Феномен доктора Хауса. Правда і вимисел у серіалі про геніального діагноста

— Сем Спейд, герой роману Дешила Геммета «Мальтійський сокіл» (The Maltese Falcon, 1930) — цинік, котрий постійно п’є віскі, і грубіян, що не визнає ідеї рівності статей. Узагалі Спейд не надто високої думки як про жінок, так і про людство в цілому.

— Журналіст Пітер Стайлз, кримінальний репортер, персонаж серії романів американського письменника Джадсона Філіпса (більш відомого під псевдонімом Г’ю Пентекост), з книжки в книжку кульгає на протезі: у героя, який протистоїть гангстерам, немає ступні.

–Журналіст Ірвін Флетчер, герой серії романів Грегорі Макдональда, — «плановий» наркоман, який не вийде на черговий двобій зі злом без запасу сигарет із марихуаною в кишені.

— Анастасія Каменська з романів Александри Марініної — хронічно ледача, не вміє куховарити і мучиться від болю в хребті.

— Ераст Фандорін, персонаж серії романів Бориса Акуніна, затинається і дуже боязкий із жінками. Штаб-ротмістр князь Лавр Козловський, один із героїв нового акунінского циклу «Смерть на брудершафт», теж кульгає: нога була пошкоджена під час кінних перегонів через затискування нерва. Кульгавість не заважає князеві ганятися за німецькими шпигунами.

— Метт Скаддер, колишній поліцейський, наскрізний персонаж циклу детективів Лоренса Блока, — алкозалежний розлучений чоловік, котрий відвідує «Товариство анонімних алкоголіків» і без особливого успіху проходить лікувальну програму «12 кроків». На хронічний невиліковний алкоголізм страждає також сищик Гаррі Голле з серії детективів сучасного шведського письменника Ю Несбьо.

— Наскрізний герой «чорних» детективів сучасного польського письменника Марека Краєвського, поліцейський комісар Ебергард Мокк, поєднує пристрасть до алкоголю з нестримним сексуальним потягом до рудих повій і взагалі мріє, аби весь світ став великим борделем. До речі, перший роман Краєвського з серії про Мокка вийшов друком у 1999 році, майже наприкінці ХХ століття, що досить показово: традиції показувати «хороших хлопців із поганими манерами» плавно перейшли в нове тисячоліття.

-Підтвердження тому — Декстер Морган, судмедексперт із циклу романів Джефрі Ліндсея, перший із яких вийшов друком у 2004 році. Працюючи в поліції Маямі, він полює на серійних убивць, хоча й сам є маніяком. Але власну руйнівну енергію, породжену психічним розладом у ранньому дитинстві (в нього на очах бензопилкою порізали матір), Декстер спрямовує на позбавлення суспільства від педофілів і садистів.

Ми наводимо лише незначну частину таких прикладів. Автор, що поважає себе, причому не лише письменник-детективіст, прагне наділити свого персонажа якоюсь вадою, яка б демонструвала відхилення від загальноприйнятих норм у поведінці героя. Проте ці відхилення яскраво демонструють необхідність перегляду чи хоча б коригування цих-таки норм. У випадку з доктором Хаусом саме його манера поведінки і спілкування видаються нормою, а все довкола — відхиленням від неї. Своїм успіхом у роботі спочатку Холмс, а тепер Хаус демонструють: більшість звикла жити за трафаретом. І вже давно не звертає уваги на такі речі, вважаючи власне злиття з довкіллям нормою, а будь-яку спробу вирізнися — відхиленням або збоченням.

Свого часу Артур Конан Дойл зізнавався, що хотів показати свого героя людиною, котрій байдужа мода й умовності, заведені в суспільстві. Таким Девід Шор побачив і Грегорі Хауса. Поведінка цих споріднених персонажів і подібних до них визначається як девіантна.

Девіантна (від «девіація» — відхилення від норми) поведінка — скоєння вчинків, що суперечать нормам соціальної поведінки в певній спільноті. До основних видів девіантної поведінки належать, серед іншого, злочинність, алкоголізм, наркоманія, схильність до суїциду, проституція. Згідно з теорією аномії Роберта Кінга Мертона, — одного з найвідоміших американських соціологів ХХ століття, девіантна поведінка виникає насамперед тоді, коли визначені суспільством цінності не можуть бути прийнятними для певної його частини.

