Від Відьомської Вежі до сусідніх споруд тяглося три ґа- лереї, що перебували під охороною мінеганських ґвардій- ців, і та з них, якою Шаннон привела Ейрін та Мораґ, виходила на четвертий поверх, у короткий коридор, що впирався в широкі двостулкові двері. Проте Шаннон не пішла туди, а звернула праворуч, до сходів.
— Ваші покої на п’ятому поверсі, — пояснила вона. — Як і мої. Сама Альса мешкає на третьому, та и то лише тому, що нижче немає житлових кімнат: на другому — бібліотека, дві великі гостьові зали та їдальня, а на першому — кухня, комори, помешкання для мавп та інші службові приміщення. На її думку, що вище, то гірше, а от мені навпаки, подобається висота.
— Мені також, — сказала Еирін.
— А мені баидуже, — озвалася Мораґ, що ишла по сходах останньою. — Хоч на третьому, хоч на п’ятому, тільки б швиденько забратися в гарячу ванну із запашною пінкою. ї келишок холодного білого вина не завадить.
— Тільки не напиваися,— застерегла Шаннон.— Сьогодні ми вечеряємо з королем.
— Могла б і не попереджати, — пирхнула Мораґ. — Я ж казала не про пляшку вина, а лише про келишок.
На п’ятому поверсі вони зустріли трьох дужих лакеїв та сухорляву, як скелет, служницю середнього віку. Всі четверо вклонилися відьмам, а служниця доповіла, що речі го- стеи уже в їхніх кімнатах. Шаннон похвалила слуг і повела своїх супутниць далі. Еирін здивовано промовила:
— ї їх так швидко принесли? Ми ж ніби ненадовго затрималися.
— Слуги користуються підземними ходами, — пояснила Шаннон. — Так іти наиближче, але я не люблю рінанхар- ські підземелля. їнші сестри теж їх не люблять, тому ми и приишли першими — бо я знаю наикоротші наземні шляхи. А ось і твої покої, Мораґ,— вона вказала на двері ліворуч по коридору. — Ті, що и минулого разу. Вино, і біле, і червоне, знаидеш у холодильніи шафі. Там є и інші напої. А валізи мають бути.
— Дякую, Шаннон, я и сама знаиду свої речі. Буваите. — Махнувши їм рукою, вона зникла за дверима.
А Шаннон провела Еирін через інші двері до просторого передпокою, де горів маґічнии світильник. Звідси вело ще четверо двереи — одні невеличкі, двоє середнього розміру й одні більші. Попід стіною стояли рядочком шкіряні валізи, дбайливо обтерті від дорожнього бруду. На кожній з них було витиснено Дерево Лерад, відьомський символ, а під ним — Еирінине ім’я.
— Ось твоє житло,— промовила Шаннон.— Можеш спокійно звикати до нього, бо в Тах Ерахойді все так само. Це вітальня, — вона кивнула на великі двері. — Тут кабінет, тут спальня, а тут мильня. Гадаю, ти, як і Мораґ, зараз найбільше хочеш полежати в гарячій ванні. А я тим часом розпакую твої валізи. Тобі ж, мабуть, незвично обходитися без особистої прислуги.
— Та ні, — відповіла Ейрін. — Я і в Кардуґалі намагалася сама дбати про себе. Але дякую за пропозицію. Якщо тебе не обтяжить...
— Жодних проблем. — Шаннон розчинила двері спальні, з допомогою чарів підняла в повітря всі валізи і скерувала їх до кімнати. — Розкладу одяг у шафи, а з рештою ти вже сама розберешся.
Ейрін пройшла до мильні, обличкованої червоним та білим мармуром, найпоширенішим будівельним матеріалом у Рінанхарі. Наповнивши таку ж мармурову ванну холодною водою, вона вже звично не стала послуговуватися нагрівальним порошком, натомість удалась до спеціальних чарів, які не лише розігрівали воду, а й не давали їй охолонути. Потім, скинувши вбрання, з насолодою занурилася в гарячу купіль.
Десь за чверть години навідалася Шаннон і принесла рожевий ворсяний халат.
— Я подумала, що ти захочеш надягти свій, — сказала вона, повісивши його на вільний гачок поруч із кількома халатами, що вже були в мильні. — А ще взяла на себе сміливість вибрати тобі сукню для вечері в короля. Ту світло-зелену, з данварським мереживом і хройґським орнаментом.
— Дякую, — відповіла Ейрін. — Це моя улюблена.
— У тебе гарний смак, — усміхнулася Шаннон і рушила була до дверей, але на півдорозі зупинилася. — Вечеря лише о восьмій, а ти, певно, вже зголодніла. Принести щось
поїсти?
