Але їжа кашалота міститься глибоко під водою, і звідти він не може випускати фонтани, навіть якби хотів. До того ж, якщо ви уважно до нього придивитеся і з годинником у руці простежите за його поведінкою, то побачите, що в кашалота в спокійному стані існує стале співвідношення між частотою випускання фонтанів і нормальною частотою дихання.
Та нащо ви морочите голову читачеві оцими мудруваннями? Кажіть прямо, без околясів! Ви бачили китові фонтани, отож скажіть нам, що це таке; хіба ви не можете відрізнити води від повітря? Вельмишановний сер, у цьому світі прості питання вирішуються не дуже просто; я взагалі вважаю, що прості питання є найскладнішими. А щодо китового фонтана, то ви можете стояти просто під ним і все одно не збагнете, з чого він складається.
Центральний струмінь фонтана схований за сліпучо-білим туманом бризок; то як ви зможете визначити, чи ллється за цим туманом вода, коли щоразу, як ви наблизитеся до кита настільки, щоб роздивитися його фонтан, тварина починає сполохано борсатися з боку в бік, здіймаючи цілі водоспади бризок? І якщо в таку мить вам здаватиметься, що ви справді побачили в білому струмені краплини води, звідки ви знаєте, чи це не сконденсована пара його дихання? А може, це краплини вологи, що проникли з поверхні в дихальний отвір, що міститься на тімені кита? Адже навіть у штиль, спокійно плаваючи полуденним морем, як верблюд у пустелі, здіймаючи догори свій осушений сонцем горб, кашалот неодмінно несе в себе на голові маленьку калюжку вологи – так навіть у спекотний день можна побачити на скелі ямку, повну дощової води.
А взагалі це не дуже ґречно з боку мисливців – з отакою цікавістю вивчати природу китового фонтана. Не слід витріщатися на нього зблизька чи лізти в нього головою. Ви не зможете прийти до цього фонтана з глеком, щоб наповнити його по вінця. Адже коли зовнішня, парова оболонка фонтана хоча б злегка торкнеться вашої шкіри, що часто трапляється під час полювання, ви відчуєте опік, наче від кислоти. Я знав одного чоловіка, який підійшов до фонтана ще ближче – з науковою метою чи з якоюсь іще, цього я сказати не можу; але в нього зі щоки і з руки до самого плеча злізла шкіра. Тому серед китобоїв китовий фонтан вважається отруйним; вони тримаються від нього осторонь. І ще я чув – і немає сумніву, що це правда, – що струмінь фонтана, потрапивши людині в очі, може її осліпити. Тому, на мою думку, найрозумніше, що може зробити дослідник, – це облишити смертоносний струмінь і бути від нього подалі.
Утім, ми можемо робити припущення, навіть коли не маємо доказів. Отож я припускаю, що китовий фонтан – це суцільна пара. Зробити такий висновок мене, окрім усіх інших міркувань, змусила думка про велич та гідність, притаманні кашалоту; я ставлюся до нього інакше, ніж до звичайної мілководної тварини, адже беззаперечно встановлено, що його, на відміну від інших китів, ніколи не побачиш на мілині й поблизу берега. Він є і піднесеним, і глибоким водночас.
А я певний, що з голови кожного, хто є і піднесеним, і глибоким – Платона, Піррона[289], Диявола, Юпітера, Данте чи ще когось подібного – завжди виходить напіввидима пара, як ознака глибокої думки. Коли я писав невеликий трактат про Вічність, то з цікавості вмостив перед собою люстерко; на свій превеликий подив, я побачив, що повітря в мене над головою тремтить і наче брижиться. А те, що моє волосся було вологим при глибокій задумі, після шести чашок гарячого чаю під тонким дахом моєї мансарди у спекотний серпневий полудень, є лише додатковим доказом на користь моєї гіпотези.
