бунтівників.
— Ну що ж, — сказала Королева, — я згодна. Щойно ви будете готові, я покличу сюди найкмітливіших із моїх підданців.
— Я готовий хоч зараз, — відповів Страшило. Він улігся на землю, розщібнув одежину й розсунув солому, якою був напханий.
Королева коротко пискнула, і миттю дванадцять симпатичних польових мишок вискочили з нір і вишикувались перед своєю правителькою, чекаючи наказу.
Що Королева їм сказала своєю мишачою мовою, ніхто з мандрівників, зрозуміло, не збагнув, але миші хутенько підбігли до Страшила й заховалися в нього в пазусі.
Коли всі дванадцять мишок потрапили до соломи, Страшило підвівся, защебнув сюртук на всі ґудзики і щиро подякував Королеві.
— Ви могли б допомогти нам у ще одній справі, — сказав Залізний Лісоруб, — якби побігли попереду, указуючи нам дорогу до Смарагдового Міста. Хтось уперто заважає нам до нього дістатися.
— Я зроблю це з радістю, — відповіла Королева. — Коли вирушаємо?
Залізний Лісоруб поглянув на Тіпа.
— Я вже відпочив, — запевнив хлопчик. — Не будемо гаяти часу.
І вони знову подалися в мандри: Королева Польових Мишей бігла попереду, то спиняючись і чекаючи на решту, то знову ховаючись між травами.
Без її допомоги Страшило та його друзі, певно, ніколи не дісталися б до Смарагдового Міста, бо завдяки зусиллям бабці Момбі на їхньому шляху виростала перешкода за перешкодою. Усі вони не були справжніми — просто вводили мандрівників в оману. Коли на їхньому шляху постала широка стрімка річка, маленька Королева незворушно бігла далі і успішно перетнула потік, адже він існував лише в уяві, а за нею подолали перешкоду і решта мандрівників.
Наступного разу на їхньому шляху виросла висока — ледве не до неба — гранітна стіна. Та Королева Мишей пройшла прямісінько крізь стіну, те ж саме зробили й інші, і варто їм було опинитися на іншому боці, як стіна розвіялася, наче дим.
Одного разу, спинившись на хвилинку, щоб дати перепочинок Тіпу, вони раптом опинилися на перехресті доріг, що розходилися в них з-під ніг на сорок різних напрямків. Ба більше: ці сорок доріг закрутилися, наче крила велетенського вітряка, спочатку в один бік, потім в інший. Друзі завмерли на місці, спантеличені та розгублені.
Та Королева звеліла їм іти за нею і рушила вперед. Вони зробили всього кілька кроків, і коловерть доріг зникла, ніби її ніколи не існувало.
Останній із фокусів, вигаданих Момбі, був, напевно, найстрашнішим. Мандрівники побачили, як через луку просто на них насувається вогняний стовп. Страшило вперше по-справжньому злякався і ледве не кинувся навтьоки.
— Якщо полум'я мене наздожене, я вмить зникну, — сказав він, тремтячи так, що аж солома шурхотіла. — Для мене на світі немає нічого небезпечнішого від вогню.
— І для мене теж, — хропнув Кінь і почав стурбовано крутитися на місці, — дерево зовсім сухе — спалахне, й від мене лишиться тільки купка попелу.
— А для гарбузів вогонь небезпечний? — злякано запитав Гарбузова Голова.
— Із тебе вийде запіканка, та й із мене теж, — відповів Жук-Шкеребертник і опустився на всі лапки, щоб у разі потреби втікати якомога швидше.
Та Залізний Лісоруб, який не боявся вогню, розвіяв їхні підозри та побоювання кількома розумними словами.
— Ви подивіться на Королеву Мишей! — вигукнув він. — Її вогонь зовсім не пече. Бо це не полум'я, а всього лише міраж.
І справді, маленька мишка спокійно дріботіла крізь грізний вогонь, і один її вигляд додав мужності іншим, — вони подалися слідом за мишкою і пройшли крізь вогонь неушкодженими.
— Оце так пригода! — дивувався Жук-Шкеребертник. — Це суперечить усім законам природи, які викладав у школі професор Всезнай!
— Так воно і є, — сказав мудрий Страшило, — будь-які чари є протиприродними, тому їх бояться та уникають люди і звірі. Та я вже бачу ворота Смарагдового Міста, а це означає, що ми подолали ворожі підступи і майже досягли мети.
Попереду й справді ясно виднілися стіни Смарагдового Міста, і Королева Польових Мишей, яка до цього часу слугувала їм вірним провідником, підійшла востаннє — попрощатися.
— Ми дуже вдячні вашій величності за допомогу, — сказав Залізний Лісоруб, низько кланяючись мишці.
— Я завжди готова допомогти друзям, — відповіла Королева й не зволікаючи подалася додому.
15. У полоні в Королеви
Ворота Смарагдового Міста охороняли дві вартові з числа бунтівниць. Побачивши мандрівників, вони витягнули із зачісок шпиці для плетіння і попередили, що проткнуть ними першого, хто підійде ближче.
Залізного Лісоруба це зовсім не злякало.
— Найгірше, що може статися, — це подряпини на нікелюванні, — сказав він. — Але до «найгіршого» діло не дійде, налякати цих горе-вояків дуже просто. Мерщій за мною!
І він рушив до воріт, широко розмахуючи сокирою, за ним без вагання пішли інші.
Дівчата цього зовсім не очікували, вони дуже злякалися блискучої сокири і з вереском кинулися в місто. А наші мандрівники без перешкод пройшли крізь ворота і закрокували по широкій, мощеній зеленим мармуром вулиці до королівського палацу.
— Так ми не встигнемо спохопитися, як знову побачимо вашу величність на троні, — сміявся Залізний Лісоруб, адже легка перемога над вартовими неабияк поліпшила його настрій.
— Дякую, друже, — розчулено промовив Страшило, — хіба ж хтось може встояти перед твоїм чулим серцем і гострою сокирою!
У відчинені двері будинків було видно, що відбувається всередині: чоловіки підмітали підлогу й мили посуд, а жінки сиділи без діла й весело балакали.
— Що у вас тут сталося? — запитав Страшило в якогось дуже сумного чоловіка із розпатланою бородою та у фартушку. Бідолаха саме котив тротуаром дитячий візочок.
— Сталася революція, ваша величносте, але ж ви, певно, і самі про це чули, — відповів чоловік. — З того часу, як ви нас покинули, жінки чого тільки не виробляють! Я радий, що ви вирішили повернутися і відновити лад, бо в домашніх клопотах і турботах про дітей чоловіча половина населення зовсім збилася з ніг.
