1Q84. Книга ІІ

– І ви стали володарем.

Чоловік глибоко вдихнув через ніс і на певний час затримав повітря в легенях. Потім повільно видихнув.

– Я – не володар. Я тільки став чути голос.

– І тепер ви хочете, щоб вас жорстоко вбили?

– Ні, жорстокого вбивства не хочу. Адже зараз 1984 рік і ми перебуваємо в центрі великого міста. Крові не треба. Досить просто забрати в мене життя.

Кивнувши, Аомаме розслабила свої м'язи. Вістря голки все ще цілилося в одну точку на чоловіковій шиї, але вона вже не палала бажанням убити його.

– Ви досі зґвалтували багато молодих дівчат. Дівчат, яким заледве сповнилося десять років.

– Це правда, – відповів чоловік. – Загалом так можна вважати. Якщо виходити із людських звичаїв, то я – злочинець. Мав статевий зв'язок із неповнолітніми дівчатами. Хоча я цього й не бажав.

Аомаме тільки глибоко зітхнула. Не знала, як угамувати бурю почуттів у своїй душі. Її обличчя спотворилося, а ліва й права руки, здавалось, домагалися різного.

– Я хочу, щоб ви позбавили мене життя, – сказав чоловік. – У будьякому розумінні краще, щоб я більше не жив на цьому світі. Мене треба ліквідувати заради рівноваги у світі.

– А що станеться після вашого вбивства?

– Карлики перестануть чути голос. Бо я не маю спадкоємця.

– А хіба можна цьому вірити? – процідила крізь зуби Аомаме. – Можливо, ви – просто сексуальний маніяк, який придумав зручну теорію, аби виправдати свої огидні вчинки. А карликів ніколи й не було, як і голосу Божого та благодаті. Можливо, ви – один з численних на світі жалюгідних шахраїв, які називають себе пророками й релігійними діячами.

– Бачите годинник праворуч на комоді? – не піднімаючи голови, спитав чоловік.

Аомаме зиркнула праворуч. Там стояв невисокий, до пояса, різьблений комод, а на ньому – мармуровий годинник. З вигляду важкуватий.

– Не відривайте від нього очей.

Як велів чоловік, Аомаме, повернувши голову, перевела погляд на цей годинник і відчула, як під її пальцями чоловікові м'язи затверділи, мов камінь. У них зібралася неймовірна сила. І ніби під її дією, годинник знявся над поверхнею комода й завис у повітрі. Піднявшись сантиметрів на п'ять, він дрібно тремтів, ніби вагався, і секунд десять тримався на одному місці в повітрі. Після того чоловікові м'язи втратили свою силу, і годинник, глухо стукнувши, впав на комод – так, наче раптом згадав про земне тяжіння.

Чоловік довго й утомлено перевів подих.

– Така дрібна справа, а вимагає багато сили, – видихнувши все повітря, що було в ньому, сказав він. – Стільки, що життя може скоротитися. Однак, гадаю, ви принаймні зрозуміли, що я – не жалюгідний шахрай.

Аомаме не відповіла.

Глибоко дихаючи, чоловік відновлював сили. Годинник, трохи зсунувшись убік, ніби нічого й не сталося, і далі вистукував час. Аомаме стежила за ним, поки секундна стрілка не зробила один оберт.

– Ви маєте особливі здібності, – сухо сказала вона.

– Як бачите.

– У «Братах Карамазових» розповідається про диявола й Христа, – сказала Аомаме. – У Христа, який постився у пустелі, диявол вимагав: «Зроби чудо!». Мовляв, перетвори камінь на хліб. Але Христос знехтував його вимогою. Бо чудо було диявольською спокусою.