1Q84. Книга ІІ

– Вони не могли вас знищити, – відповів чоловік.

– Чому? – спитала Аомаме. – Чому мене не могли знищити?

– Бо ви вже стали особливою людиною.

– Особливою людиною? – спитала вона. – В чому особливою?

– Про це ви дізнаєтеся пізніше.

– Пізніше?

– Коли настане відповідний час.

Аомаме знову скривилася.

– Не розумію, що ви кажете.

– Колись зрозумієте.

Аомаме хитнула головою.

– В усякому разі, поки що вони не можуть на мене напасти, тому й цілилися в найслабшу ланку в моєму житті. Щоб попередити мене, щоб я не позбавляла вас життя.

Чоловік мовчав. Його мовчанка підтверджувала її слова.

– Який жах! – сказала Аомаме. – Хоч її і вбили, ніщо в світі не змінилося.

– Та ні, вони – не вбивці. Власними руками нікого не знищують. Вашу подругу, мабуть, убило щось, сховане в ній самій. Раніше чи пізніше подібна трагедія мала статися, її життя було сповнене ризиків. Вони лише підстьобували її в потрібному напрямку. Ніби змінювали установку таймера.

Установку таймера?

– Але ж вона не була електричною пічкою. А живою людиною. Сповнена ризиків чи без них, вона була для мене найдорожчою подругою. І ви її так просто забрали. Беззмістовно, жорстоко.

– Ваш гнів виправданий, – погодився чоловік. – Можете спрямувати його проти мене.

Аомаме хитнула головою.

– Навіть якби я зараз позбавила вас життя, Аюмі не повернеться.

– Але так ви зможете відплатити карликам їхньою монетою. Так би мовити, зможете помститися. Вони ще не бажають моєї смерті. Моя смерть залишить порожнє місце. Принаймні тимчасово, поки не з'явиться мій спадкоємець. Для них це буде болісний удар. Водночас і вам це буде вигідно.

– Хтось сказав: «Ніщо так дорого не обходиться і не приносить так мало користі, як помста».

– Вінстон Черчілль. Але, наскільки я пригадую, він так висловився, щоб виправдати дефіцит бюджету Британської імперії. В цьому вислові немає морального змісту.