1Q84. Книга ІІ

– Тактак! – вигукнув Клакер.

– Тактак! – хором підтримала решта карликів.

Коли скінчилася десятиденна кара відлученням, дівчина повернулася до громади. Знову почалося для неї колективне життя згідно з багатьма приписами, й вона вже не залишалася наодинці. Звісно, виплітати повітряну личинку разом з карликами вже не могла. Щовечора перед сном вона уявляла собі, як семеро карликів, сидячи навколо повітряної личинки, стараються зробити її більшою. Про інше не думалося. Навіть здавалося, ніби ця повітряна личинка залізла їй у голову.

Дівчина нестерпно хотіла дізнатися, що, власне, міститься всередині повітряної личинки і що з неї вийде, якщо настане відповідний час. Що й казати, жалкувала, що не зможе на власні очі побачити цієї сцени. «Я стільки допомагала плести личинку, що маю право бути присутньою, коли з неї щось вийде», – думала вона. І навіть серйозно міркувала над тим, чи не скоїти чогось й, отримавши покарання, вернутися у погріб. Та якщо вона навіть це зробить, карлики можуть не з'явитися у погребі. Мертву козу віднесли й десь поховали. Її очі не блищать відбитим світлом зірок.

Аомаме читала про щоденне життя дівчини у громаді. Регулярні завдання, доручена робота. Як найстарша вона вела за собою молодших дітей і доглядала за ними. Скромна їжа. Іноді перед сном хтось з батьків читав їй оповідання. При нагоді слухала класичну музику. Загалом її життя ніщо не отруювало.

Карлики навідувалися до неї уві сні. Вони могли будьколи приходити до людей під час сну. «Оскільки незабаром повітряна личинка трісне, то чи не хочеш прийти подивитися? – спокушали вони дівчину. – Прийди зі свічкою до погреба, коли смеркне, щоб люди не бачили».

Дівчина не могла стримати своєї цікавості. Вилізла з постелі, взяла приготовлену свічку й нишком, навшпиньки, зайшла у погріб. Там не застала нікого. На підлозі лежала тільки повітряна личинка. Набагато більша за ту, яку дівчина бачила востаннє, – завдовжки з метр тридцять чотири сантиметри. З неї струменіло тьмяне світло. З красивим обрисом, вона мала посередині звуження. Перед тим вона не була такою. Очевидно, відтоді карлики завзято попрацювали. До того ж, личинка вже почала розколюватися – уздовж утворилася акуратна щілина. Нахилившись, дівчина заглянула крізь неї всередину.

Вона відкрила в личинці саму себе. Побачила, що там лежить її власна гола фігура. Її подоба лежала горілиць із заплющеними очима. Була, здається, несвідомою. І не дихала. Гетьчисто немов лялька.

– Це – твоя доота,  – сказав Хрипкоголосий і відкашлявся.

Дівчина оглянулася – біля неї півколом стояли карлики.

– Доота,  – машинально повторила дівчина.

– А тебе називають мадзою,  – сказав Низькоголосий.

– Мадза й доота ²⁰ – повторила дівчина.

– Доота є представником мадзи, – сказав Різкоголосий.

– Я розділилася надвоє? – спитала дівчина.

– Та ні, – відповів Тенор. – Ти не розділилася надвоє. Ти залишилася повністю собою. Не турбуйся. Доота – це лише тінь душі мадзи, що набула людської подоби.

– А коли вона прокинеться?

– Незабаром. Як тільки настане відповідний час, – сказав Баритон.

– Що робить ця доота як тінь моєї душі? – спитала дівчина.

– Виконує роль перцепієнтки, – відповів пошепки Тихоголосий.

– Перцепієнтки, – повторила дівчина.