Побесідували вони, він її поцілував...
— Ну що, оддаси тепер воли?
— За що ж я оддам? Ми ж розрахувалися! Ви мене раз поцілували, і я вас?
— Дак цілуй ще раз, а воли давай!
Ну, погуляв він з нею, як схотів, і віддав воли.
Вийшла бариня на двір і наказала своїм робітникам поставити воли Гаврила у сарай. А Гаврилові не хочеться оддавати воли. Вийшов він до воріт, сів і зажурився. Коли іде барин з міста:
— Здоров, Гаврило! Чого ти журишся?
— Да барині не вгодив, мало дров привіз, дак забрала за це воли!
— Ет, дура! — Заїжджає барин у двір і наказує віддати воли. А бариня сердиться, але мовчить.
— Підожди ж ти, сукин син, я ж тебе провчу!
Через місяць кличе вона своїх слуг і Гаврила (бо це ж для нього і скликає їх) і дає їм наказ, щоб вони повисиджували курчат. Дала усім яєць; деяким по два десятки, деяким по півсотні, а Гаврилові аж п'ятсот.
Набрав Гаврило повну корзину яєць, привозить додому. А жінка:
— Де ти стільки яєць набрав?
— Е, де не взяв, а жар яєшню!
Нажарили, поїли, на другий день на базар повезли сот дві і так розійшлися всі яйця.
Зове бариня своїх слуг спитати, чи повисиджували уже курчат. Приходять усі і кожен розказує. Той каже — хороші, тільки треба пшона. Вона усім і видає: тому пуд, тому два, а Гаврилові шість, бо у нього найбільше.
На другий раз знову прийшли за кормами. Всі хваляться, що курочки добрі, а Гаврило каже:
— У мене такі курчата, що всю хату захрясли. Мені треба проса десять пудів. П'ятсот курчат це велике діло!
Получив Гаврило просо, приносить додому, а жінка аж очі вилупила:
— Де ти береш оце все?
— Е, де беру, дак беру! Я бариню дою!
Через два місяці поїхав Гаврило знов по пайок. На цей раз бариня видає гречку: тому три пуди дала, тому чотири. «А тобі, Гаврило, скільки?»
— А мені п'ятнадцять пудів!
— Не багато буде?
- Ні, там курчата зате дуже важні!
Коли на осінь стала вимагати курчат бариня, всі попривозили курчат, а Гаврило щось не везе. Визиває вже вона його окремо.
— Ти чого, Гаврила, курчат не везеш?
— Що ж, бариня, у мене курчата самі півники, як заспівають:
Дак я можу їх принести зараз!
А бариня тоді:
— Не вези їх краще! Нехай вони тобі виздихають, де хоч дінь їх, а то мені наспівають!
Отак Гаврило бариню обдурив!
ХИТРИЙ КОНОН
Як жив собі Конон, Улас та Антон. Пішли вони до пана коней красти. А у пана було семеро коней — усім по парі, а один лишній. Кожному хочеться взяти лишнього коня, а Конон і каже:
