Неил аб Ільсвин, асистент на кафедрі філософії Кован- харського Університету, донедавна був одним з підлеглих Ярлаха аб Конала і брав участь у спробі захоплення Еирін вер Ґледіс. Він належав до сімки обраних, яким було дозволено доступ до Тиндаяру.
— А що Колвин і Евріґ? — запитав Феилан. — Чи вони з Йорвертом?
Кіннан спохмурнів.
— Обоє загинули. Вірніше, Евріґа вбито, а Колвина впокорено.
Незважаючи на спеку, що панувала на острові, Феилано- ві зненацька стало зимно. Він не стримався и мерзлякувато пощулився.
— Відьми їх викрили?
— Схоже, що так. Або ж вони мали дурість попастися на чомусь іншому.
— І як це сталося?
— Подробиць не знаю. Мені відомо лише, що Евріґ був у Манхаині, гостював у Колвина, коли на них напали. А в Ко- ванхарі взагалі не чули про цю пригоду, відьми все приховали і вже цілии тиждень лицемірно ведуть пошуки Евріґа через иого раптове зникнення.
— І ти досі не втік? — щиро здивувався Фейлан. — Не боїшся, що й по тебе прийдуть?
— Демон запевнив мене, що ні Евріґ, ні Колвин нікого не виказали.
Феилан насилу стримав скептичну посмішку. Він був прихильником теорії, запропонованої ще великим Ірданом аб Бріном, відповідно до якої сім сторіч пекельних мук є не штучним випробуванням перед утіленням у демона, а об'єктивним природним процесом трансформації людської душі в демонічну сутність. На переконання Ірдана, цеи процес розпочинається тієї ж миті, щоино душа потрапляє до Ан Нувіну, і супроводжується повним потьмаренням свідомості. Із творів чорних чаклунів минулого Феилан знав, що демони аж навісніли, коли з ними заводили про це мову, тому сам не наважувався ставити такі питання, але був цілковито певен, що протягом принаимні перших десятиліть (а може, и століть] перебування в Ан Нувіні нові душі знаходяться в нестямному стані. Тож демон, із яким розмовляв Кіннан, не міг достеменно знати, що насправді трапилося з Евріґом аб Ферхаром та Колвином аб Девлахом...
— Отже, нас залишилося четверо, — підсумував Феилан. — А якщо не рахувати Йорверта, то троє. — І це добре, додав про себе. Йорверт иому ніколи не подобався, і він не міг збагнути, що Ярлах знаишов у цьому навіженому юнакові. — Ти вже вирішив, кого ще залучити?
— Маю на оці кілька кандидатур. Неил також запропонував своїх знаиомих, і того самого я чекаю від тебе. А потім разом виберемо з них трьох наигідніших.
— Чому трьох? Чому не чотирьох? — запитав Феилан. Як правило, чаклуни утворювали темні кола із семи осіб, за кількістю янголів, що стали на бік Китраила, коли тои кинув виклик Дивові. Втім, на Феиланову думку, це була лише красива леґенда... — Чи один уже є?
— Не
Феилан баидуже знизав плечима. На відміну від більшості чорних, він не мав упередження щодо жінок, хоч і вважав, що їм не місце у Братстві — бо на те воно и називалося Братством.
— ї хто ж вона така?
— її імені демон не назвав. Дозволив їи зберегти інко- ґніто. Сьогодні вночі ми зустрінемося з нею в Тиндаярі. Тоді ви всі и присягнете мені.
— Просто в Тиндаярі? — здивувався Феилан. — Я розумію, ти хочеш, щоб усе було похмуро и урочисто. Але ж ми там ні дідька не побачимо.
— Так треба. Бо чаклунка хоче приховати не лише ім’я, а и своє обличчя.
— Ого! ї з чого б така таємничість?
