3. За інноваційною функцією — базові, поліпшуючі та псевдоінновації. Рис. 4.2. Класифікаційні ознаки інновацій та інноваційних процесів На погляд В. Г. Мединського [77], класифікувати інновації необхідно за такими ознаками: • ступінь впливу на зміни; • рівень розробки та поширення; • ступінь новизни та глибина змін; • масштаб інноваційних процесів; • сфера впровадження та поширення; • роль у відтворюючому процесі; • зміст, а також сфера застосування; • спрямованість дії. На рис. 4.2 наводиться класифікація інновацій за вказаними ознаками. Наведені класифікації свідчать про те, що процеси нововведень усеосяжні та різні за своїм характером. Отож форми організації нововведень, масштаби і засоби впливу на економіку та методи оцінки їх ефективності також мають бути різноманітними. На думку авторів «Основ инновационного менеджмента» [92], для створення ефективної системи управління інноваціями може використовуватись класифікатор інновацій, який наведено в табл. 4.1. Таблиця 4.1 КЛАСИФІКАТОР ІННОВАЦІЙ Ознаки класифікації Значення ознак Широта впливу і масштабність глобальна галузева локальна Ступінь радика-ль¬ності інновацій базисна поліпшуюча псевдоінно-вація Джерело ідеї відкриття винахід раціона- лізація інше Вид новації конструк-ція, пристрій техно-логія матеріал, речовина живі організми Спосіб заміщення існуючих анало-гів вільне заміщення системне заміщення Такий класифікатор, як стверджують автори, дає змогу групувати інновації за певними ознаками залежно від потреби користувача банку даних. Серед великої кількості підходів до класифікації інновацій слід відзначити класифікацію А. Пригожина [104] та авторів «Модульної програми» [133]. А. Пригожин усі інновації поділяє на такі групи: 1. За особливостями свого здійснення: одиничні та дифузні, завершені й незавершені, успішні і неуспішні. Одиничні — це разові нововведення, які не підлягають тиражуванню за своєю унікальністю та призначенням. У дифузних інноваціях головний ефект полягає в їх масовості, бо в одиничних варіантах вони невигідні. Завершені і незавершені, успішні та неуспішні — це ті випадки на стадії розробки, коли інновація виявляється хибною внаслідок помилок або зміни середовища. 2. За типом — матеріально-технічні, науково-технічні (техніка, технологія, промислові матеріали), соціальні (економічні, організаційно-управлінські, правові, педагогічні). 3. За місцем у виробничому процесі — сировинні, забезпечуючі та продуктові, як пріоритетні інновації. 4. За спадкоємністю — заміщуючі, скасовуючі, поворотні, відкриваючі та ретровведення. Заміщуючі — передбачають повне витіснення застарілих засобів (наприклад, автоматизація контролю за процесом випалювання в цементному виробництві). Скасовуючі — виключають виконання якоїсь операції і не замінюють її новою (наприклад, відміна якої-небудь форми звітності). Поворотні — коли після деякого використання новинки відкривається її непридатність або невідповідність новим умовам, що змушує повертатись до її попередника. Відкриваючі — це фундаментальні відкриття, які не мають порівняльних функціональних попередників (наприклад, радіо, телебачення). Ретровведення — коли знову стають актуальними вже пройдені етапи розвитку техніки (наприклад, використання сили вітру тощо). 5. За інноваційним потенціалом та ступенем новизни — радикальні, або базові (принципово нові технології, види продукції); комбінаторні (використання різних поєднань конструктивного з’єднання елементів, наприклад створення типових вузлів, які придатні для різних машин); модифіковані (поліпшуючі). 6. За особливостями інноваційного процесу — внутрішньоорганізаційні, міжорганізаційні. У першому випадку розроб¬ником інновації є підприємство чи організація, де інновація й використовується; у другому — усі ці ролі розподілені між спеціалізованими організаціями: НДІ,
Вы читаете Інноваційний менеджмент
