— Чим різниться чоловік від свині?
Шевченко довго не думаючи і говорить:
— Чоловік їсть, коли захоче, а свиня, коли дадуть.
ЯК ЯКА СВИНКА
Одного разу сидить Тарас Григорович Шевченко в театрі і чекає початку. А тут заходить якийсь барин з баринею. Барин товстий- товстий, а бариня худа, як тріска, і висока, як стеблина. Барині треба було сідати рядом з Шевченком — так квиток попався. От бариня тоді і каже барину:
— Треба якось цього мужика прогнати, щоб не сидів рядом.
А Шевченко був одягнений попросту.
Барин посидів трохи, а тоді і каже Шевченкові:
— У вас, дядьку, почім свині у селі?
А Шевченко підслухав, що вони з баринею говорили про нього, і одказує барину:
— Як такий кабан, як ти пан, то дорого платять, а як така свиня, як бариня, то ні по чому.
ПОРТРЕТ
Ще коли Тарас Григорович жив у Києві, то там він малював картини. От зайшов до нього один «знаменитий» пан і просить намалювати його портрет. Тарас Григорович намалював. Але як дійшло до плати — пан почав торгуватись:
— Дорого! П'ятдесят карбованців не можу заплатити. — І не взяв портрета.
Жаль стало праці Шевченкові. Тоді він і придумав: домалював до портрета ослячі вуха і пішов до крамаря на ту вулицю, де найчастіше ходив той пан.
— Поставте, — каже Шевченко до крамаря, — оцей портрет на вітрині, як хто дасть 500 карбованців, - продайте.
Іде якось пан повз той магазин, глядь — а на вітрині його портрет з ослячими вухами. Він до крамаря:
— Зніми!
— Не можу, мушу продати!
— А скільки коштує?
- 500 карбованців.
Нічого було робити, забрав свого портрета пан за 500 карбованців.
ЯК ПАНІ ПРАВДИ ЗЛЯКАЛАСЯ
— Ви б, дядьку Йосипе, правди ще нам заспівали!
- Е, правди! Де тієї правди все набрать? Вона, небожку, така, сяя правда, що іноді й за кривду прийдеться. Бог з нею! Бач, там про панів то є дещо...
- Да ти, дядьку, що мене спасаєшся? Нічого, співай собі на здоров'я, я сам цю пісню співаю, у мене вона єсть записана.
— Ні, ні, дядьку, ти не опасайсь: вони нічого, їм що хоч говори, що хоч співай... вони й самі...
— Воно, звісно, коли розумні люди... А то була раз мені кумедія з сією правдою... Да й я таки не промах! Був я в Ніжині; ходжу ранком по дворах: то в один, то в другий, де заграєш, де псальму заспіваєш, а де тільки помолишся; звісно, нашому брату з миру жить треба, з подаянія.
От уходим у один двір, чую, крик такий, що аж страшно! Прислухався, та й малий таки шепче - звісно, воно бачить, — аж то пані з
