створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров'я;
б) організації і проведення системи державних і громадських заходів щодо
охорони та зміцнення здоров'я;
в) подання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги
в обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;
г) здійснення державного і можливості громадського контролю та нагляду в
галузі охорони здоров'я;
ґ) організації державної системи збирання, обробки й аналізу соціальної, еко¬логічної та спеціальної медичної статистичної інформації;
д) встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів гро¬
мадян у галузі охорони здоров'я.
Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і за¬безпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у га¬лузі охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.
Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановле¬ному законодавством.
На підставах і в порядку, передбачених законами України, громадяни можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров'я до професійної або іншої діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних державних функцій.
Застосування примусових заходів медичного характеру щодо осіб, які вчини¬ли суспільно небезпечні діяння, обмеження прав інших громадян у вигляді примусового медичного огляду або примусової госпіталізації, а також у зв'язку з проведенням карантинних заходів допускається тільки на підставах і в порядку, передбачених законами України.
Рішення про обмеження прав громадян, пов'язані зі станом їх здоров'я, можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Конституційний Суд України дав офіційне тлумачення Конституції України стосовно права кожного громадянина на безкоштовну медичну допомогу в дер¬жавних і комунальних закладах охорони здоров'я в справі за конституційним по¬данням 53 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положення ч. З ст. 48 Конституції України «в державних і комунальних закладах охорони здо¬ров'я допомога надається безкоштовно» (справа про безкоштовну медичну допо¬могу від 29 травня 2002 № 1-13/2002). Конституційний Суд України, зокрема, відзначив, що це положення слід розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається всім громадянам неза-
296
4. Конституційне законодавство
лежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги. Крім того, Конституційний Суд звернув увагу на те, що поняття медичної допомоги, умови запровадження медичного страхування, у тому числі державного, формування і використання добровільних медичних фондів, а також порядок надання медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі у державних і комунальних закладах охорони здо¬ров'я та перелік таких послуг мають бути визначені законом.
Таким чином, наведене вище рішення Конституційного Суду України дає мож-ливість виділити три концептуальні складові права громадян на безкоштовну медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я:
1) рівність усіх громадян у праві на охорону здоров'я;
2) безкоштовність медичних послуг, що надаються державними і комунальни¬ми закладами цієї сфери;
3) безкоштовність медичних послуг незалежно від їх обсягу. Винятковий
перелік платних послуг визначається в постанові Кабінету Міністрів України
«Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах
охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти» від 17 вересня 1996 р.
№ 1138. До таких послуг належить косметологічна допомога, анонімні обстежен¬
ня, проведення різних експертиз тощо, тобто діє правило: вся медична допомога,
не визначена в законі як платна, є безкоштовною без спеціальних застережень
про це. Крім того, виходячи зі ст. З Конституції України, яка закріплює, що лю¬
дина, її життя та здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю,
можна зробити висновок, що не можуть бути платними медичні послуги, надан¬
ня або ненадання яких може вплинути на життя людини.
4.12. Соціальний захист громадян згідно з Конституцією України. Правова допомога адвоката із захисту цих прав.
Стаття 46 Конституція України закріплює право громадян на соціальний за¬хист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасо¬вої втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страху¬ванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; ство¬ренням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за не¬працездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Соціальне забезпечення тісно пов'язане із здійсненням соціального страху¬вання працюючих громадян, формування й використання Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування.
Особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та гос¬подарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов'язковому державно¬му соціальному страхуванню (ст. 253 КЗпП). Основними джерелами коштів за¬гальнообов'язкового державного соціального страхування є внески власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів чи фізичної особи, працівників. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення
297
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Види матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов'язко¬вим державним соціальним страхуванням працівникам, а в деяких випадках І членам їх сімей, умови їх надання та розміри визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загально¬обов'язкового державного соціального страхування.
Основним законодавчим актом, що здійснює регулювання відносин стосовно пенсійного забезпечення в Україні, є Закон України «Про пенсійне забезпечен¬ня» від 5 листопада 1991 р.
Пенсію можна визначити як матеріальне забезпечення громадян у старості, з інвалідності, у разі втрати годувальника, а також за наявності деяких інших підстав у вигляді систематичних грошових виплат.
Громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбаче¬них законодавством.
Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, ма¬ють право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених за¬конодавством або міждержавними угодами.
Пенсійне забезпечення громадян України, які проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
Закон встановлює такі види пенсій:
1) трудові пенсії:
— за віком;
— по інвалідності;
— у разі втрати годувальника;
— за вислугу років;
2) соціальні пенсії.
