— Вухри-мохри! Вухри-мохри!
Наймит каже:
— Не хоче вечеряти, каже, щоб дали тільки шматок хліба та кружку води.
Так теща дала йому шматок хліба та кружку води, а сама повечеряла з наймитом. Пан уже так сердиться на наймита, а таки не хоче по-своєму балакати.
От полягали спати. А теща й надумала вночі: — А що як це зять стерявся (Здурів). Ще щоб і не задавив уночі. Та взяла та й підперла двері в ту хату, де зять спав. А йому вночі на двір схотілося. Він до дверей — підоперті; він туди-сюди — ніяк вийти.
Довелось уже йому в хаті... Та тоді взяв та й повикидав у грубу.
От уранці лагодиться вже він їхати.
Теща й того, й сього несе на віз дочці та онукам на гостинець. А він радий, що такого багато, та:
— Вухри-мохри! Вухри-мохри!
А наймит:
— Не несіть нічого! Пан не хоче брати, каже, щоб забрали геть!
Так теща й позабирала усе назад.
От, як виїхали за слободу, пан як узяв наймита лаяти:
— Що, — каже, — я через тебе голодний сидів і додому нічого не везу. Коли так, так чого ж я сюди й приїздив?
А наймит каже:
— А хіба ж я знаю по-німецькому? Я ж думав, що я так переказую.
Ну, трохи згодом, ізнов їде зять до тещі, бо тоді не добув нічого, так тепер уже буду, думає, по-своєму балакати — вигідніше буде. От в'їхав у слободу, а діти грають на вулиці. Він і питає:
— Чи жива отака й така удова?
А вони кажуть:
— Жива!
— А чи давно в неї зять був?
- Та, — кажуть, — був тоді, як грубу запоганив.
Так він повернув коня та й поїхав додому, а до тещі вже й не їздив.
ЯК ПАН БІДИ ШУКАВ
Один пан не знав, що то біда, а хлопи до нього йшли, та й котрий хлоп прийде, та й все: «Біда, пане».
А пан хотів знати, що то за біда, бо він не знав її.
Але раз пан наказав сідлати коня і завернувся добре, і набрав з собою грошей, і поїхав шукати біди.
Приїздить в одне село — немає біди. Приїздить у друге село, також немає біди. Аж тут приїздить на третє, їде понад став, а там в ставі сидів пугач та й все кричав:
— Пу-у-гу-у!
А пан став та й слухає. Аж надходить циган.
— А що то так пугає?
А циган каже:
— То біда!
А пан каже:
— Іди мені піймай її.
А циган каже:
— Вона мені не дасться піймати! Ідіть ви самі, пане!
А пан зліз з коня та й пішов у болото. А циган каже:
— Та скиньте, пане, все шмаття, бо забрудните!
Пан скинув та й віддав циганові під опіку одяг, з грішми, зо всім. А циган сів на коня, забрав шмаття з грішми та й поїхав. Пан ходив, ходив за бідою та й не міг піймати, — біда все далі тікала.
