— Ні з ким? — запитую напрямки.
— Майже ні з ким, — уточнює Славов.
— «Майже» — це вже звучить підбадьорливіше. Як звати «виняток»: Дора чи Жанна?
— Ваше запитання трохи безцеремонне, — посміхається інженер.
— Але зовсім дружнє. То Дора чи Жанна?
— Жанна. І то в минулому. Тепер ми не знаємось.
— Шкода. Обірвати єдиний контакт з людьми… Б'юсь об заклад, що причиною цього
став Маринов.
— Причини різні. В даному випадку Маринов не відіграв ролі. Просто наша дружба
обірвалася через різні погляди й смаки.
Говорячи, він бере зі столу попільничку й подає її мені, боячись, щоб я не
струсив попіл на підлогу.
— Гаразд, гаразд, — кажу я. — Не будемо вдаватися в інтимні деталі. Зважте лише
на те, що для мене важливо знати — підтримував Маринов певні стосунки із Жанною
чи ні.
— Гадаю, що останнім часом Маринов залицявся до Жанни, але не припускаю, що він
мав успіх.
— Що ж вам заважає припустити таке?
— Що… Те, що я все-таки знаю Жанну. Вона, можливо, не завжди чинить розумно, але
завжди робить те, що їй хочеться. А щоб така, як вона, дівчина хотіла мати
зв'язок із старим Мариновим… ви самі розумієте…
— А як на це дивилася тітонька Катя? — запитую, гасячи цигарку після того, як
закурив нову.
— Не знаю. Прошу вас: зрозумійте мене, я маю найщиріше бажання бути для вас
корисним, але життя людей цього будинку справді ніколи не цікавило мене.
— Чудово. Облишмо це. Хто був учора ввечері в кімнаті Маринова?
— Не маю уявлення.
— Все-таки ви повинні були б почути бодай кроки, — кажу я, перевівши погляд на
стелю. — Ваша кімната й Катина кімната якраз під квартирою Маринова. Чиї то були
кроки: чоловіка чи жінки?
Славов теж на мить звів очі до стелі. Потім швидко переводить погляд в інший
бік.
— Я не звернув уваги. Запитайте Катю. В неї на це гостріше вухо.
— Дякую за підказування. Мені від цього неодмінно буде велика користь. Але зараз
я питаю вас. Що ви завжди робите в такий час?
— В який час?
— Приблизно між десятою годиною й північчю.
Славов знизує плечима й показує на стіл з розгорнутими кресленнями в кутку:
— Працюю. Потім лягаю.
— Коли ви лягли?
— Точно не пам'ятаю.
Я бачу, як незручно почуває себе людина через свою ж упертість. Треба їй
допомогти:
— Ви не можете не пам'ятати. Ви дуже акуратна людина, Славов. Я достатньо
оглянув вашу кімнату, щоб помітити, що ви в усьому акуратні. Б'юсь об заклад, що
ви за годинником лягаєте й за годинником піднімаєтесь. Заприсягаюсь також, що
вчора увечері ви не закладали вуха ватою. Навіщо ви дурите мене?
На обличчі Славова з'являється стражденний вираз:
— А навіщо ви хочете, щоб я стверджував те, в чому не певний? Адже одне довільне
слово може завдати людині лиха?
— Ви маєте на увазі Жанну?
— Зовсім не маю на увазі Жанну, — квапливо відповідає Славов. — Жанна не здатна
зробити таке.
— Тоді напружте свою пам'ять і відповідайте на мої запитання чесно.
— Я ж вам уже сказав: точно не пам'ятаю. Ліг я, напевно, близько півночі, бо
завжди лягаю в такий час, хоч і не дивлюся на годинника, як ви думаєте. За
півгодини або за годину до цього нагорі, здається, справді чулися кроки, але я
не звертав уваги на те, чиї вони і скільки там душ. Як бачите, я працюю, а коли
працюю, не помічаю нічого, крім роботи.
— Гаразд, хай буде так. Треба ще розпитати Жанну. Можливо, вона почула більше,
ніж ви.
— Не вірю, — скептично посміхається Славов. — Вона з тих людей, які бувають
удома раніше півночі лише тоді, коли в них грип.
— Ви хочете сказати, що не варто чекати її й сьогодні?
— Атож. У таку пору вона, певно, марнує час десь у «Варшаві» чи в «Берліні», а
марнування часу, наскільки мені відомо, довга справа.
— Вибачте, у вас завжди такий порядок? — питаю я без будь-якого зв'язку з
попередньою розмовою.
— Який це «такий»?
— А такий: все на своєму місці. Інакше кажучи: чи ніколи не доводиться вам
шукати свої черевики?
Славов спантеличено дивиться на мене:
— Навіщо мені шукати їх, коли я знаю, де вони…
— Саме це я й хотів почути. І зовсім не по службовій лінії. Бажаю вам успіху. О,
мало не за: був — з купаннячком вас!
* * *
«Варшава» чи «Берлін»? «Варшава» ближче. Так само як і географічно. Тому заходжу
туди. В цьому закладі, як і слід було сподіватися, в такий час досить гамірно.
Світське товариство. Переважно з неповнолітніх. Букет чудових дівчаток. Між ними
