Українська народна сатира і гумор

ХТО МАЄ ВИСІТИ, ТОЙ НЕ ВТОНЕ

Їхав одного разу пан Зенон в місто, і треба було йому переїздити річку по льоду. Діло було в кінці зими.

Лід провалився, і панові довелося б тонути, якби не люди з села, що збіглися на крик і врятували його. Вбачаючи в цьому божу допомогу, гонористий пан вирішив віддячити «пану богу» за своє спасіння. На тому місці, де його витягли з річки, він наказав поставити величезного хреста з написом:

«Бог пана від смерті позбавив
Пан богу хреста поставив»

Та скоро на цьому хресті школярі дописали:

«Не бійся, дурний Зеноне,
Хто має висіти, той не втоне».

ЯК КУЧЕР І ЛАКЕЙ ПАНА ПРОВЧИЛИ

Це було таке діло: один барин, як іде із дому, хоч і на довге врем'я у дорогу, так не бере з собою ніколи хліба.

Ну от, надоїло кучерові і лакейові часто голодними бути, так вони задумали провчити пана, як хліб брать у дорогу.

Взяли нишком собі хліба з дому, і поїхали вони днів на чотири у дорогу.

Довелося їм ночувати серед степу. Підвернули вони під скирти із сіном, випрягли коней і полягали спати.

Нарадилися кучер з лакеєм: кучер каже, що я поведу коней в долину, щоб пан не бачив, пасти, а ти, як вже мене не видно буде, так ти тоді кричатимеш: «Барин, коні покрадено!» От ти прибіжиш до мене, і наїсися там коло мене.

Так вони і зробили. Той повів коні, а цей кричить:

— Барин, коні покрадено!

Барин тоді кричить:

— Біжи скоріш, доганяй їх!

Побіг лакей, наївся там добре на долині, коло кучера, хліба, потім приходе сюди, до барина:

- А що, не видно коней?

— Ні, не видно!

Так вони простояли суток з двоє. Потім барин посилає лакея, чи не дістане він де хліба.

От лакей і пішов. Дивиться — їде мужик на поле, по снопи. Він і каже тому дядькові: {

— Барин послав мене за хлібом, так ми хочемо його провчить, як із дому хліб беруть: я буду до тебе підбігати, так ніби хочу відняти у тебе хліб, а ти вилами на мене заміряйся, щоб, як пан побаче, то скажу, що не можу до тебе приступити, віднять у тебе хліба.

— А що, — каже барин, — як там? Не одняв хліба?

— Е, ні, — каже, — чуть і мене, — каже, — вилами не вбив!

- Е, — каже, — якби я пішов, так я б, — каже, — зразу одняв у його хліб.

Оце так вони простояли суток аж з троє.

Вже пан насилу сидить у кареті і балакать вже гласу не одведе.

Ну тоді вже вони порадилися: «Я прийду ніби знову шукати коней, а ти будеш напроти мене вести; так ніби ти десь догнав у селі