— А вони чого там?
— Та мовили, що гроші на гроші лізуть, а я мовив, що вилізуть на мої ваші та впхнув через віконце до вас, вони відірвалися і впали на ваші.
— Бачиш, що твої на мої вилізли, а мої на твої не хотіли?!
СВІЖА КОПІЙКА
— Чи був на базарі?
— Був.
— Що ж ти купив?
— Козу.
— Що дав?
— Сім кіп.
— Де ж вона?
— Та продав.
— А за скільки?
— За п'ять кіп.
— Нащо ж так багато втратився?
— Нічого, що багато, аби свіжа копійка.
ТЕПЕР МЕНІ НЕ ДО СОЛІ
Послав батько сина за сіллю, дав йому грошей. Купив син солі, скільки було сказано йому, ще й шага виторгував з тих грошей, всипав сіль у заполу та й іде додому.
На дорозі був шинок, а в тому шинку грає музика, люди танцюють, аж діл гуде. Надійшов туди наш парубок, і дуже йому заманулось потанцювати, а в кишені шаг му лить.
— Музико, грай мені одному! — гукнув парубок, віддав того шага і почав танцювати, аж хата мала, а він закида ноги і вприсідку і через ногу, усяк було. Затанцювавсь парубок, а сіль все потроху сиплеться з заполи. Що майне він ногою, то сіль так і поросне по хаті. А люди стоять навколо та й приказують йому саме під ногу, моз навмисне виграють:
— Ой, парубче, сіль сиплеться, ой, парубче, сіль сиплеться!
А парубок зайшовсь так, що й себе не тямить, та все їм:
— Тепер мені не до солі, коли грають на басолі! Тепер мені не до солі, коли грають на басолі!
Ходив, ходив парубок, поки аж не витанцював свого шага. Стала музика, і він став. Глянув — аж сіль уся на долівці, ще сам він і порозтирав її ногами. Скрививсь парубок та в сльози:
— А бодай його лиха година знала! Що ж тепер тато скажуть?
НЕ ВПУСТИ РАКА З РОТА
Летіла ворона понад морем, дивиться — лізе рак. Вона хап його та й понесла через лиман у ліс, щоб, сівши де-небудь на гіллі, гарненько поснідати. Бачить рак, що приходиться пропасти, та й каже вороні:
- Ей, вороно, вороно, знав я твого батька і твою матір: славні люди були!
— Угу! — каже ворона, не роззявляючи рота.
— І братів, і сестер твоїх знав, - каже рак, — що за добрі люди!
