1Q84. Книга ІІ

– Я знаю. І я читав «Братів Карамазових». Звичайно, ви маєте рацію. Подібні хвастощі нічого не вирішують. Але треба було за короткий час вас переконати. От чому я насмілився це показати.

Аомаме мовчала.

– У цьому світі нема ні абсолютного добра, ні абсолютного зла, – сказав чоловік. – Добро й зло не стоять на місці, а постійно міняються ролями. Одне добро наступної миті може перетворитися на зло. І навпаки. Подібний світ описав Достоєвський у «Братах Карамазових». Головне – підтримувати рівновагу між добром і злом, що перебувають у безперервній круговерті. Якщо доходить до перекосу в один бік, то підтримати мораль стає важко. Отож рівновага – це добро. В цьому розумінні я повинен умерти, щоб підтримати її.

– Я не відчуваю зараз потреби вас убивати, – рішуче сказала Аомаме. – Ви, мабуть, знаєте, що я прийшла сюди з цим наміром. Не могла допустити існування такої, як ви, людини. Будьщо готувалася вас прибрати з цього світу. Однак зараз я вже не маю цього наміру. Ви страшно мучитеся, і я знаю про ваші страждання. У таких муках ви повинні знесиліти й умерти. А допомагати вам умерти легкою смертю я вже не маю охоти.

Усе ще лежачи долілиць, чоловік легенько кивнув.

– Якщо ви мене вб'єте, мої люди повсюди вас переслідуватимуть. Вони – фанатичні особи й дуже вперті. Якщо мене не стане, секта втратить доцентрову силу. Та якщо система утворилася, то починає підтримувати власне існування.

Аомаме слухала, що розповідає чоловік.

– Вони вчинили зло вашій подрузі, – сказав чоловік.

– Моїй подрузі?

– Жінці з наручниками. Як там її…

У душі Аомаме вмить настав спокій. Буря почуттів уже вляглася. Лише висіла важка тиша.

– Аюмі Накано, – сказала вона.

– Сталося нещастя.

– Ви це зробили? – холодним голосом спитала Аомаме. – Ви вбили Аюмі?

– Я її не вбивав.

– Але ви чомусь знаєте, що хтось Аюмі вбив.

– Експерт розвідав, – відповів чоловік. – Навіть невідомо, хто її вбив. Ми лише знаємо, що вашу подругу, жінкуполіцейського, хтось задушив у якомусь готелі.

Права рука Аомаме знову стиснулася.

– Але ж ви сказали: «Вони вчинили зло вашій подрузі».

– Я не міг цьому запобігти. Якщо навіть хтось її вбив, то, видно, цілився в найслабшу ланку. Як вовк, що накидається на найкволішу вівцю в отарі.

– Ви хочете сказати, що Аюмі була моєю найслабшою ланкою?

Чоловік мовчав.

– Але ж навіщо було її вбивати? Таку добру дівчину. Вона ж нікому не заподіяла жодної шкоди. Навіщо? Тому, що я до цього причетна? Якщо хотіли мене покарати, то хіба не могли мене саму знищити?