1Q84. Книга ІІ

– Ще раз подзвоните? – спитала вона.

– Не треба. Бо ти вже взяла слухавку. Поки мене не було дома, нічого підозрілого не сталося?

– Дзвінків не було. Ніхто не приходив.

– От і добре. Робота скінчилась, а тому я зараз іду додому.

– Недавно велика ворона прилітала й каркала за вікном, – сказала Фукаері.

– Вона завжди надвечір прилітає. Не турбуйся. Це в неї щось схоже на візит увічливості. Гадаю, що о сьомій я вже буду дома.

– Поспішайте.

– Чому? – спитав Тенґо.

– Карлики бешкетують.

– Карлики бешкетують,  – повторив Тенґо. – В моїй квартирі?

– Ні. Десь в іншому місці.

– В іншому місці.

– Досить далеко. Але ти чуєш.

– Чую.

– Це щось означає? – спитав Тенґо.

– Якась подія станеться.

– Подія, – сказав Тенґо й задумався. – Яка подія?

– Точно не знаю.

– Її карлики спричинять?

Фукаері хитнула головою. Це передавалося через телефонну слухавку. Мовляв, невідомо.

– Бажано, щоб ви повернулися перед тим, як грім загримить.

– Грім?

– Якщо електричка перестане їздити, то ми залишимося наодинці.

Обернувшись, Тенґо подивився за вікно. Було тихе надвечір'я пізнього літа, без жодної хмаринки.

– Не видно, що грім гримітиме.