— Ейрін, — смикнула її за рукав Мораґ, — на тебе дивиться Альса. Ну, зроби їй ласку, прикинься, що обурена.
— Аз якого дива я маю обурюватися? — не збагнула Ейрін, кинувши швидкий погляд на сестру Альсу, що разом із Шайною, Ґвен та Бренаном йшла трохи попереду. — Здається, в нашій суперечці я їй дужче дошкулила.
— Ідеться не про суперечку, — сказала Шаннон. — А про те, що вона віддала тебе під опіку наймолодшої з тутешніх сестер.
— Ще й укупі зі мною, — додала Мораґ, — найслабшою відьмою серед твоїх супутниць.
— І це мало мене обурити?
— На її думку, так, — підтвердила Шаннон. — Альса ж бо вважає тебе пихатою принцесонькою, якій ударила в голову несподівана могутність.
Вони проминули широкий портик з масивними різьбленими колонами і ввійшли до зали — такої довжелезної, з таким височенним склепінням, що Ейрін аж дух захопило. Три ряди стрілчастих вікон, які зовні здавалися вікнами горішніх поверхів, насправді виходили до цієї зали, проте їх бракувало, щоб освітити її по всій довжині, тому в люстрах під стелею горіли численні маґічні світильники. Зала була порівняно малолюдною: крім двох десятків відьом, що групами по троє розходилися в різні боки, та мовчазних вартових, що непорушно стояли уздовж стін, тут перебувало ще близько дюжини придворних, які, вочевидь, спостерігали за відьмами крізь широкі двері, а тепер вдавали, буцімто поспішають у своїх справах. Та и цих присутніх цілком вистачало, щоб відлуння їхніх кроків і розмов заповнило все приміщення гучним нерозбірливим гамором, створюючи враження, ніби десь попереду зібрався великии натовп.
— Вражає, правда ж?— озвалася Шаннон, повівши їх навскоси. — Велично, але геть непрактично. Через жахливу акустику, в Головніи Залі не влаштовують ніяких заходів, єдине її призначення — приголомшувати гостеи. Як і всі, я послуговуюсь іншими виходами. ї вам також раджу.
— А чому ми не идемо разом? — запитала Еирін. — Нас що, оселили в різних місцях?
— Ні, в одному. В гарному п’ятиповерховому корпусі, якии з невідомих причин називають Відьомською Вежою. Ну, власне, чому „відьомська“, я розумію — бо там здавна мешкають відьми. А от звідки взялася „вежа“, не збагну. Ця будівля нітрохи не схожа на вежу.
— Так само, як Королівське Крило зовсім не схоже на крило, — зауважила Мораґ. — Усі назви чистісінька умовність.
— А що ж до твого питання, Еирін, — вела далі Шаннон, — то в Рінанхарі все так заплутано, що з одного місця в інше можна проити багатьма шляхами, і кожен обирає їх на свіи смак. Я переконана, що мої наикоротші. От побачите.
Вони звернули в одну з бічних ніш зали, піднялися по сходах на третіи поверх і рушили справжнім лабіринтом з коридорів, звертаючи то праворуч, то ліворуч. Що далі від Головної Зали, то частіше їм зустрічалися люди — придворні, слуги та чиновники, які при їхньому наближенні шанобливо вклонялися. Повз слуг вони проходили, мовби не помічали їх, а придворним та чиновникам відповідали легкими кивками. В усіх країнах Абраду відьми прирівнювалися до принцес, проте в Катерласі, як і в решті королівств Мі- неганської П’ятірки, це була не просто традиція — такий статус відьом визначався законом.
— От клята Альса! — раптом лайнулася Мораґ, коли вони проминали криту ґалерею, що тяглася над плацом, де проходили військовий вишкіл якісь юнаки Ейріниного віку та на рік-два молодші, мабуть, діти тутешніх придворних. — Яке ж вона стерво! Та я їй очі видряпаю!
— А що таке? — запитала Ейрін.
— Вона ж на мене натякала, я лише зараз це докумекала. Коли Альса стала розсилати ті свої листи, я не витримала й написала їй, що вона верзе дурниці, порадила зачекати на зустріч із тобою, а тоді вже робити висновки. Мовляв, навіть Шайна, якій страшенно не подобається сама думка про Первісну, мусила визнати очевидний факт. Також я додала, що в мене, як і в інших сестер, просто язик не повертається називати тебе меншою. А бісова Альса перекрутила мої слова казна-як. Це справжнісіньке свинство!
— Загалом, вона нормальна, — сказала Шаннон. — Просто в неї пунктик на Первісній.
— Не просто пунктик, — заперечила Мораґ. — Аж ніяк не просто. Вона геть схибилася на цьому.
— Може, й так. Альса дуже боїться, що Первісна Іскра зруйнує Сестринство, тому вперто відмовляється вірити в її існування. Сама я вважаю таку позицію нерозумною, тим більше для старшої сестри. Не можна вирішити проблему, заплющивши на неї очі.
Ще хвилин десять вони плутали численними коридорами, сходами та ґалереями, аж нарешті дійшли до Відьомської Вежі — квадратної будівлі, звідусіль оточеної деревами з пишними золотаво-червоними кронами. Вона була заширока, щоб називатися вежею — або ж для цього їй бракувало кількох додаткових поверхів.
