— Не запідозрить,— сказала Етне.— За словами Ай. Коротше, Ріана переконана, що король Келлах надіслав лише одного листа, в Еврах, а найстарші заборонили говорити про нього навіть нам.
— Тоді вона не така вже й розумна, — зауважила Івін. — Мусила б здогадатися, що гонець був не один.
— Мабуть, вона про це думала, — припустила Шайна. — Та просто не змогла повірити, що Ейрін погодилася приховати існування пророцтва про себе.
Івін з усмішкою кивнула:
— Атож, твоя правда. Якби Ріана довідалася, що сімнадцять століть тому хтось передбачив її появу, то нізащо б не стала мовчати.
— Ще б пак,— усміхнулась у відповідь Шайна.— Нам дуже пощастило, що Первісна не обрала Ріану. Вона б негайно проголосила себе королевою Тір Мінегану.
З ними якраз порівнялися Мораґ і Фіннела. А оскільки шеренга з шести вершників була заширока навіть для Тироґенського тракту, Етне та Івін полишили їхнє товариство. Перша притримала коня і приєдналася до трьох відьом, що їхали позаду, а друга наздогнала Ґвен, Бренана та Ліама.
— Я чула, ви тут говорили про Ріану,— сказала Мораґ.— А ти знаєш, Ейрін, що вона твоя велика шанувальниця? Вчора я отримала від неї листа — і, гадаю, не лише я одна, — в якому Ріана запропонувала називати тебе
— Ои, ні! — застогнала Еирін. — Тільки цього бракувало!
— Проте нічого не вдієш. Твоя Первісна не обернеться на звичаину їскру. Хочеш не хочеш, а доведеться з нею жити. Дякуи долі бодаи за те, що ти приишла в цеи світ, осяяна величчю земною, — процитувавши уривок з пророцтва, Мораґ не стрималась і пирснула сміхом. — Тобі не треба звикати ні до слави, ні до шани, ні до влади. Дівчині з простого роду було б набагато важче пристосуватися до своєї унікальності.
— Мені теж важко.
— А я и не кажу, що легко. Та все ж ти змалечку звикла бути особливою, тому зараз непогано тримаєшся. Хоча и намагаєшся сховатися за Фіннелиною спиною.
Еирін і Фіннела з німим запитанням утупилися в неї. Мораґ здивовано кліпнула очима.
— Та невже не зрозуміло?
— Ні, — відповіли вони одночасно.
— Усе вам зрозуміло,— озвалася Шаина. — Просто Мораґ надто образно висловилася. Вона має на увазі, що сторонні вважають відьмою-королівною не тебе, Еирін, а тебе, Фіннело.
— Ну, це ясно, — недбало сказала Еирін. — Фіннела ви- шуканіша за мене.
— А Еирін ще и хизується в штанях, — несхвально докинула Фіннела.
— Штани тут ні до чого, — заперечила Мораґ. — Вас плутають і в сукнях. Ти тримаєшся підкреслено скромно, Еирін, граєш роль меншої сестри.
— А я і є менша сестра.
— Отож-то. Тебе цілком влаштовує, що вся увага зосереджена на Фіннелі, а тебе сприимають за звичаину відьму.
— А я думала, вона так задається, — промовила Фіннела. — Мовляв, я ось така, я справжня відьма, і мені по цимбалах усі королівські почесті.
— ї задається також, — погодилась Мораґ. — Це можна назвати погордливою скромністю або ж сором’язливою пихою: усі, кому треба, знають, хто я така, а на думку решти мені начхати.
— Може, годі вже?— запитала Ейрін, якій геть не подобалася ця розмова. — Нехай я роблю щось не так, та хіба це привід розбирати мене по кісточках? Могли б зрозуміти моє становище, поспівчувати.
