там якомусь, і тоді поїдем уже».
Так вони і зробили. Привели коні ото, запрягли їх і поїхали.
Приїжджають туди, куди вони думали їхати в гості. Ось лакей раніш схватився з карети і сказав прислугам, що от, їдучи ще дорогою, барин бажав побачити ваше господарство і коні, і все, що є. Тут вже барин язиком не поверне, а прислуги захватили і ведуть по двору, показують йому, що там є у них, які коні, скот.
Потім, як завели вже його у кімнати, так він там уже і їсти нічого не міг, так переголодував. Потім поїхали вони вже додому.
Так тоді вже барин сяде біля вікна і жодну прислугу не пропусте, щоб куди-небудь одлучився хоч на одну хвилину без хліба, і кричить:
— Ей, ти, хліба взяв на дорогу?
Так привчили барина кучер і лакей, як хліб брати у дорогу.
СОБАЧИЙ РІД
Пани здорово люблять собак. Так оце я й хочу розказати про собак. А це діялося саме на ярмарку. Ходе пан гладкий, товстий, з ноги на ногу перевалюється, а за ним жінка з дочкою, і кожен з них веде по маленькому цуценятку на мотузку.
Так ото ж ходить пан поміж возами, де свині продаються, а дядьки свиней навезли так тьма-тьмущу, на кожному возі коли не одно, то двоє. Ходив, ходив пан та й давай з дядьків сміятися:
— Що мужик, то й свиня, що мужик, то й свиня!
А один дядько не стерпів:
— Що паненя, то й цуценя, що пані, то й сучка, що пан, то й собака!
СОБАКА
Жив у одного пана наймит. От пан десь дістав собаку і загадує своєму наймитові виучити цього собаку, щоб він усе розумів, не був злим, ні на кого не гавкав. Довго учив наймит.
А одного разу пішов наймит із собакою і паном у сад. Пан покликав до себе Рябка і став цькувати на наймита. Собака бігає навколо наймита та все гавкає.
Пан тоді і каже наймитові:
— Бач, скільки не учив і не міг научити, Рябко зостався злим і на тебе гавкає.
А наймит і каже:
— Ви, пане, ще зліші і то на вас гавкає!
ЯК З ЛИХОЇ СТАЛА ДОБРА ПАНІ
В одному дворі була дуже лиха пані — то за давній час, за панщини. Як настає ранок, то вона до вечора тільки ходила з гарапником і била слуг. І з того народ смутився... А в сусідстві в тім селі був один швець, великий пияк, котрий пив, впивався, брав гарапник і бив жінку щосили. Одної ночі так сталося, що ту паню щось перенесло до того ліжка, де спала завжди шевчиха, до тої маленької хатини, а тоту шевчиху до того княжого ліжка. Встала рано шевчиха і здивована була: що це сталося, що вона в княжім покої спить.
Покоївка іде до неї і питається: «Котру, пані, сукню дати, чи тоту саму, що вчора?»
А вона каже: «Ту-ту саму», бо не розуміла, як котра сукня називається.
Другого дня всі були врадувані, що був спокій у дворі. А княжна, як прибула на шевську лавку і здивувалася, що під нею постелена веренька, а замість подушок — копита під головою. І встала рано і зачала викрикувати, що вона княжна.
