— То ти не знаєш?— Здавалося, непоінформованість Еирін вельми потішила її. — Справді не знаєш?
— Справді. Я просто бачила з бібліотеки, як вона приїхала. І ще чула, як маистер Левеллін називав її леді Шаиною.
Фіннела поважно кивнула:
— Її звати Шаина вер Брі О’Меинір. Висока пані Тір Мі- негану.
Еирін аж рота роззявила від подиву. Їй було добре відомо, що означає цеи титул, якии прирівнював иого носіїв до осіб королівської крові. Тір Мінеган був островом на північному заході континенту, за двісті миль від узбережжя Іви- дону; про нього знали і діти и дорослі в усіх куточках Абра- ду. Ще иого зрідка називали Їніс Ерахоид — Острів Відьом...
Поки Еирін перетравлювала цю звістку, Фіннела роззулася, спритно вскочила на ліжко і всілася навпроти неї, підгорнувши під себе ноги. Попри спекотнии день, кузина була в розкішніи сукні із синього шовку, рясно оздобленіи золотою вишивкою и тонким мереживом, під сукнею був корсет та пишні спідниці, а на ногах — панчохи замість коротких шкарпеток, яку Еирін. Фіннела полюбляла гарно вдягатися, і ніяка спека не заважала іи розгулювати в наикра- щому вбранні.
— То, виходить, леді Шаина відьма, — врешті промовила Еирін, не питаючи, а просто констатуючи факт.
— Атож, — підтвердила Фіннела. — Уяви лишень, до нас завітала відьма! Наисправжнісінька! Я хотіла була відразу піти до неі , але мама сказала, що так не годиться, мовляв, треба дати іи відпочити з дороги. Мабуть, вона має рацію. Та мені так кортить її побачити!
Еирін чудово розуміла нетерплячку кузини. Її саму так і поривало негаино податися до Вежі Іралах і ніби ненароком заити до леді Шаини, поспілкуватися з нею, розпитати її про безліч цікавих речеи. На Півдні відьми були великою рідкістю — це не Північ, де їх можна зустріти мало не при кожному королівському чи князівському дворі. Вони там не служили (з книжок Еирін знала, що в присутності відьом краще не вживати цього слова], а просто
Колись так само було и у Південному Абраді, проте ситуація докорінно змінилася після того, як у середині дванадцятого сторіччя Духовна Рада, що доти об’єднувала всіх духівників континенту, розкололася навпіл у питанні про причини Мор Деораху. За великим рахунком, відьмам було баидуже, як південці та північани тлумачать події сивої давнини, проте їх неабияк образило, що Духовна Рада Півдня зарахувала застосування чарів до переліку грішних учинків — надто ж коли зважити, що тоді ще не минуло и сотні років, як зусиллями відьом та чаклунів було знищено останніх чудовиськ на Абраді. З того часу відьми оголосили боикотусім Південним Королівствам і з’являлися тут лише вряди-годи, винятково в своїх справах. У таких випадках вони погоджувалися скористатися гостинністю одного з місцевих володарів, але не зв’язували себе жодними зобов’язаннями і не затримувалися довше, ніж того вимагали їхні відьомські справи. З родинних хронік Еирін знала, що останнього разу відьми були в Кардуґалі у середині п’ятнадцятого століття — понад двісті років тому.
— А ти добре роздивилася леді Шаину?— знов озвалась Фіннела, акуратно розправляючи довкруг себе спідниці. — Яка вона? Вродлива?
— Так, дуже. Хоча до тебе їи далеко. — Дівчата обмінялися лукавими усмішками. — А ще вона досить молода. Десь на три роки старша за нас. Щонаибільше на чотири. А може, лише на два.
Фіннела скептично гмикнула.
— З чого ти взяла? Всі відьми на вигляд як юні дівчата, навіть наистаріші. Так написано в книжках.
Еирін поблажливо всміхнулася. Фіннела була розумна та тямуща дівчина, проте свої знання про довколишніи світ здобувала переважно з жіночих пліток, пісень бардів і любовних романів. А маиже на всіх уроках, крім занять із музики, малювання та красного письменства, вона або перешіптувалася з придворними панночками (позаяк Еирін завжди була зосереджена на навчанні], або дрімала, або ж поринала в думки про симпатичних хлопців і любісінько пропускала слова вчителів повз свої гарненькі вушка.
— Так написано в тих книжках, які ти звикла читати, — зробила уточнення Еирін.— Але це перебільшення. Десь до тридцяти років відьми старшають зовні, як і звичаині жінки, а потім час для них ніби зупиняється і на все життя вони зберігають молодии вигляд. Саме молодии — але не юнии. Якщо ж відьма здається юною дівчиною, то, наи- певніше, вона така і є. До речі, маистер Левеллін не питав у леді Шаини про мету її візиту?
— Питав, та вона ухилилася від відповіді. Проте ясно дала зрозуміти, що радо прииме пропозицію погостювати в нас. Мама припустила, що незабаром десь у Леннірі має народитися нова відьма.
— Цілком можливо, — кивнула Еирін. — І якщо так, то згодом до леді Шаини приєднаються ще дві або и три відьми, а коли надіиде час, вони несподівано завітають у дім породіллі, приимуть пологи і заберуть із собою новонароджену дівчинку.
— А як батьки не захочуть її віддавати? Що тоді?
