— А от мені доповідали, що ти дуже незадоволена, коли до тебе так звертаються.
— Ніколи не висловлювала з цього приводу незадоволення, — сказала Еирін. Стримуватись їи стало ще важче. Своїм „доповідали“ сестра Альса ясно давала зрозуміти, що котрась із тих відьом, які приєдналися до них по дорозі, ставиться до неї нещиро: вголос каже одне, а в листах пише інше. — Я б радила тобі перевірити, чи надшне джерело цих
— О! — з уїдливою посмішкою протягла Альса вер Кин- неиді. — У твоєму голосі мені вчулося обурення. Мабуть, гадаєш, хто із сестер міг виказати тебе. Сердита на неї, так? Хочеш поквитатися?
„Таж вона просто провокує мене!“— збагнула Еирін, зненацька заспокоївшись. — „Намагається підбити на нео- бачнии вчинок. Щоб я розлютилася, наговорила лихих слів, ба навіть вдалася до маґії. А вона, хоч і слабша, умить скрутить мене в баранячии ріг..“
її втішало принаимні те, що ніхто із супутниць не втручався в розмову. Шаина, Етне та Мораґ, які добре знали Еирін, розуміли, що вона и сама дасть собі раду в ціи ситуації;
а інші сестри покладалися на їхню думку. Якби одна з них справді писала такі дурниці, то неодмінно вступилася б за Ейрін, поки Альса не вибовкала її ім’я. Проте всі мовчки чекали, чим закінчиться ця суперечка.
А Ейрін спокійно, стримано, лише з ледь відчутними нотками осуду, сказала:
— Ти мусиш вибачитися за свої слова, старша сестро.
У сірих очах сестри Альси промайнули грізні блискавки.
— Чи правильно я зрозуміла? Ти вимагаєш, щоб я просила в тебе пробачення?
— Не в мене. У сестер, з якими я приїхала. Ти натякнула, що одна з них поширює про мене брехливі чутки. А не назвавши конкретне ім’я, кинула тінь на всіх.
Альсині щоки густо зашарілися. Вона розкрила була рота з очевидним наміром сказати щось різке, та тут її відтіснила вбік сусідка — невисока відьма з коротко підстриженим каштановим волоссям. Ще на початку, роздивившись усіх шістьох маґічним зором, Ейрін подумала, що саме вона є старшою сестрою, бо на вигляд була найдорослішою, а її Іскра сяяла наияскравіше.
— Ти нас затримуєш, Альсо. Дозволь, тепер я. — Із цими словами обняла Еирін. — Я Брігід вер Камрон, вітаю тебе в нашому колі, сестро.
Далі її привітали інші четверо відьом, а останньою з них, як за віком, так і за силою, була:
— Я, Шаннон вер Давнайг, вітаю тебе в нашому колі, сестро.
Коли Шаннон випустила її з обіймів, Ейрін відійшла трохи назад, поступившись місцем Бренанові. З обличчя сестри Альси миттю зник холодний, зневажливий вираз, і вона приязно всміхнулася:
— Щаслива тебе бачити, Бренане! Я ще з літа чекала на нашу зустріч. Як і всі сестри, я дуже рада, що в нас з’явився брат.
Для зустрічі відьмака не існувало усталених традицій, тому кожна відьма говорила йому щось своє. І одна лише
Шаннон, дарма що була наймолодша з них, додумалася висловити співчуття з приводу смерті його батьків.
— А тепер, — знову взяла слово Альса, — прошу всіх до палацу. Ми вже приготували для вас помешкання. Шайно, Бренане, Ґвен, ви зі мною.
Тим часом Шаннон підійшла до Ейрін і взяла її за руку.
— А ти зі мною, — неголосно мовила вона й повернула вбік голову. — Агов, Мораґ, ти теж моя.
Мораґ підійшла до них, і всі троє, як і решта відьом, стали підніматися широкими мармуровими сходами. Озирнувшись, Ейрін переконалася, що слуги вже розібрали їхні речі й подбали про коней, а придворні, яких привів Кивін аб Енгас, взяли на себе турботу про леннірських ґвардійців. Що ж до Ронвен, то вона ще раніше пішла слідом за Фінне- лою.
