1Q84. Книга ІІ

– Тієї, що сприймає, – сказав Хрипкоголосий.

– Сприйняте передає реципієнтові, – мовив Різкоголосий.

– Тобто доота – канал зв'язку для нас, – сказав Тенор.

– Замість кози? – спитала дівчина.

– Мертва коза – це лише тимчасовий канал зв'язку, – сказав Низькоголосий. – А для зв'язку між нашим і твоїм світом потрібна жива доота. Як перцепієнтка.

– А що робить мадза?  – спитала дівчина.

– Мадза перебуває біля дооти, – відповів Різкоголосий.

– Коли прокинеться доота?  – спитала дівчина.

– Через два або три дні, – відповів Тенор.

– Одного з цих днів, – сказав Тихоголосий.

– Старанно доглядай дооту, – мовив Баритон. – Бо це твоя доота.

– Доота не може обійтися без догляду мадзи. Так їй важко довго прожити, – сказав Різкоголосий.

– Якщо мадза втратить дооту, то залишиться без тіні душі, – додав Тенор.

– А що станеться з мадзою, яка залишилася без тіні душі? – спитала дівчина.

Карлики перезирнулися. Ніхто на це запитання не відповів.

– Коли прокинеться доота, на небі буде два Місяці, – сказав Хрипкоголосий.

– Другий Місяць відображатиме тінь душі, – сказав Баритон.

– Місяців буде два, – машинально повторила дівчина.

– Це своєрідний знак. Раджу часто й пильно дивитися на небо, – пошепки сказав Тихоголосий. – Пильно дивитися на небо й рахувати Місяці, – наголосив він.

– Тактак! – вигукнув Клакер.

– Тактак! – хором підтримала решта карликів.

Дівчина втекла.

Вона розуміла, що в цьому є щось помилкове, неправильне, страшно викривлене. Вона не знала, чого хочуть від неї карлики. Але власна фігура в повітряній личинці викликала в неї страх. Жити поряд зі своїм другим «я» вона не могла. «Треба тікати, – подумала дівчина. – І то якнайшвидше. Поки доота не прокинулася. Поки на небі не засяяли два Місяці».

У громаді заборонялося мати особисті гроші. Однак батько передав їй потаємно одну банкноту вартістю десять тисяч єн і дрібні гроші, сказавши: «Заховай її так, щоб ніхто не бачив». Він також передав їй написані на папірці адресу, прізвище й телефонний номер і порадив: «Якщо доведеться тікати, то за ці гроші купи собі квиток, сядь на електричку і вирушай туди».

Мабуть, батька щораз більше непокоїла можливість того, що в громаді невдовзі заворушиться щось погане. Дівчина довго не вагалася. Діяла притьмом. Навіть не мала часу попрощатися з батьками.