— Чудово! — зрадів Страшило. — У такому затишному гніздечку можна літати із задоволенням.
Два дивани друзі міцно-преміцно зв'язали мотузкою для білизни, а з одного краю Лісоруб прив'язав голову Рогача.
— Тепер ясно, де в нашої машини перед, — сказав він, дуже задоволений своєю вигадкою. — Рогач прикрашатиме ніс нашого корабля. А пальмові листки, заради яких я сім разів ризикував своїм життям, будуть крильми.
— А вони достатньо міцні? — засумнівався хлопчик.
— Атож, — відповів Лісоруб. — Виглядають вони, щоправда, значно слабшими від корпуса, але нам нема з чого вибирати.
І він прив'язав пальмові листки до диванів, по два з кожного боку.
Шкеребертник був у захваті.
— Вийшло! — закричав він. — Залишилося тільки оживити.
— Зачекайте, — згадав раптом Джек. — А як же моя мітла?
— До чого тут мітла? — здивувався Страшило.
— Ну, можна прив'язати її позаду, вийде хвіст, — відповів Гарбузова Голова. — Хіба можна вважати летючу машину готовою без хвоста?
— Гм, — не погодився Залізний Лісоруб, — зізнаюся: я не надто розумію, навіщо їй хвіст. Ми ж не робимо звіра, чи птаха, чи рибу. Нам треба тільки одне: щоб наша машина могла літати.
— А може, коли вона оживе, то використовуватиме хвоста як кермо, — висловив припущення Страшило. — Оскільки вона літає у повітрі, то все ж таки схожа на птаха, а я не раз звертав увагу, що всі птахи мають хвости, якими вони скеровують себе під час польоту.
— Ну добре, — погодився Лісоруб, — нехай мітла буде хвостом. — І він міцно прив'язав її позаду корпуса-дивана.
Тіп дістав із кишені перечницю.
— Щось ця машина занадто велика, — занепокоївся він, — не знаю навіть, чи вистачить порошку щоб оживити її всю. Але я спробую розтягнути, наскільки це можливо.
— Сип побільше на крила, — порадив Лісоруб, — вони мусять бути особливо сильними.
— І про голову не забудь! — нагадав Шкеребертник.
— І про хвіст, — додав Джек — Гарбузова Голова.
— Ану, помовчить краще, — перебив їх Тіп (видно було, що він нервує), — бо я щось наплутаю у чарах.
Дуже обережно він почав розсипати дорогоцінний порошок по машині. Передусім посипав тоненьким шаром кожне із чотирьох крил, потім посипав дивани і навіть крихту струсив на мітлу.
— Голову! Голову! Дуже прошу, не забудь про голову! — збуджено підказував Шкеребертник.
— Але порошку лишилося зовсім трошечки, — сказав Тіп, зазираючи до коробочки, — мені здається, важливіше оживити ніжки диванів.
— Помиляєшся! — заперечив Страшило. — Голова найголовніша! А оскільки ця істота буде літати, а не ходити, ноги оживляти не обов'язково.
Із таким зауваженням Тіп погодився і висипав залишки порошку на голову Рогача.
— А тепер, — сказав він, — помовчте, я мушу вимовити заклинання.
Тіп чув, як чарівну формулу промовляла бабця Момбі, й уже оживляв сам Коня, тому досить упевнено вимовив усі три слова, щоразу супроводжуючи фразу відповідним жестом. Це була урочиста і вражаюча церемонія.
Машина здригнулася всім своїм громіздким тілом, заревіла, як зазвичай ревуть Рогачі в лісі, й шалено залопотіла всіма чотирма крильми.
Від потужного вітру, який здійнявся, Тіпа ледве не знесло з даху — добре, що він встиг ухопитися за димар. Страшило важив менше за інших, тому відлетів далеко вбік, і невідомо, де він опинився б, якби Тіп, на щастя, не встиг схопити його за ногу. Шкеребертник ліг пластом, притулився до даху і так уник біди, а Залізний Лісоруб був досить важкий і сам прислужився замість якоря для Джека — Гарбузової Голови, якого обхопив обома руками. Кінь упав від пориву вітру й тепер лежав на спині, безпорадно дриґаючи ногами.
18. У гнізді галок
— Я досі ніколи не чув про такі дива, — пропищав Рогач несподівано тонким голосом, який геть не пасував до такої могутньої статури. — Іду якось лісом, раптом чую страшний грім і більше нічого не пам'ятаю. Нібито мене щось ударило, я аж подумав, що мені вже кінець. Та ж ні, помилуйтеся: живий-живісінький, та ще й маю чотири страхітливих крила й тулуб, котрого соромилась би кожна тварина, яка себе поважає. Як усе це розуміти? Поясніть, хто я тепер — Рогач чи страховидло безрідне?
На цих словах недолуге створіння смішно заворушило вусами.
— Ти — Летюча Машина, — пояснив Тіп, — а голова і справді тобі дісталася від Рогача. Це ми тебе змайстрували, і ми тебе оживили, щоб ти ніс нас у повітрі, куди ми побажаємо.
— Он воно що?! — вигукнула Летюча Машина. — Якщо я не Рогач, отже, в мені не лишилося рогачової гордості. Одна втіха: я, здається, не надто міцно збитий, а тому волею-неволею протягну недовго.
— Не кажи так, дуже прошу тебе! — закричав Залізний Лісоруб, чиє благородне серце зачепила за живе ця жалісна промова. — Ти, напевно, кепсько почуваєшся сьогодні.
— Звідки мені знати? — розгублено буркнув Рогач. — Я живу всього лише перший день: кепсько почуваюся чи добре — хіба ж розбереш так одразу? — і він задумливо помахав хвостиком-мітлою.
— Та досить уже, — став утішати його Страшило. — Не сумуй! Ми будемо для тебе добрими господарями, даю слово. Сил не пошкодуємо, аби тобі жилося добре. А ти згоден нести нас у повітрі, куди ми побажаємо?
— Напевно, — кивнув Рогач. — У повітрі мені навіть краще. А то якби довелося зіткнутися в дорозі з кимось із родини, я помер би від сорому!
— Як я тебе розумію! — співчутливо похитав головою Залізний Лісоруб.
— Втім, — Рогач раптом змінив тему розмови, — якщо подивитися на вас, люб'язні господарі, — не скажеш, що бодай хтось тут зроблений майстерніше, ніж я.