А як благородно звеличує ця гіпотеза наші уявлення про могутнє, оповите туманом чудовисько, що поважно пливе в спокійному тропічному морі; його велетенська, плавно окреслена голова вкрита балдахіном пари, породженої його незбагненними думами; і ця пара – як часто можна побачити – прикрашена веселковим сяйвом, так наче саме Небо поклало свою печатку на його думи. Адже, бачите, веселка не з'являється в чистому повітрі; вона розцвічує своїм сяйвом тільки туманний серпанок. Так крізь густий туман моїх сумнівів деінде прозирає у моїй свідомості божественна інтуїція, розтинаючи морок небесним променем. І за це я дякую Богові; адже всі часом сумніваються, багато хто вміє заперечувати, та лише деяким, попри всі сумніви і заперечення, знайома інтуїція. По-земному сумніватися в усіх істинах та інтуїтивно прозирати небесні знання – така суміш не робить людину віруючою чи невіруючою, проте змушує її ставитися до віри і невіри з однаковою повагою.
Розділ 86
Хвіст
Інші поети оспівують лагідне око антилопи чи розкішне пір'я того птаха, що вічно в польоті; я ж, більш приземлений, ушаную хвіст.
Зважаючи на те, що хвіст найбільшого з кашалотів починається в тому місці, де його тулуб звужений до розмірів людського тіла, площа хвоста лише з верхнього боку становитиме щонайменше п'ятдесят квадратних футів. Потім його міцний округлий стовбур роздвоюється на широкі, сильні пласкі лопаті хвостового плавця, які помалу тоншають до одного дюйма в перерізі. На розвилці ці лопаті трохи заходять одна за одну, а потім розходяться в різні боки, наче крила, утворюючи широкий просвіт посередині. У жодної живої істоти ви не знайдете таких бездоганних обрисів, як у вигнутих верхніх гранях цих лопатей. У дорослого кита ширина хвоста в найширшому місці становить більше двадцяти футів у перерізі.
Ця кінцівка на перший погляд здається тугим плетивом переплутаних між собою сухожиль; та коли розрубати хвіст, стає видно, що він утворений із трьох чітко розділених шарів: верхнього, середнього й нижнього. У нижньому та верхньому прошарках волокна довгі, поздовжні, а в середньому – короткі і йдуть поперек тих, що ззовні. Ця триєдина структура надає хвосту не меншої сили, ніж усе інше. Дослідник давньоримської архітектури провів би цікаву аналогію між описаним середнім шаром та тонким прошарком із черепиці, що в будівлях стародавніх римлян чергувався з кам'яною кладкою і, безперечно, робив її більш міцною.
Але природа, наче не вдовольнившися цією силою в жилуватому хвості левіафана, обплела і оповила його тулуб химерною плутаниною м'язових волокон і ниток, які, тягнучись по обидва боки підчеревини, йдуть до лопатей і, невіддільно сплітаючись із їхньою тканиною, надають їм додаткової сили; тож уся міць кита немовби зосередилася в його хвості. Якби світ мав бути знищений, така зброя, безперечно, не залишила б від нього й камінчика.
Та однак ця дивовижна міць не перешкоджає плавній грації рухів; у цьому величному могутті прозирає дитяча легкість. І навіть більше, сила надає рухам особливої, переможної краси. Справжня сила ніколи не перешкоджає красі та гармонії, вона сама часто породжує їх; усе по-справжньому гарне наділене магічною силою. Заберіть м'язи сухожиль, що витинаються в мармуровому торсі Геркулеса, і чари розвіються. Коли вірний Екерман відгорнув покрив, яким був накритий оголений труп Гете, його вразив вигляд широкої грудної клітки, що надималася, мов римська тріумфальна арка. Згадайте, яким масивним зображує тіло людини Мікеланджело, навіть коли малює Бога-Отця в людській подобі. І яку б Божественну любов не виражав ніжний, округлий, гермафродитний образ Сина на італійських полотнах, де його ідея втілена якнайкраще, ці зображення, позбавлені будь-яких ознак сили, виражають лише ту пасивну, жіночну силу покори і терпіння, яка стає головною чеснотою кожного послідовника його вчення.
Орган, про який іде мова, є таким еластичним та гнучким, що, вдаряючи по воді просто задля втіхи чи в разі потреби, або ж у нападі люті, він завжди вигинається з надзвичайною грацією. Навіть рука малої феї не може рухатися так граційно.
Йому властиві п'ять основних рухів. Перший – коли він діє як плавець, щоб рухатися вперед; другий – коли він працює як бойова палиця; третій – при поворотах; четвертий – при підніманні хвоста вгору; п'ятий – при прямовисному підніманні хвостового плавця.
