— Ви сперечалися з ним на теологічні теми?
— Швидше на філософські. Теологія забагато уваги приділяє етиці та обрядам, а мене наибільше заимають питання світобудови.
Енгас аб Браит відпив зі свого келиха ковток соку і сумно глянув на срібну тацю з рештками смаженої оленини. Сам він через свою хворобу мусив їсти варену курятину без спеціи та солі.
— Бачу, ви були унікальною юною леді ще и до того, як у вас виявили Іскру. Принцеса, що захоплюється філософією... А скажіть, чи сильно змінився ваш світогляд, відколи ви приєдналися до відьом? Ви вже сприиняли їхню тезу про множинність Китраилів?
— З цим я не мала жодних проблем,— відповіла Еирін, краєм ока помітивши, що Фіннела миттю занудьгувала и демонстративно повернулася до своїх сусідів праворуч, лорда Кивіна аб Енгаса та иого дружини, леді Бевін вер Малдвин. Попри всі свої недавні зміни, кузина, як і раніше, терпіти не могла філософських розмов. — Мені завжди імпонувала теорія про локальну природу Китраила. От із чим я справді не погоджуюся, то це з твердженням, що він є проекцією на наш світ якогось Абсолютного Зла.
— Тобто, в Абсолютне Зло ви не вірите?
— Ні, не вірю. Як, до речі, и багато інших сестер. Це положення мінеганської доктрини є досить спірним, бо від нього один крок до дуалізму. Але воно и не оголошується беззаперечною істиною. Взагалі, мінеганська доктрина відрізняється від решти реліґіиних учень тим, що не вимагає сліпої бездоказової віри, а ставить на чільне місце пізнання і передбачає можливість перегляду доґматів, якщо вони виявляться хибними. Особисто я схиляюся до гіпотези дзеркальної локальності, згідно з якою окремим для нашого світу є не лише Ан Нувін, а и Ґвифін. Тоді Китраил цілком може бути відступником-диннеші, а отже, для иого існування не потрібне ніяке Абсолютне Зло.
Король кивнув:
— Я чув про цю гіпотезу від леді Альси. Проте вона не погоджується з нею, бо вважає Ґвифін невід’ємною частиною Кеиґанту.
— А сестра ївін вер Шінед дотримується іншої думки. Вона вивчила записи всіх відьом, які в давні часи спілкувалися з диннеші, і звернула увагу на те, що лише наиперша з них, Меинір вер Гільде, прямо стверджувала про єдність Ґвифіну та Кеиґанту. Решта просто посилалася на неї. Десь такими словами: „На це питання диннеші відповів достоту так само, як і сестрі Меинір.“ ївін припускає, що Меинір вер Гільде з певних причин вирішила приховати цеи факт, а інші відьми, яким ставало про це відомо, не наважувалися суперечити засновниці Сестринства.
— ї що ж то були за причини?
— Можливо, Меинір вер Гільде вважала тогочасне людство не готовим до сприиняття такої картини світу. Окре- мішність Ґвифіну від Кеиґанту означає, що справдешні Небеса розташовано ще далі від землі, ніж здавалося.
— Простии народ і зараз до цього не готовии, — зауважив Енгас аб Браит. — Переважну більшість людеи збиває з пантелику навіть сама згадка про множинність земних світів. Якби не відьми та чаклуни, духівники давно б вилучили цю тезу зі своїх доґматів... До речі, лорде Бренане, на Лахлі- ні наш світ вважають єдиним сущим?
— Ні, ваша світлосте, — відповів Бренан. — Лише одним із багатьох, як і на Абраді. Тут розбіжностеи немає. У Книзі Вигнання говориться, що в ніч Мор Деораху стався землетрус, люди прокинулися, повибігали на вулицю — і з жахом побачили, що зорі на небі сплелися в інші сузір’я, а місяць став мало не вдвічі меншим. Тоді до людей вийшли проповідники, які вві сні мали послання від Великого Дива, і пояснили, що Ініс Шінан спіткала кара небесна... Та це вже вигадки. Тепер я знаю, що в ті часи не було ні проповідників, ні духівників, а геть усі давні лахлінці й більшість давніх ші- нанців вірили не в Дива, а в язичницьких богів.
Не стримавшись, король таки переклав з таці на свою тарілку трохи м’яса. Альса, що сиділа з лівого краю королівського столу, кинула на нього докірливий погляд, який він геть-чисто проіґнорував, а натомість відрізав ножем крихітний шматочок засмаженої та приперченої оленини і неквапно, з насолодою з’їв його. Потім сказав:
— І це добре, що тоді не було духівників та проповідників. їм би вистачило дурощів оголосити, що Див перемішав зорі на небі, зменшив розміри місяця і подовжив иого фази до тридцяти дев’яти днів. А згодом, коли з’ясувалося б, що й рік став трохи довшим, вони б і це пояснили незбагненною волею Всевишнього. На щастя, друїди були не такими зашореними і знайшли логічніше пояснення — хоч і складніше для розуміння.
У такому ключі їхня розмова тривала весь вечір. Енгас аб Брайт, здавалося, безладно перестрибував з однієї теми на іншу, звертався то до Бренана, то до Ейрін, а час від часу — і до Ґвен або Фіннели, проте головна його увага була зосереджена на Бренанові. А той тримався досить упевнено, та в жодному разі не зухвало, як, буває, поводяться в присутності коронованих осіб вихідці з простого народу, плутаючи нахабство з почуттям власної гідності. Бре- нан цю різницю добре відчував, і король залишився задоволений спілкуванням із ним. У кожнім разі, таке враження склалося в Ейрін, і тієї ж думки дотримувалася Шаннон, яка вже два з половиною роки, відколи склала іспити на повноправну сестру, мешкала в Тахріні.
— Бренан йому сподобався, — сказала вона, повертаючись разом з Еирін та Мораґ до Відьомської Вежі. — Це помітили всі.
— Зате не всі цьому раді, — зауважила Еирін. — Ґраф Талботськии мав дуже похмурии вигляд.