Грегорі Хаус із його набором відхилень не самотній. Всьому світові, соціальному буттю і взагалі — кожній думаючій людині властиво відхилятися від вісі свого існування чи розвитку. Причину такого відхилення слід шукати в особливостях взаємозв’язку і взаємодії людини з навколишнім світом, соціальним середовищем та самою собою. Відхилення в поведінці — девіантна поведінка — таким чином обумовлені природою людського розвитку, життя суспільства в цілому.

Найчастіше аномальна поведінка — це спроба піти з суспільства, втекти від повсякденних життєвих проблем і негараздів, здолати стан невпевненості й напруги за допомогою певних компенсаторних форм саморегуляції. Проте аномальна поведінка не завжди носить негативний характер — вона може бути пов’язана з прагненням особи до нового, спробою здолати все консервативне, таке, що заважає рухатися вперед. До аномальної поведінки можуть бути зараховані різні види наукової, технічної і художньої творчості. Інакше кажучи, девіантна поведінка була, є і буде.

Погодьтеся, лікар Грегорі Хаус цілком відповідає всім цим характеристикам. І Девід Шор робить свого героя таким чудовиськом свідомо: вже з перших серій ми усвідомлюємо, що цей мерзенний безпринципний аморальний тип, який ховається від хворих, не хоче працювати, коли йому нецікаво, постійно зронює ядучі резонерські коментарі, — найбільш моральний і духовно багатий персонаж серіалу. За шарами залізобетонних масок він приховує звичайну людську слабкість і незахищеність перед навколишнім світом. Він, сильна людина, проявляє свою слабкість, не захищаючись, а постійно атакуючи, відважуючи суспільному смаку ляпас по ляпасу.

За задумом Конан Дойла, його Шерлок Холмс бунтував проти встановлених суспільством норм не так явно і винятково у своїй ніші — розслідуванні загадкових нестандартних злочинів. Натомість бунт нонконформіста Хауса — відвертий, явний, очевидний і спрямований не лише на самореалізацію у професійній сфері. Адже якщо злочини проти особи скоюються нехай і часто, як на погляд обивателя, проте все одно — не масово, то хвороба може вразити кожного і за будь-яких обставин, яке б праведне життя людина не вела. Страх перед хворобою дужчий за страх перед злочинцем, а тому перелякане людство перетворилося на суспільство патологічних брехунів. Люди бояться сказати правду не лише одне одному, але й зізнатися в чомусь самим собі. Проти такої подвійної моралі, як і проти будь-якої форми прояву подвійних стандартів, бунтує — інколи свідомо, інколи просто за звичкою — лікар Грегорі Хаус.

Бунтар-нігіліст — типовий герой контркультурних творів. Девід Шор зробив те, чого, як виявилось, давно хотіло «споживацьке суспільство». Він увів персонажа альтернативної культури в культуру масову: «мильну оперу», медичний серіал із детективною складовою. Враховуючи підсвідому симпатію багатьох розумних людей до бунтарів, Шор зробив вдалу ставку.

Колонка Лізи Сандерс

Втім, самого злиття та переосмислення традицій класичного детективу і медичного серіалу все ж виявилося замало. Для повноти картини був потрібен третій інгредієнт. І цю складову Девід Шор врешті-решт знайшов, прочитавши одного дня з подачі Пола Атанасіо медичну колонку доктора Лізи Сандерс (Lisa Sanders) у газеті «Нью-Йорк таймс». Ця колонка, яку вона вела багато років, зацікавила продюсера своєю оригінальною спрямованістю: кожна розповідь доктора Сандерс про постановку діагнозу черговому пацієнтові була до того ж захопливим детективом.

Тут доречно навести фрагменти однієї з колонок, що їх Ліза Сандерс веде й далі. Замітка під назвою «Незрозуміла хвороба» була опублікована у «Нью-Йорк таймс» 4 жовтня 2009 року. Починається вона, як завжди, з переліку симптомів, виявлених сімейним лікарем.