Дайте, тіточко, води напитись, бо так їсти хочу, що аж переночувати не маю де.
Добре вмостився: під голову кулак, а ногами вкрився.
Здогадався цуцик, як хвіст одпав.
Забив, як ведмедя жолудь.
Змерз, як пес, змок, як вовк, скис, як лис.
Зорі рахуєш, а під носом не бачиш,
Його мати моїй матері двоюрідна Параска.
І Гнат не винуват, і Килина не винна, тільки хата винувата, що пустила на ніч Гната.
Каже баба до діда, стоячи з рогачем коло печі: «Не лізь, анахтемська душа, коли я на позиції».
Кашляй собі помалу, щоб на рік стало.
Куди тобі кисіль їсти, ти й квашою замазався!
Лихо вовкові — зачинили його між вівці.
Лісом ішов, а дров не бачив.
Ми з тобою родичі: мій батько і твій батько коло одної печі грілись.
Ми родичі: на однім сонці онучі сушили.
Ми родичі: на твоїй бабі очіпок горів, а мій дід руки погрів.
Ми собі свояки: його мама і моя мама в одній воді хустки прали.
Молоде та зелене, як у спасівку жаба.
На вербі — груші, на осиці — кислиці, брехали старі баби та гарні молодиці.
Надвоє баба ворожила: як не вмре, то буде жива.
Наївся, як кіт качалки.
Не в тім сила, що кобила сива, а в тім, що не везе.
Не дивно, що кобила здохла, а дивно, хто собакам про це сказав.
Недогода нашій бабці ні на печі, ні на лавці.
Не можна на небо вилізти та через голову штанів скинути.
Немає гірше, як індик: одного мало, а двох не з'їси.
Перший день гість — золото, на другий — мідь, а на третій — к чорту їдь.
Піймав куцого за хвіст.
Пішла горілка по животу, як брехня по селу.
Пішов по шерсть, а вернувся сам острижений.
Поживився в гостях, як пес макогоном.
Попав пальцем у небо — стромляй дальше!
Попав пальцем у ніс — колупай далі!
Поставили козла город стерегти.
Саме Савці свитка, от аби ще рукава.
Сів, як рак на мілкому.
Стогнав батько на печі, ми його — на лавку, він і замовк.
Стривай, кума, не з тої ноги танцювать пішла.
Сякі-такі вареники, а все ж кращі галушок.
Такий він мені рідня, як десята вода на киселі.
Там то глибоко — жабі по око.
Ухопив місяця зубами.
Хватив шилом патоки.
Хоч мороз і припікає, зате комарів немає.
Цокотала сорока пугачеві і про теє, і про сеє, і про Якова, і про всякого, а він їй у відповідь: «Пугу».
Щасливо йти, носом камінець знайти.
Що татуньо роблять? — А що ж? Пообідали та й хліб їдять.
Якове, свиня тобі дякує, а кабан лає, що помий немає.
