Запхнувши хустинку в кишеню піджака, Усікава зітхнув.
– Можливо, це звучить як попередження, але й воно – загальне судження. Каванасан, про Ясудасан я не знаю нічого. Навіть її імені не чув. Клянусь усіма богами.
Тенґо ще раз придивився до обличчя Усікави. Цей чоловік, можливо, й справді нічого не знає про Кьоко Ясуду. В усякому разі, розгубленість на його обличчі здавалася правдивою. Та навіть якщо він нічого не знає, це не означає, що
– Каванасан, вибачте за недоречну турботу про вас, але мати зв'язок з чужою дружиною небезпечно. Ви – молодий, здоровий парубок. І могли знайти собі не одну дівчину і не робити небезпечних кроків, – сказав Усікава, спритно облизуючи язиком крихти булочки на губах.
Тенґо мовчки поглядав на нього.
А тим часом Усікава вів далі:
– Ясна річ, стосунки між чоловіком і жінкою не вдається зрозуміти логікою. Адже моногамія містить у собі чимало суперечностей. Але, на мою скромну думку, якщо ця жінка вас покинула, то, можливо, для вас це добре. Я хочу сказати, що у світі є багато такого, чого краще не знати. Як от, наприклад, про вашу матір. Правда про неї може завдати душевної рани. І якби ви знали цю правду, то мусили б узяти на себе відповідальність за неї.
Нахмурившись, Тенґо на хвильку затаїв подих.
– Ви щось знаєте про мою матір?
Усікава легенько облизав губи.
– Дещо знаю. Наш експерт докопався в цій справі до дрібниць. Тому, якщо ви хочете знати про матір, то ми можемо передати вам інформацію про неї. Наскільки мені відомо, ви виросли, не знаючи про неї. Та можливо, ця інформація такого роду, що її не назвеш приємною.
– Усікавасан, – сказав Тенґо й, відсунувши назад стілець, встав. – Я вас прошу, залишіть мене. Я не хочу більше з вами розмовляти. І в майбутньому вдруге зустрічатися. Так буде краще, ніж укладати з вами якусь оборудку, навіть якщо зазнаю шкоди. Мені не треба ні фінансової допомоги, ні гарантованої безпеки. Єдине, чого я прагну, – більше з вами не бачитися.
Усікава не виявляв жодної реакції. Мабуть, йому не раз говорили ще неприємніші речі. У глибині його очей навіть зблиснуло тьмяне світло, схоже на усмішку.
– Гаразд, – сказав він. – В усякому разі, добре, що я дістав від вас відповідь. Хоч і негативну.
По цих словах Усікава перевів погляд на свої короткі товсті пальці. Кілька разів їх перевернув, а тоді встав.
– Дозвольте попрощатися. Мабуть, я бачуся з вами востаннє. Постараюсь виправдати ваші надії. Бажаю вам удачі. Бувайте!
Усікава взяв зношений шкіряний портфель із сусіднього стільця і зник у людському натовпі кафетерію. Коли він ішов, студенти мимоволі перед ним розступилися. Ніби дітвора, що уникає страшного работорговця.
З телефонуавтомата біля фойє підготовчої школи Тенґо подзвонив додому. Збирався за третім дзвінком покласти слухавку й ще раз подзвонити. Але за другим дзвінком Фукаері підняла слухавку.
– Ми ж домовилися, що я ще раз подзвоню після трьох дзвінків, – невдоволено сказав Тенґо.
– Я забула, – байдуже відповіла Фукаері.
– А я ж казав: не забудь.