щем, а це означає, що природний характер є ознакою прав людини у тому розумінні, що саме від народження люди вважаються рівними у своїй гідності та правах. Реалізація особистістю прав людини має своєю основною метою «забез¬печення свого нормального існування, розвитку, задоволення потреб, що сформувалися».
Таким чином, природний характер прав людини знаходить свій прояв у тому, що вони надаються від народження і їх виникнення не обумовлене волевиявлен¬ням якоїсь особи, в тому числі держави. Крім того, людина не може бути позбав¬лена її прав або свавільно обмежена в них.
2. З цією тезою пов'язана наступна ознака прав людини — їх невід'ємний ха¬рактер. Позбавлена прав людина не може бути повноцінним суб'єктом не тільки у вузькому, юридичному сенсі, як суб'єкт права, а й у більш широкому розумінні, як особистість, оскільки не має гарантованих можливостей брати участь у вирішенні питань суспільного й свого власного життя. Права людини окреслю¬ють той простір, який забезпечує кожній людині умови її самореалізації.
3. Права людини мають визнаватися державою й закріплюватися у законо¬давстві. Визнання державою прав людини шляхом закріплення їх у Конституції чи в іншому законі є не тільки формальним (процедурним) моментом, але також має досить конкретну соціальну цінність для їх реалізації. Річ у тім, що хоча пра¬ва людині не «даруються» державою і їх виникнення не залежить від її волевияв¬лення, але визнання, забезпечення й захист прав і свобод людини є однією з основних функцій демократичної держави, що потребує їх формулювання на законодавчому рівні.
4. Однією з важливих рис прав людини є їх рівність.
5. Універсальний характер прав людини, їх «всезагальність», вони не обмежені територією держави (є позатериторіальними) і не залежать від національної при¬належності людини (наднаціональні): вони належать людині вже тому, що вона людина.
Усі права і свободи можна також поділити на дві групи:
1. Права людини як фундаментальні, абсолютні, невід'ємні права, які прита¬манні людині від народження, їх об'єм і зміст не залежить від того, громадянином чи підданим якої держави є людина. Серед них — право на життя, фізичну і мо¬ральну недоторканність, особисту свободу і безпеку, свободу віросповідання та ін.
2. Права громадянина, які випливають із факту правової належності людини до певної держави — громадянства або підданства. Це ті права, які людина може реалізувати тільки перебуваючи у певному правовому зв'язку з певною державою. Це право на участь в управлінні справами суспільства і держави, право бути членом політичної партії тощо.
327
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
Принципи, на яких ґрунтується інститут прав і свобод людини та громадянина:
— невідчужуваність і непорушність прав і свобод людини (цей принцип
закріплено у ст. 21 Конституції України);
— визнання усіх людей вільними та рівними у своїй гідності та правах (ст. 24 Конституції України);
— невичерпність прав і свобод людини та громадянина, закріплених Консти¬туцією (ст. 22 Конституції);
— гарантованість прав і свобод з боку держави (ст. З Конституції України). Зокрема, в Конституції зазначається, що права і свободи людини та громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за за¬хистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захи¬щати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань;
— недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прий¬нятті нових законів або внесенні змін до чинних законів;
— рівність громадян перед законом;
— заборона привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політич¬них, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походжен¬ня, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками (ст. 24 Конституції України);
— визнання за іноземцями та особами без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користування тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, — за винятками, вста¬новленими Конституцією, законами та міжнародними договорами України (ст. 26 Конституції України).
Класифікація конституційних прав та свобод людини і громадянина:
1. За наявністю залежності реалізації прав від сприяння з боку держави:
— негативні — права, що не потребують для своєї реалізації втручання з боку держави; від держави вимагають лише утримуватися від втручання до сфери реалізації цих прав;
— позитивні — права, для реалізації яких є необхідним сприяння держави: держава зобов'язана створювати умови для реалізації цих прав;
2. За часом виникнення:
— права першого покоління — громадянські та політичні права, які були сформульовані під час буржуазних революцій (друга пол. XVIII ст.);
— права другого покоління — економічні, соціальні, культурні права (кінець ХІХ-поч. ХХст.);
— права третього покоління — колективні права, особливість яких полягає у тому, що вони здійснюються не окремим індивідом, а колективно: право на мир. на міжнародне спілкування (друга пол. XX ст.);
3. За суб'єктом прав:
— індивідуальні, які реалізуються окремою особою;
— колективні, які можуть бути реалізовані тільки групою людей.
Колективні права є такими за своєю природою, що індивідуально здійснити їх
неможливо, наприклад, право на страйк.
328
4. Конституційне законодавство
4. За своїм змістом права поділяються на: політичні, громадянські, економічні, соціальні та культурні.
За Конституцією України до громадянських прав і свобод відносяться: право на життя (ст. 27); право на повагу гідності (ст. 28); право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29); недоторканність житла (ст. ЗО); таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32); свобода пересування, вільний вибір місця про¬живання для тих, хто на законних підставах перебуває на території України, пра¬во вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлю¬ються законодавством України.
Політичні права і свободи притаманні, як правило, лише громадянам України або переважно їм. Це їх суб'єктивні права і свободи у політичній сфері або пере¬важно у цій сфері. Вони опосередковують взаємовідносини особи і держави як політичної організації, суспільства, особи і органів державної влади та місцевого самоврядування, особи і народу, суспільства в цілому як носія і джерела влади, особи і політичних партій та інших інститутів держави і суспільства.
До цих прав і свобод належать: право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути об¬раними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38); право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та по¬садових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і да¬ти обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40); право на свобо¬ду об'єднання у політичні партії і громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, куль¬турних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інте¬ресах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населен¬ня або захисту прав і свобод інших людей (ст. 36); право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самовряду¬вання (ст. 39) тощо.
Соціально-економічні права і свободи — суб'єктивні права і свободи у сфері еко-номічних (майнових) відносин. До цих прав за Конституцією України належать насамперед право приватної власності (ст. 41); право на підприємницьку діяльність (ст. 42); право громадян на користування об'єктами права публічної (суспільної) власності: загальнонародної, загальнодержавної та комунальної (статті 13, 41); право на працю (ст. 43); право на страйк (ст. 44); право на відпочи¬нок (ст. 45); право на соціальний захист (ст. 46); право на житло (ст. 47); право на медичну допомогу і медичне страхування (ст. 49); право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50) тощо.
Культурні (духовні) права і свободи найменш систематизовані, проте вони надзвичайно багатогранні за своєю суттю, змістом і формами. За своїм змістом культурні (духовні) права і свободи людини та громадянина — це суб'єктивні пра¬ва особи в культурній (духовній, ідеологічній) сфері. Вони становлять межі мож¬ливого, дозволеного для особи, її поведінки чи діяльності у цій сфері. За Консти¬туцією України до культурних (духовних) прав і свобод належать: право на освіту (ст. 53); право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54); право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54) тощо (схему див. на наст. стор).
329
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
Система прав і свобод людини і громадянина, що гарантуються Консти¬туцією України, розроблена з урахуванням відповідних міжнародних правових актів: Загальної декларації прав людини (1948), Міжнародного пакту про грома¬дянські та політичні права (1966), Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (1966), Європейської конвенції про права людини і основні свободи (1950), Паризької хартії для нової Європи (1990) та ін. Аналіз статей розділу II Конституції України дозволяє дійти до висновку, що Основний Закон України закріпив основні міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини.
Міжнародні стандарти в галузі прав людини — універсальний перелік фундамен¬тальних прав людини, без реалізації яких є неможливим нормальне існування і розви¬ток людини у сучасному суспільстві.
Універсальні стандарти — стандарти, закріплені у міжнародних договорах, нор¬ми яких розповсюджують свою дію на більшість країн світу. Це, перш за все, стан¬дарти, закріплені в конвенціях і пактах ООН. З метою забезпечення здійснення міжнародних стандартів прав людини функціонують механізми міжнародного захисту прав людини. Механізм міжнародного захисту прав людини складається з двох рівнів:
330
4. Конституційне законодавство
I рівень — процедура моніторингу;
II рівень — процедура індивідуальних скарг.
Процедура моніторингу полягає у тому, що спеціально уповноважені міжна¬родні органи здійснюють нагляд за реалізацією міжнародних стандартів прав людини в країнах, що зобов'язалися їх дотримуватися. Кожна держава-учасниця певного міжнародного договору з прав людини звітує перед відповідними коміте¬тами ООН чи іншими міжнародними організаціями, які здійснюють нагляд за до¬триманням положень міжнародних договорів, шляхом представлення доповіді представника держави з зазначенням конкретних фактів дотримання чи недотри¬мання норм даного міжнародного договору. Держави звітують кожні 4-5 років (період звітування встановлено
