Проишовши за годину третину шляху, Феилан дав ногам відпочити і наступну милю пролетів, тримаючись у повітрі за допомогою чарів. Жоден звичаинии чаклун не міг так довго левітувати, навіть наивправніші з них ледь подужували чверть милі. Темна Енерґія давала слугам Володаря велику силу — хоч, на жаль, і не дозволяла їм зрівнятися за могутністю з відьмами.
Відчувши ознаки маґічної втоми, Феилан знову пере- ишов на пішу ходу, а через півтори милі повернувся до левітації і вже без проблем дістався до місця призначення. Перш ніж вибратися на поверхню, зі звичної обережності пильно оглянув знизу острів і помітив нечітку, спотворену постать людини, що сиділа на саморобному ослінчику біля хижі. Більше нікого на острові не було, а в иого околицях жодного корабля не спостерігалося.
„Клятии Йорверт, знову припхався!“ — сердито подумав Феилан, збираючи Темну Енерґію для переходу. — „А казав- бо, що має сьогодні невідкладні справи. Мабуть, таки варто підшукати іншии острів, про якии ніхто не знатиме. Океан Дешарах великии...“
Проте це виявився не Йорверт, а іншии иого колеґа — і по Університету, і по Братству, — Кіннан аб Мадоґ з кафедри медицини. З ним у Феилана були не те щоб надто близькі, але досить приязні стосунки. Коли він виринув з Тиндаяру за три кроки від непроханого гостя, Кіннан зустрів иого стриманою усмішкою:
— Ну, нарешті з’явився! А я вже збирався ити.
— Вітаю, Кіннане,— сказав Феилан. — Як ти мене зна- ишов? Йорверт розповів?
— Ні. Після смерті маґістра аб Конала я з ним не бачився. А твою нову адресу мені повідомили з Ан Нувіну.
Фейлан ледве притлумив скрушне зітхання. Останні два тижні йому не являлись уві сні демони, і він уже почав сподіватися, що про нього забули. А даремно — навряд чи варто було розраховувати, що плата за доступ до Тиндаяру обмежиться лише участю в тіи фатальніи сутичці на Іхел- дироидському тракті...
Заишовши до хижі, Феилан виніс звідти ще один ослінчик, такии самии грубии та неоковирнии, і всівся навпроти Кіннана. А тои зауважив:
— Не скажу, що живеш у розкошах. Якби я знав, що ти так скромно влаштувався, приніс би тобі трохи меблів.
— Нічого. Згодом я про все подбаю,— відповів Феилан і зразу переишов до справи. — Отже, ти отримав нове завдання?
— Воно старе. Ан Нувінові потрібна відьма Еирін. — Кіннан аб Мадоґ належав до тих чорних, що воліли не згадувати заивии раз Китраила, надаючи перевагу безособовому и узагальненому терміну „Ан Нувін“. — Вірніше, не сама вона, а її Іскра.
— А я гадав. — Феилан осікся. Було б необачно припускати вголос, що Темнии Володар міг відступитися від своїх намірів під тиском обставин.— Гадав, що треба зачекати, приспати її пильність. Нехаи вона впевниться в своіи невразливості, повірить, що іи дали спокіи.
— Загалом, слушна думка, — погодився Кіннан. — Але з іншого боку, її Іскра набуває дедалі більшої сили, і що довше ми чекатимемо, то важче буде з нею впоратися. Після того фіаско в трактирі від нас не стали вимагати негаиних діи, бо и сама Еирін вер Ґледіс, і відьми, що супроводжували її, були насторожі, чекали нового нападу. За логікою, ми мали б повторити спробу, поки вона ще не опанувала своєї Іскри, поки не дісталася до Тір Мінегану. Тому наша пасивна позиція в цеи критичнии період мусила переконати відьом, що Ан Нувін відмовився від намірів захопити Первісну.
Феилан кивнув:
— Тепер усе зрозуміло. А я був вирішив, що Йорверт затіяв свою власну гру, бо він і словом не згадав про доручення Володаря. А треба визнати, задум гарнии — хаи відьми думають, що ми зацікавилися відьмаком, нехаи сушать собі голови, для чого це нам потрібно.
Кіннан аб Мадоґ запитливо глянув на нього:
— Ти про що?
Вислухавши Феиланову розповідь про інсценування спроби викрадення відьмачих кузин, він похитав головою:
— Не знаю, що там робить Йорверт, але нас це точно не стосується. Коли я востаннє спілкувався з Ан Нувіном, мені ясно дали зрозуміти, що в Йорверта інше завдання, яке жодним чином не перетинається з нашим. А я маю зібрати нове темне коло — і хочу, щоб ви з Неилом стали моїми помічниками.
