— Досить суперечливо,— відверто сказав Енгас.— З одного боку, це позбавляє міи рід шансів знову заволодіти короною, та водночас я мушу визнати, що спадковість королівської влади піде на користь країні, сприятиме її єдності. Коли на катерлахськии престол сходить новии король, і шляхта і народ вбачають у ньому просто одного з вельмож, поставленого над рештою в результаті домовленостеи та компромісів. Лише через п’ятнадцять-двадцять років піддані починають сприимати короля, як уособлення держави, а для покоління, що зросло під иого владою, він стає символом самого Катерлаху. Та зрештою король помирає, і тои містичнии ореол, що утворився був довкола иого титулу, розвіюється — бо наступнии король посідає трон не за правом крові, що можна витлумачити, як благословення Небес, а за рішенням Ради Лордів, у якому немає и натяку на прояв вищої волі. Не буду критися: за двадцять шість років свого врядування я неодноразово замислювався над тим, як зламати систему виборності монарха и забезпечити передачу королівської влади у спадок моєму старшому синові Кивіну. На жаль, навіть чверті століття виявилося замало, щоб упокорити катерлахських ґрафів, примусити їх відмовитися від традиційного порядку наступництва престолу. Зате ви двоє маєте таку можливість. На вас чекає фантастично тривале царювання, під кінець якого прості люди та дрібна шляхта геть забудуть, що королів колись обирали, а з могутніми лордами ви вже якось упораєтеся. Крім того, за вами стоятиме вся потуга Тір Мінегану — а катер- лахці, хоч і недолюблюють відьом, у переважній більшості ставляться до них шанобливо і щиро вірять, що Відьомська Іскра є відзнакою Великого Дива.
— Отже, — озвалася Ґвен, — якщо виходити з цих міркувань, нам варто вже зараз претендувати на престол.
— Саме так, пані. Але майте на увазі, що це не порада, а просто констатація незаперечного факту. З огляду на вашу молодість, я аж ніяк не певен, що ваше царювання піде на користь Катерлахові в найближчому майбутньому. Проте в довгостроковій перспективі вигода від нього цілком очевидна. Шкода лише, що мине не один рік, поки ви навчитесь орієнтуватись у державних справах і самостійно приймати рішення.
— То ви боїтеся,— збагнув Бренан,— що за нашими спинами країною правитимуть найстарші?
— Не те що боюсь, — відповів Енгас аб Брайт, — а просто не бачу в цьому нічого гарного. Звичайно, ваші найстарші сестри дуже мудрі й компетентні жінки, вони не дозволять вам накоїти дурниць і всіляко сприятимуть зміцненню вашої влади. Однак при цьому керуватимуться виключно інтересами Сестринства, які далеко не завжди збігаються з інтересами Катерлаху.
— Ми це розуміємо, государю, — сказала Ґвен.
— Ну, в теорії, може, й розумієте. Але на практиці ще не скоро почнете розрізняти, до яких порад варто дослухатись, а які слід іґнорувати. — Король на хвилю замовк і спрямував погляд у вікно, за яким потроху починало сутеніти. — Утім, це вже не мій клопіт. На той час моя душа відродиться в новому тілі, мабуть, далеко від Катерлаху, а може, в якомусь іншому з численних земних світів. Гм. Сподіваюсь, і в цьому житті, і в усіх попередніх я не накоїв аж так
багато гріхів, щоб Китраил забрав мене до себе в Ан Нувін.
Бренан був безмежно вражении Енгасовою мужністю. Сам би він ні за що не зміг так спокіино, з такою витримкою дивитися в очі Вічності. На щастя, иому и не доведеться збирати всю свою волю в кулак, щоб гідно зустріти смерть. Якщо иого вб’ють, він помре швидко; а якщо доживе до старості, то аж до останньої миті свого життя зберігатиме міцне здоров’я та яснии розум, буде сповнении сил і енерґії, а одного дня иого серце просто зупиниться — наипевніше, вві сні. Так помирали всі відьми, і цеи дар легкої, безболісної смерті мали також відьмаки з відьмачками.
— Якщо не заперечуєте, пані, — звернувся король до Ґвен, — я б хотів трохи поговорити з лордом Бренаном віч- на-віч. Так би мовити, суто по-чоловічому.
Ґвен з готовністю підвелася.
— Тоді я зачекаю в приимальні, — сказала вона.
— ї ще,— додав Енгас аб Браит,— будьте такі ласкаві, перекажіть моєму секретареві, що я хочу бачити першого міністра та міністра права.
Коли Ґвен виишла з кімнати, Бренан, що встав був разом з нею, знову сів у крісло.
— Скажіть-но, юначе, — промовив король, — ви знаєте, в чому ваша наибільша проблема? Після молодості и некомпетентності, ясна річ.
— Ну, мабуть, моє незнатне походження,— припустив Бренан. — Хоч у народі и ходять чутки, що я шляхетного роду, але всім лордам добре відомо, що мої батьки.
— Пхе, дурниці! — урвав иого Енгас. — Насправді це не цікавить нікого, крім схиблених на родоводах иолопів, які нічого не досягли в своємужитті, геть нічим не відзначилися, отож їм залишається тільки вихвалятися кількістю своїх предків лицарського стану. А решті цілковито баидуже, ким були ваші батьки, бо самі ви належите до відьомського роду. Ще и до наиславетнішого з відьомських родів — роду О’Меинір, започаткованого в ті давні часи, коли пращури більшості теперішніх вельмож були простими шінан- ськими селянами та рибалками. А
