– Якщо кома триватиме, то ймовірність цього велика.
– Дається взнаки стареча неміч?
– Вашому батькові ще не сповнилось і сімдесяти. Тож про старечу неміч не йдеться, – невпевненим голосом сказав лікар. – Загалом він здоровий. Іншої хронічної хвороби, крім порушення функцій мозку, в нього не помічено. Регулярні вимірювання його фізичних спроможностей дають досить добрі результати. Якоїсь проблеми ми з ним не мали.
На цьому лікар замовк. А потім вів далі:
– Однак… за останні кілька днів у нього начебто з'явилися ознаки, як ви кажете, старечої немочі. Функції організму знизилися, і, здається, ослабла воля до життя. Такі симптоми, як правило, властиві людям під дев'яносто років. У такому віці трапляються випадки, коли людина втомлюється і відмовляється докладати зусилля, щоб підтримати своє життя. А от чому щось подібне відбувається з Каваноюсаном, я поки що не розумію.
Прикусивши губи, Тенґо задумався.
– Коли настала кома? – спитав він.
– Три дні тому, – відповів лікар.
– І ті три дні він не прокидався?
– Ані разу.
– І ознак життя щораз меншало?
– Не швидко, але, як я вже казав, потроху його життєві сили помітно ослабли. Так, поволі зменшуючи швидкість, наближається до зупинки поїзд.
– Як ви гадаєте, скільки часу в нього лишилося?
– Точно не можу сказати. Якщо такий стан триватиме, то в найгіршому випадку лишився один тиждень, – відповів лікар.
Тенґо переклав слухавку з однієї руки в другу і ще раз прикусив губу.
– Я завтра до вас навідаюся, – сказав він. – І без вашого дзвінка я збирався поїхати. Але добре, що ви подзвонили. Дякую.
Почувши це, лікар, здається, полегшено зітхнув.
– Так і зробіть. Бажано, щоб ми зустрілись якомога швидше. Батько не може говорити, але, напевне, зрадіє, коли ви приїдете.
– Але ж він непритомний, хіба ні?
– Непритомний.
– Відчуває біль?
– Гадаю, ні. Можливо, не відчуває. Лихо не без добра – він міцно спить.
– Щиро дякую, – сказав Тенґо.