Право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, за додержання інших умов, передбачених законом:
а) особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, коопера¬
тивах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від
використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів
та інших кооперативів, — за умови сплати підприємствами та організаціями
страхових внесків до Пенсійного фонду України;
б) особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на
особистій власності фізичної особи та виключно її праці, — за умови сплати
страхових внесків до Пенсійного фонду України;
в) члени творчих спілок, а також інші творчі працівники, які не є членами таких
спілок, — за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;
г) інші особи, які підлягають державному соціальному страхуванню;
ґ) працівники воєнізованих формувань, які не підлягають державному соціальному страхуванню, особи начальницького і рядового складу фельд'єгерсь¬кої служби Міністерства зв'язку України;
д) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординато¬
ри, аспіранти, докторанти;
є) особи, які стали інвалідами у зв'язку з виконанням державних чи громадсь¬ких обов'язків або у зв'язку з виконанням дій щодо рятування людського життя,
298
4. Конституційне законодавство
охорони державної, колективної та індивідуальної власності, а також щодо охо¬рони правопорядку;
є) особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду;
ж) члени сімей осіб, зазначених вище, і пенсіонерів з числа цих осіб — у разі втрати годувальника.
Право на соціальну пенсію мають усі непрацездатні громадяни на умовах, що визначаються вищезазначеним Законом.
За загальним правилом право на пенсію за віком мають:
— чоловіки — після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років;
— жінки — після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Пенсії за віком призначаються довічно, незалежно від стану здоров'я.
Пенсії по інвалідності призначаються в разі настання інвалідності, що спри¬
чинила повну або часткову втрату здоров'я, внаслідок:
а) трудового каліцтва або професійного захворювання;
б) загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою,
інвалідності з дитинства).
Пенсії по інвалідності призначаються незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення ро¬боти.
Залежно від ступеня втрати здоров'я інваліди поділяються на три групи.
Причини і групи інвалідності, а також час настання інвалідності встановлю¬ються органами медико-соціальної експертизи, що діють на підставі Положення про них, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового каліцтва, як¬що нещасний випадок, який спричинив інвалідність, стався (крім випадків про¬типравного діяння):
а) при виконанні трудових обов'язків (у тому числі під час відрядження), а та¬
кож при здійсненні будь-яких дій в інтересах підприємства або організації, хоча б
і без спеціального доручення;
б) по дорозі на роботу або з роботи;
в) на території підприємства, організації або в іншому місці роботи протягом
робочого часу (включаючи і встановлені перерви), протягом часу, необхідного
для приведення в порядок знарядь виробництва, одягу тощо перед початком або
після закінчення роботи;
г) поблизу підприємства, організації або іншого місця роботи протягом робо¬
чого часу (включаючи і встановлені перерви), якщо перебування там не супере¬
чило правилам внутрішнього трудового розпорядку;
ґ) при виконанні державних або громадських обов'язків;
д) при виконанні дій по рятуванню людського життя, по охороні державної,
колективної та індивідуальної власності, а також по охороні правопорядку.
Пенсії призначаються на весь час інвалідності, встановленої органами меди¬ко-
б) організації і проведення системи державних і громадських заходів щодо
охорони та зміцнення здоров'я;
в) подання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги
в обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;
г) здійснення державного і можливості громадського контролю та нагляду в
галузі охорони здоров'я;
ґ) організації державної системи збирання, обробки й аналізу соціальної, еко¬логічної та спеціальної медичної статистичної інформації;
д) встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів гро¬
мадян у галузі охорони здоров'я.
Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і за¬безпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у га¬лузі охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.
Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановле¬ному законодавством.
На підставах і в порядку, передбачених законами України, громадяни можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров'я до професійної або іншої діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних державних функцій.
Застосування примусових заходів медичного характеру щодо осіб, які вчини¬ли суспільно небезпечні діяння, обмеження прав інших громадян у вигляді примусового медичного огляду або примусової госпіталізації, а також у зв'язку з проведенням карантинних заходів допускається тільки на підставах і в порядку, передбачених законами України.
Рішення про обмеження прав громадян, пов'язані зі станом їх здоров'я, можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Конституційний Суд України дав офіційне тлумачення Конституції України стосовно права кожного громадянина на безкоштовну медичну допомогу в дер¬жавних і комунальних закладах охорони здоров'я в справі за конституційним по¬данням 53 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положення ч. З ст. 48 Конституції України «в державних і комунальних закладах охорони здо¬ров'я допомога надається безкоштовно» (справа про безкоштовну медичну допо¬могу від 29 травня 2002 № 1-13/2002). Конституційний Суд України, зокрема, відзначив, що це положення слід розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається всім громадянам неза-
296
4. Конституційне законодавство
лежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги. Крім того, Конституційний Суд звернув увагу на те, що поняття медичної допомоги, умови запровадження медичного страхування, у тому числі державного, формування і використання добровільних медичних фондів, а також порядок надання медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі у державних і комунальних закладах охорони здо¬ров'я та перелік таких послуг мають бути визначені законом.
Таким чином, наведене вище рішення Конституційного Суду України дає мож-ливість виділити три концептуальні складові права громадян на безкоштовну медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я:
1) рівність усіх громадян у праві на охорону здоров'я;
2) безкоштовність медичних послуг, що надаються державними і комунальни¬ми закладами цієї сфери;
3) безкоштовність медичних послуг незалежно від їх обсягу. Винятковий
перелік платних послуг визначається в постанові Кабінету Міністрів України
«Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах
охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти» від 17 вересня 1996 р.
