Ну пан ліг на килимку під деревом, а фурман біля коней, на облозі (наглядати, щоб часом коней не покрали). Літньої пори ніч тепла, а зоряно так, що й не надивитись. Лежать вони та й думають кожен про своє.
Пан лежить, дивиться на небо та й медикує:
— Отже й на небі не одинаково: одні зорі менші, другі більші, знати б то шляхетніші, благородніші. А цікавий би я знати, за кого ж місяць поміж зорями; чи то за короля, чи то за попа.
Селянин дивиться, дивиться на небо та й каже:
— Хороше, господи, як хороше на небі святому, а все ліпше, що небо так високо, а то б люди й небо помежували — вельможі та дужі забрали б більші кутки, а іншим би дістались менші, а як кому, то й нічого не дісталось би.
ОДНОЇ ПОРОДИ
Ходив пан на охоту з лягавим собакою, зовсім як треба, а мужик ще до схід сонця встав та, може, деяку десятину зорав і сів собі снідати хліб та сало. Ото пан і підходить до нього та й питає:
— А що це ти робиш, чоловіче?
— Снідаю, пане.
— Снідаєш?
— Еге.
— А що ти снідаєш?
— Що снідаю? Хліб та сало.
— Сало. Та мій собака не буде їсти сало, ось кинь йому.
Мужик відрізав шматок сала і кинув собаці та й дивиться, що то воно з того буде, а пан щось неначе сказав собаці. Собака дивиться на сало, а їсти боїться. Мужик поглядає то на собаку, то на пана, а далі скинув шапку, почухав потилицю та й каже:
— От тепер же то я, пане, догадавсь чому він не їсть сало. Бачу, що він одної з вами породи.
АБИ НЕ ПАН
— Тату, тату! Чорт до нас лізе в хату!
— Дурниця! Аби не пан.
ВІДПОВІЛА
Сидить одного разу бідна дівчина в чайній і ість обід. Аж заходить великий прерозумний панисько і позіхнув на весь рот, навіть не закривши його.
— Ой, паноньку, ви ще й мене з'їсте, — сказала жартуючи дівчина.
— Я телятини не їм! — гордо відповів панок.
— Йой, я й забула, що осли тільки сіно їдять, — відповіла, всміхнувшись, дівчина.
НА БАЛУ
У якогось пана готувався бал. Був там і Шевченко. На столах стояло жарене і варене. Шевченкові з дороги дуже хотілося їсти. Він пішов у ту кімнату, де повинен бути бал, сів і їсть, А тут заходить пан-хазяїн. Підійшов до Шевченка і каже:
