срібним позументом, Бренан справляв на міських роззяв неабияке враження, ажінки, що молоді, що старі, аж прикипали до нього очима.
Чутки, що на півдні Катерлаху з’явився відьмак, поширилися Тахріном ще наприкінці літа, коли в Державній Канцелярії було зареєстровано акти про передачу двох маєтків з відьомських земельних володінь у Бренанову власність. Уже тоді серед шляхти стали подейкувати, що відьмак недарма оселився саме в їхній країні, де верховна влада не передається в спадок, а кожного наступного короля обирає Рада Лордів, на яку мають великии вплив відьми. Після звістки про заручини Бренана з Ґвен, відьмака з відьма- чкою, такі розмови вже вийшли за межі вузького кола вельмож і стали гуляти всім містом. Перспективи майбутнього царювання в Катерласі відьмака з далекого та страшного Лахліну і відьмачки, що за народженням була івидонською шляхтянкою, обговорювали всі городяни, від багатих купців та впливових цехових майстрів до слуг і чорноробів. Усупереч Бренановим побоюванням, вони найменше переймалися його незнатним походженням — та й, власне, мало хто в це повірив, тож поголос швиденько приписав йому батька-лордаі матір-леді, страчених на Лахліні через те, що народили відьму з відьмаком. Також для них не важило, що він чужинець, бо, зрештою, вся вища знать була для простого люду чужинцями, представниками окремого народу за назвою „вельможі“. Певна річ, для самих вельмож походження мало велике значення, проте його геть-чисто перекреслював факт належності Бренана до відьомської спільноти, ще и до дюжини відомих історії чоловіків-відьмаків, шестеро з яких були королями, один — імператором, а решта — князями.
Про все це Еирін довідалася з листів Шаннон вер Дав- наиг — наимолодшої з шести відьом, що гостювали при королівському дворі в Тахріні. Двадцятип’ятирічна Шаннон була поки єдиною, з ким Еирін регулярно листувалася, і їхнє спілкування розпочалося ще на третіи день після нападу чорних. Тоді чимало сестер, зачувши про те, яким дивовижним чином Еирін здобула практичні знання з чарів, просто не змогли в це повірити і — хто через Шаину, хто через Етне, хто через Мораґ, — звернулися до неї з проханням власноруч надіслати листа для підтвердження. На кілька перших таких звернень Еирін відповідала окремо, та потім їи стало шкода марнувати час, щоразу відволікаючись від занять із Ґвен для написання чергового листа, і вона зробила заготовку:
Шановна сестро !
Своїм листом підтверджую, що опанувала поштові чари.
Це можуть засвідчити індивідуальні характеристики мого плетива, які не збігаються з характеристиками сестер Шай- ни вер Брі, Етне вер Рошін і Мораґ вер Дерін. Сподіваюсь, я правильно визначила напрямок, і мій лист дійде до тебе.
З повагою та сестринською любов’ю,
Ейрін вер Ґледіс. Потім просто переносила текст на чистии аркуш, вписувала ім’я сестри і надсилала їи листа. їнших відьом така відповідь цілком задовольняла, а от Шаннон знову написала Мораґ і зробила зауваження, що Еирін повелася нечемно, бо не додала до листа свого маґічного знаку. На це Еирін трохи роздратовано відповіла, що досі не бачила такої потреби, та раз Шаннон наполягає, вона наклала на десяток чистих аркушів чари чекання і надсилає їи пов’язании з ними маґічнии знак. У своєму наступному листі, вже адресованому безпосередньо Еирін, Шаннон вибачилася за настирливість і пояснила, що просто заінтриґована появою Первісної Іскри, в чиє існування раніше не вірила. Ії надзвичайно цікавило, що думає сама Ейрін про ту розмову між своєю Іскрою та Ґвениним відбитком, оскільки версії, викладені Шайною, Етне та Мораґ дуже різнилися. Відтоді вони почали листуватись і швидко переконалися, що попри десятирічну різницю у віці мають багато спільного. Ейрін з великим нетерпінням чекала на зустріч із Шаннон і сподівалася, що в її особі знайде ще одну подругу серед відьом...
Нарешті вулиця закінчилась, і вони виїхали на центральну площу міста — Імператорську. Ця назва збереглася ще з тих давніх часів, коли Тахрін був столицею могутньої імперії, яка включала в себе теперішні Катерлах, Торфайн, Лидав та більшу частину Майнану, західні терени Іврона- ху й Тір Алминаху, а також південь Коннахту і Лойгіру. По той бік площі, за білокам’яною стіною в два людські зрости, височіло мармурове громаддя палацу Рінанхар, головної резиденції катерлахських королів. Його найвищі вежі та вкриті позолотою бані було видно ще на під’їзді до Тахріна, а в міру того, як загін наближався до Імператорської площі, очам відкривалися дедалі нижчі поверхи споруди. Лише завдяки цьому Ейрін змогла стримати захоплений вигук, коли осягнула поглядом увесь Рінанхар, порівняно з яким решта палаців, що їх вона бачила в своєму житті, видавалися мало не крихітними халабудами. Це був не просто палац, а цілий архітектурний ансамбль, що складався з кільканадцяти окремих будівель, поєднаних між собою численними ґалереями, наземними та підземними переходами. Назва палацу походила від
Еирін із задоволенням відзначила, що Бренан тримається досить упевнено, хоча и відчувалося, що він приго- ломшении величчю Рінанхару. Либонь, ніяк не може уявити себе господарем такого палацу і зараз думає про те, що утнув дурницю, дозволивши Шаині, Ґвен та їхнім подругам- відьмам втягти иого в змагання за катерлахськии престол. Утім, Еирін знала, що він не відмовиться — бодаи через кохання до Ґвен...
Перетнувши їмператорську площу, вони проминули розчинену браму и опинилися на іншіи, меншіи за розмірами площі — Двірськіи. Від брами и аж до широких сходів, що вели в палац, було вишикувано почесну варту катерлах- ських королівських ґвардіиців у яскраво- червоних мундирах із золотими галунами, а під самісінькими сходами стояла ще одна шеренга вояків — уже в синіх мундирах з темно-червоними вставками. Це були ґвардшці Тір Мінегану, що складали ескорт для шести молодих на вигляд жінок у вдавано скромних, а насправді розкішних сукнях, пошитих із наикращих ґатунків еидальського шовку, гиллівського и тибридського оксамиту та дінбихської парчі. Побачивши їхнє вбрання, Еирін пошкодувала, що опівдні, коли вони зупинялися на обід, не перевдяглась у щось ошатніше, ніж кофтина і штани. А з іншого боку, тоді б їи довелось аж три години їхати в спідницях, від чого вона вже відвикла і знову звикати не бажала.
Коли всі новоприбулі відьми посходили з конеи, до них наблизився гарно вдягнении темноволосии чоловік років під сорок, у супроводі кількох виряджених, мов павичі, придворних, явно нижчих від нього за ранґом. Шаина негаино виступила вперед, давши иому на здогад, що вона тут головна.
Та схоже, вельможа и сам це знав, бо впевнено ишов якраз до неї. А підшшовши, стримано вклонився, зачекав на такии же стримании уклін від Шаини, після чого приязно мовив:
— Радии знову вас бачити, люба леді Шаино.
