Поки на небі два Місяці
Спустившись з дитячої гірки й покинувши парк, Тенґо безцільно блукав містом. Навмання переходив з однієї вулиці на іншу. Майже не помічав, куди йде. І тим часом намагався надати своїм безладним думкам хоч трохи виразніших обрисів. Та незважаючи на зусилля, не міг зібрати їх докупи. Напевне, тому, що на дитячій гірці думав одночасно про надто багато різних речей. Про два Місяці, кровну спорідненість, новий відправний пункт життя, реальний сон наяву, супроводжуваний запамороченням, Фукаері та «Повітряну личинку» й Аомаме, яка десь тут, мабуть, переховується. Його голову переповнювали різноманітні думки, а зосередженість доходила до крайньої межі. Якби була змога, йому хотілося залізти в ліжко й міцно, як убитий, заснути. Решту можна було додумати завтра вранці після пробудження. А зараз прийти до чогось змістовного він уже не сподівався.
Коли Тенґо повернувся додому, Фукаері сиділа за його письмовим столом і складаним ножичком старанно підстругувала олівці. На столі в нього завжди було їх штук десять, а зараз налічувалося аж двадцять. Він ще ніколи не бачив таких акуратно підструганих олівців, кінчики яких скидалися на голки.
– Телефонували, – перевіряючи гостроту олівця пальцем, сказала вона. – 3 Тікури.
– Але ж ти не мала брати слухавки.
– Я догадалася, що повідомлення важливе.
Невже вона дізналася про важливість повідомлення за характером дзвінка?
– З якого приводу дзвонили? – спитав Тенґо.
– З якого, не сказали.
– Але це був дзвінок з оздоровниці в Тікурі?
– Просили подзвонити.
– Подзвонити їм звідси?
– Сьогодні, навіть у пізній час.
Тенґо зітхнув.
– Телефонний номер відомий?
– Відомий.
Фукаері запам'ятала номер. Тенґо вніс його у записник. І зиркнув на годинник. Було пів на дев'яту.
– Коли дзвонили?
– Зовсім недавно.
Тенґо зайшов у кухню й випив склянку води. Обіпершись руками на край умивальника, заплющив очі, а коли впевнився, що голова нормально працює, підійшов до телефону й набрав номер. Можливо, батько помер. Або принаймні опинився на грані між життям і смертю. Інакше в таку пізню годину вони не телефонували б.
Слухавку взяла жінка. Назвавшись, Тенґо сказав, що недавно звідти йому дзвонили, тож він вирішив розпитати, що сталося.
– Ви – син Каванисана?
– Так, – відповів Тенґо.
