То, бач, він хоче їх підпоїти: сам там півчарки вип'є, а їх напуває... Та мужика одуриш!
Попили ту горілку, він таки лізе:
— Продайте, хлопці!
— Та раз тобі, — кажуть, — сказано, невіро, що панського добра не продаємо без пана!
Він знову:
- А може б ви, хлопці, продали?..
— Гей, хлопці! — гукнув атаман: — А візьміть лиш його — чого воно, оця невіра, сучеться!
Хлопці так і розіп'яли Потоцького та й давай шкварить... Ушкварили йому, може, з півсотні.
— Ото, щоб ти не підбивав добрих людей на зле діло! Їдь, та нікому й не кажи!
Потоцький знявся, поїхав, та вже нікому й не хвалився, чого заробив!.. А лісничі раді, що провчили пана.
ПРИДЕРЖАВ
Іде один пан лісом із своїм лакеєм. Увійшли в гущавину. Лакей ішов попереду та взяв гілляку і потягнув за собою, вона зігнулася, а лакей і пустив її. Гілляка як розправиться та як стьобне пана по пиці — ледве око не вискочило.
— Ой, як боляче б'є проклята гілляка! — крикнув пан.
— Е, пане, — каже лакей, — то добре ще, що я придержав її, а то ще сильніше ударила б.
ПАН, ЩО ПО-НІМЕЦЬКОМУ БАЛАКАВ
Одна удова, проста жінка, та віддала дочку за поганенького пана. От раз той зять і поїхав до тещі в гості. Та й каже своєму наймитові:
— Я балакатиму до своєї тещі не по-нашому. А як вона спитає в тебе, чого я так балакаю, так ти скажи, що я вже забув по-своєму балакати, а тільки по-німецькому вмію. А як я що скажу по-німецькому, так ти їй по-нашому переказуй.
Той каже:
— Добре!
От приїхали. Теща така рада, що зять приїхав, вітається до нього, а він:
— Вухри-мохри! Вухри-мохри!
Так вона злякалася та й питає парубка:
— Що це панові таке сталося, що речі йому одібрало?
А парубок каже:
— Та то він уже забув по-своєму балакати, а навчився по-німецькому.
От теща почала про дочку розпитувати та про онуків, він усе:
— Вухри-мохри! Вухри-мохри!
Та їй аж страшно його стало. Пішла та до наймита та вже розпиталася. От тоді питає вона в зятя:
— Може вже обідати будемо?
А він:
— Вухри-мохри! Вухри-мохри!
А наймит каже:
— То він каже, що не хоче обідати!
Пан сердиться, що наймит так каже, та аж кричить «Вухри-мохри», бо їсти здорово хоче. А наймит:
— Ідіть, — каже, — пані-матко, од його, а то бачите, аж сердиться, що ви з обідом докучаєте!
Теща з наймитом пообідали, а пан зостався неївши. От увечері знов теща питає зятя:
— Може вже вечерятимем?
А він:
