживає;
г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;
ґ) кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря закладу охорони здоров'я;
д) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я
населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;
є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров'я;
є) участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експерти¬зи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;
ж) можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні
здоров'я;
з) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних
із станом здоров'я;
и) відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;
і) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів зхорони здоров'я;
295
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
ї) можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди грома-дянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охоро¬ни здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина.
Законодавством України може бути визначено й інші права громадян у галузі охорони здоров'я.
Громадянам України, які перебувають за кордоном, гарантується право на охорону здоров'я у формах і обсязі, передбачених міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у галузі охорони здоров'я шляхом:
а)