№ 1138. До таких послуг належить косметологічна допомога, анонімні обстежен¬
ня, проведення різних експертиз тощо, тобто діє правило: вся медична допомога,
не визначена в законі як платна, є безкоштовною без спеціальних застережень
про це. Крім того, виходячи зі ст. З Конституції України, яка закріплює, що лю¬
дина, її життя та здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю,
можна зробити висновок, що не можуть бути платними медичні послуги, надан¬
ня або ненадання яких може вплинути на життя людини.
4.12. Соціальний захист громадян згідно з Конституцією України. Правова допомога адвоката із захисту цих прав.
Стаття 46 Конституція України закріплює право громадян на соціальний за¬хист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасо¬вої втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страху¬ванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; ство¬ренням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за не¬працездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Соціальне забезпечення тісно пов'язане із здійсненням соціального страху¬вання працюючих громадян, формування й використання Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування.
Особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та гос¬подарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов'язковому державно¬му соціальному страхуванню (ст. 253 КЗпП). Основними джерелами коштів за¬гальнообов'язкового державного соціального страхування є внески власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів чи фізичної особи, працівників. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення
297
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Види матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов'язко¬вим державним соціальним страхуванням працівникам, а в деяких випадках І членам їх сімей, умови їх надання та розміри визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загально¬обов'язкового державного соціального страхування.
Основним законодавчим актом, що здійснює регулювання відносин стосовно пенсійного забезпечення в Україні, є Закон України «Про пенсійне забезпечен¬ня» від 5 листопада 1991 р.
Пенсію можна визначити як матеріальне забезпечення громадян у старості, з інвалідності, у разі втрати годувальника, а також за наявності деяких інших підстав у вигляді систематичних грошових виплат.
Громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбаче¬них законодавством.
Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, ма¬ють право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених за¬конодавством або міждержавними угодами.
Пенсійне забезпечення громадян України, які проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
Закон встановлює такі види пенсій:
1) трудові пенсії:
— за віком;
— по інвалідності;
— у разі втрати годувальника;
— за вислугу років;
2) соціальні пенсії.
Право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, за додержання інших умов, передбачених законом:
а) особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, коопера¬
тивах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від
використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів
та інших кооперативів, — за умови сплати підприємствами та організаціями
страхових внесків до Пенсійного фонду України;
б) особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на
особистій власності фізичної особи та виключно її праці, — за умови сплати
страхових внесків до Пенсійного фонду України;
в) члени творчих спілок, а також інші творчі працівники, які не є членами таких
спілок, — за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;
г) інші особи, які підлягають державному соціальному страхуванню;
ґ) працівники воєнізованих формувань, які не підлягають державному соціальному страхуванню, особи начальницького і рядового складу фельд'єгерсь¬кої служби Міністерства зв'язку України;
д) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординато¬
ри, аспіранти, докторанти;
є) особи, які стали інвалідами у зв'язку з виконанням державних чи громадсь¬ких обов'язків або у зв'язку з виконанням дій щодо рятування людського життя,
298
4. Конституційне законодавство
охорони державної, колективної та індивідуальної власності, а також щодо охо¬рони правопорядку;
є) особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду;
ж) члени сімей осіб, зазначених вище, і пенсіонерів з числа цих осіб — у разі втрати годувальника.
Право на соціальну пенсію мають усі непрацездатні громадяни на умовах, що визначаються вищезазначеним Законом.
За загальним правилом право на пенсію за віком мають:
— чоловіки — після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років;
— жінки — після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Пенсії за віком призначаються довічно, незалежно від стану здоров'я.
Пенсії по інвалідності призначаються в разі настання інвалідності, що спри¬
чинила повну або часткову втрату здоров'я, внаслідок:
а) трудового каліцтва або професійного захворювання;
б) загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою,
інвалідності з дитинства).
Пенсії по інвалідності призначаються незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення ро¬боти.
Залежно від ступеня втрати здоров'я інваліди поділяються на три групи.
Причини і групи інвалідності, а також час настання інвалідності встановлю¬ються органами медико-соціальної експертизи, що діють на підставі Положення про них, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового каліцтва, як¬що нещасний випадок, який спричинив інвалідність, стався (крім випадків про¬типравного діяння):
а) при виконанні трудових обов'язків (у тому числі під час відрядження), а та¬
кож при здійсненні будь-яких дій в інтересах підприємства або організації, хоча б
і без спеціального доручення;
б) по дорозі на роботу або з роботи;
в) на території підприємства, організації або в іншому місці роботи протягом
робочого часу (включаючи і встановлені перерви), протягом часу, необхідного
для приведення в порядок знарядь виробництва, одягу тощо перед початком або
після закінчення роботи;
г) поблизу підприємства, організації або іншого місця роботи протягом робо¬
чого часу (включаючи і встановлені перерви), якщо перебування там не супере¬
чило правилам внутрішнього трудового розпорядку;
ґ) при виконанні державних або громадських обов'язків;
д) при виконанні дій по рятуванню людського життя, по охороні державної,
колективної та індивідуальної власності, а також по охороні правопорядку.
Пенсії призначаються на весь час інвалідності, встановленої органами меди¬ко-
