1Q84. Книга ІІ

– Незабаром зрозумієш, – сказав Баритон.

– Коли вийде, зрозумієш, – сказав Низькоголосий.

– Тактак! – вигукнув інший карлик.

– Я можу вам у цьому допомогти? – спитала дівчина.

– Звичайно, – відповів Хрипкоголосий.

– Ти зробила для нас добре діло. Попрацюймо разом, – сказав Тенор.

Коли дівчина набула певних навичок, то витягувати нитки з повітря виявилося не дуже важко. Позаяк вона спритно орудувала кінчиками пальців, то швидко навчилася виконувати цю роботу. Добре придивившись, помітила в повітрі різноманітні нитки.

– Правильно, роби саме так, – сказав Низькоголосий.

– Ти дуже розумна. Маєш добру пам'ять, – сказав Різкоголосий.

Карлики мали однакові обличчя, однаковий одяг і відрізнялися лише голосами.

Їхній одяг був звичайнісінький. Але, як не дивно, нічим не запам'ятовувався. Якщо відвернути від них погляд, то не вдавалося пригадати, який на них був одяг. Те саме можна сказати й про їхнє обличчя. Воно не було ні добрим, ні поганим. Звичайнісіньким. Якщо відвернути від нього погляд, то не вдавалося пригадати, яким воно було. Те саме стосується волосся. Воно не було ні довгим, ні коротким. Просто волоссям. Крім того, вони нічим не пахли.

Коли ніч кінчалася, півні співали й на сході розвиднювалося, семеро карликів припинили роботу й випросталися, а щойно розпочату білу повітряну личинку (вона досягала розмірів зайчика) заховали в кутку погреба так, щоб її не помітила людина, яка принесе їжу для дівчини.

– Настав ранок, – сказав Тихоголосий.

– Скінчилася ніч, – сказав Низькоголосий.

«З таких різноголосих карликів можна створити хор», – подумала дівчина.

– У нас немає пісні, – сказав Тенор.

– Тактак! – підтвердив карлик у ролі клакера.

Карлики, змалівши до десяти сантиметрів, посунули вервечкою назад у рот мертвої кози.

– Наступної ночі знову прийдемо, – сказав Тихоголосий перед тим, як закрився рот кози. – Про нас нікому не можна казати.

– Якщо скажеш, то станеться щось дуже неприємне, – додав Хрипкоголосий.

– Тактак! – підтвердив Клакер.

– Нікому не скажу, – пообіцяла дівчина.

Зрештою, якби вона й сказала, ніхто б їй, напевне, не повірив. Дорослі часто її сварили за висловлені думки. Казали, що в них нема різниці між фантазією і реальністю. Здається, вона мислила зовсім поіншому, ніж решта людей. Дівчина не розуміла, що в ній таке погане. У всякому разі, про карликів краще нікому не розповідати.

Коли карлики зникли, а рот кози закрився, дівчина обшукала те місце, де вони заховали повітряну личинку, але нічого не знайшла. Видно, добре постаралися. Хоч скільки шукала, нічого не помітила в тісному погребі. Цікаво, куди це вони її запхали?