Виходить пан з ставу, нема ні цигана, ні одежі, ні грошей, нічого. Пан ішов з третього села аж додому голий. Аж тоді пан взнав, що то біда!
ПАНСЬКА ЧУПРИНА
— Чоловіче, бійся бога, рятуй мене!—кричав потопаючий лихий пан.
Хлоп, побачивши його з берега, задумався та й каже:
— А як же вас, пане, рятувати, коли вас би за чуб тягнути, а ви наш пан?
— Тягни, як хочеш, аби лиш смерті не пожити!
Хлоп думає, думає, аж надбігло більше людей та й кажуть:
— Де ж пана за чуприну можна брати? Що б він вже був за пан, аби його мужик за чуприну сіпав?
— Та, певно, — обізвався знов хтось, — що не годиться, бо видно, що панська чуприна не для того, то лишень мужицька чуприна на то на світі, аби її пани тягнули як котять і куди хотять!
Отак люди радили, радили та балакали на березі, що ж робити, а пан кричав: «Хто в бога вірує, оятуйте!» Кричав, кричав та й втопився...
ДОБРІСТЬ
То був колись такий лютий пригінчий панський, усе бив людей. От одного разу ухопив якогось парубка молодого, та й давай періщити, а той репетує. Коли це на той час надходить у двір з другого села чоловік подорожній. Поздоровкались, розпитались, за яким той ділом зайшов сюди.
— А що ж там по світах чувати? — питає пригінчий у захожого.
— Ат! Що чувати! — одказує той. — Біда! Б'ють і плакать не дають.
— А чуєш ти, йолопе! — говорить пригінчий до хлопчака, що тим часом витирав сльози, — яка біда у людей: і б'ють і плакати не дають!.. А в нас ще, хвалити бога, щодня наревешся, скільки схочеш.
ЯК ГАВРИЛО БАРИНЮ ОБДУРИВ
У одного пана було дуже багато землі, і був у нього робітник Гаврило. Возить він дрова, а тут пройшла бариня по двору. А Гаврило і каже:
- Якби я бариню хоч раз поцілував, я оддав би послідні свої воли.
Вона це вчула, призвала його в кімнату:
— Так невже ти оддав би воли?
— Оддав би!
Зараз поставила йому горілки графинчик.
— Ну, ходім поцілуємось!
А Гаврило до неї каже:
— У вас лице таке хороше, таке біле, що аж жаль його цілувати. Цілуйте ви мене уперед.
Ну, поцілувала вона його, а тоді й каже:
— Ну що, віддаси тепер воли? Я ж тебе поцілувала!
— Дак, за що ж я віддам? Якби я вас поцілував.
Сердиться бариня, але терпить.
— Ну, а тепер, — каже, — ти мене поцілуй
