Незнаиомка була вдягнена в сукню з червоного шовку, насичении колір якої вдало поєднувався з її довгим темним волоссям — а воно, своєю чергою, приємно відтінювало ніжну білизну обличчя з тонкими, досконало правильними рисами. Її ошатне вбрання не було призначене для верхової їзди: нижні спідниці не мали спеціальних розрізів від
колін до подолу, тому трохи закотилися догори, відкривши поглядові стрункі ноги в напівпрозорих білих панчохах і коротких коричневих черевиках. Еирін припустила, що перед прибуттям до Кардуґала дівчина зробила коротку зупинку в одному з місцевих гостиних дворів — чи то в старому доброму „Одновухому коті“, чи в нещодавно збудованому „Золотому вінці“, — де причепурилась і змінила просту дорожню одіж на розкішнішу.
На подвір’ї гостеи зустрічав управитель замку, маистер Левеллін аб Фарґал, опасистии чоловік середнього віку, за чиєю спиною юрмилася допитлива челядь. Незграбно вклонившись, він промовив своїм гучним, басовитим голосом:
— Ласкаво просимо до Кардуґала, леді Шаино. Наш государ Келлах наразі відсутніи, але запевняю, що надвечір він повернеться і неодмінно влаштує вам гіднии прииом.
Гостя, яку назвали леді Шаиною, щось відповіла. Вона говорила значно тихіше за маистра Левелліна, і її слів Еирін не розчула. Проте сам її голос був дуже приємним — дзвінким та мелодіиним.
Огряднии управитель квапливо витер хустинкою спітніле від спеки обличчя і знову вклонився.
— Ну що ви, ласкава пані, жодних клопотів! Ваша поява, хаи і неочікувана, робить нам велику честь. У Кардуґалі завжди знайдеться місце для вас і ваших супутників.
Леді Шаина, не вдаючись до сторонньої допомоги, спритно зіскочила з сідла і швидкими помахами рук розправила сукню. Конюх негаино схопив кобилу за вуздечку и повів її за браму — до стаєнь, розташованих потоибіч внутрішнього фортечного муру. Тим часом охоронці також спішилися і познімали з в’ючної коняки кілька важких валіз із речами.
Левеллін аб Фарґал запопадливо запропонував леді Шаині руку і, без угаву просторікуючи про велику честь для Кардуґала, повів її до Вежі Іралах, де були гостьові помешкання. Еирін стежила за ними заінтриґованим поглядом, гадаючи про те, що ж це за гостя до них завітала. Безумовно, дуже знатна — про це свідчила і надзвичаина шанобливість маистра Левелліна, і та обставина, що перед леді Шаи- ною розчинили внутрішню браму, а не змусили спішитися на зовнішньому дворі и увшти через бічну хвіртку в стіні.
Попервах у Еирін маинула була думка, що її батько після невдачі зі сватанням до леді Блодвен вер Феиґлім зна- ишов собі іншу наречену, та невдовзі вона відкинула таку можливість. Передовсім, приготування до весілля, навіть наискромнішого, ніяк не приховаєш, а Еирін про це нічого не чула. Крім того, леді Шаина була аж надто молода для батька; за віком вона годилася Делвинові або Лоґанові, проте першии уже мав жінку та малого сина, а другии був зару- чении з літримською принцесою Ріаннон. І в кожному разі, якби леді Шаина була чиєюсь нареченою, її б супроводжувало не троє охоронців, а чималии почет зі слугами та придворними.
Скрушно зітхнувши, дівчина відступила від вікна. Вона мала велику підозру, що батько вже остаточно відмовився від наміру вдруге одружитись, отож Еирін і далі залишатиметься иого спадкоємицею, полонянкою свого високого становища, яке обмежувало її свободу незгірш за в’язничні ґрати. А вона ж так жадала звільнитися!...
Притиснувши до грудеи книжку, Еирін виишла з бібліотеки, піднялася поверхом вище і по ґалереї, що тяглась уздовж внутрішнього муру, подалася до Князівської Вежі. Чи то пак, до Королівської — Тир Бренінол. Її назву змінили менше року тому, коли Еирінин батько, князь Келлах, проголосив себе королем Ленніру.
Еирін досі не могла звикнути до нового батькового титулу і до нового статусу їхньої маленької країни, що тулилася між трьома великими державами, кожна провінція в яких не поступалася за розмірами всьому Леннірові. Та и решта Південних Королівств були значно більші, їхні правителі мешкали в палацах, мали свої столиці — а в Леннірі такої не існувало з тієї простої причини, що тут не було жодного пристоиного міста, лише села та невеличкі містечка. Ну, а замок, хаи навіть це Кардуґал з иого п’ятьма вежами і двома кільцями фортечних мурів, нітрохи не тягнув на гор- де ймення столиці.
Проте Ейрін аж ніяк не вважала це недоліком Кардуґала. Вона любила замок, де провела всі п’ятнадцять років свого життя, і не проміняла б його нажодне місто. Та попри те дівчина пристрасно мріяла коли-небудь вирватися звідси, вирушити в тривалу подорож, побувати в усіх куточках Абра- ду — не лише Південного, а и Північного, відвідати різні країни континенту і всі наибільші острови, а передовсім — леґендарнии Ініс Шінан, не менш леґендарнии Тір Мінеган і геть загадковии Ініс на н-Драиґ, де маиже тисячу років тому помер останніи у світі дракон... На жаль, про все це іи залишалося тільки мріяти.
Ґалерея була відкритою, опівденне сонце палило несамовито, і Еирін пошкодувала, що не пішла коридором на першому поверсі. Дарма що на ніи була лише легенька сукня без нижніх спідниць, вона все одно мало не зомлівала від спеки. Заздрісно подумавши про те, якии свіжии вигляд мала леді Шаина, ніби пекучі сонячні промені и розжарене повітря зовсім не діимали і і в дорозі, Еирін прискорила ходу, маиже бігцем дісталася кінця ґалереї і з насолодою поринула в приємну прохолоду Королівської Вежі. Товсті кам’яні стіни в поєднанні з чарами, накладеними на них Іґа- ном аб Кіном, придворним чаклуном Кардуґала, захищали житлові приміщення замку від палких обшмів літа, а взимку надіино утримували всередині тепло, завдяки чому не доводилося надто сильно палити каміни.
Еирін вибігла по сходах на п’ятии поверх, де було розташовано дівочі покої, і передовсім зазирнула до своєї кузини Фіннели з наміром розповісти іи про леді Шаину і разом з нею дочекатися маистра Левелліна, що мав доповісти про прибуття гості. Сьогодні зранку батько з дядьком Рісом поїхали на полювання, і до їхнього повернення Еирін залишалася головною в Кардуґалі. Принаимні, формально.
Фіннели в себе не було, а чергова покоївка повідомила, що недавно вона подалася гуляти по замку. Тоді Еирін про- ишла до своєї спальні, там скинула м’які туфельки, забралася з ногами на широке ліжко і розгорнула на колінах книжку, яку щоино принесла з бібліотеки.
