— Не знаю,— чесно відповіла Еирін.— В історичних хроніках я читала лише про сутички на Лахліні... Та це ж Лахлін, там не батьки відмовлялися віддавати, а поборники, і відьми їм задавали жару. А щоб хтось не віддавав на Абраді — про таке я не зустрічала жодної згадки, а в усі ті страшні казочки не вірю. Мабуть, відьми просто вміють переконувати — і золотом, і словами.
Фіннела із сумнівом похитала головою.
— Не уявляю, яке золото і які слова могли б переконати моїх тата за мамою відмовитися від мене.
— Слова, думаю, знаишлися б. Таким батькам, як твої, я б не стала пропонувати ні грошеи, ні земель, а звернулася б до їхніх почуттів. Постаралася б переконати їх, що твоє місце серед відьом, що так ти будеш щасливою, проживеш довге життя, не пізнавши старості, матимеш могутню силу, яку застосовуватимеш для добра людеи. А ще я сказала б, що присутність серед відьом леннірської принцеси надовго вбезпечить нашу країну від ворогів, служитиме звеличенню нашого роду.
Фіннела відкинулася спиною на подушки і випростала ноги, примостивши їх у Еирін на колінах.
— Може, це и спрацювало б, — промовила вона задумливо. — Та до чого ці балачки. Я ж однаково не відьма...
— Зате можеш стати чаклункою.
Фіннела демонстративно позіхнула, всім своїм виглядом зображаючи нудьгу.
— Не починаи знову, Еирін. Мені це нітрохи не цікаво.
Хист до чарів не був надбанням одних лише відьом —
жменьки жінок, обдарованих Відьомською Іскрою. Існували також люди, що мали набагато слабшу силу, але цілком достатню для того, щоб керувати маґією, присутньою в довколишньому світі — в землі та воді, в повітрі и вогні, в рослинах і тваринах, в різноманітних чарівних предметах, як
Фіннела народилася з чаклунським хистом, а от Еирін, на свіи превеликии жаль, не мала иого, тому по-доброму заздрила кузині і водночас сердилася на неї за недбале ставлення до свого рідкісного таланту. Ще як Фіннела була малою, придворнии чаклун Іґан аб Кін навчив її стримувати свою силу, щоб вона з необережності не нашкодила ні собі, ні довколишнім. А коли їи минуло одинадцять років, маистер Іґан, з дозволу Фіннелиного батька, лорда Ріса аб Тирнана, став уже по-справжньому навчати дівчину маґії. Та все марно — Фіннела ніколи не відзначалася особливою пристрастю до наук, була дуже нетерпляча и непосидюща, а побачивши, як багато їи доведеться працювати, перш ніж вона зуміє зробити щось значне та корисне, геть опустила руки и відмовилася від подальших занять. Упродовж наступних років Фіннела кілька разів піддавалася на вмовляння Еирін і поновлювала навчання, проте її витримки вистачало ненадовго.
А Еирін віддала б усе на світі, аби лишень мати чаклун- ськии хист. Та ще більше, ще відчайдушніше їи хотілося бути відьмою. Частенько перед сном, лежачи в своєму затишному ліжкові, Еирін уявляла, що вона відьма — прекрасна, грізна и велична. На такі думки дівчина відчувала якусь болючу насолоду, їи паморочилося в голові від захопливих картин, що проносилися в її уяві, і разом з тим ставало невимовно гірко від усвідомлення всієї марності своїх мріи. Еирін ніколи не ділилася цими фантазіями з Фінне- лою. Вони були аж надто особисті, аж надто потаємні, щоб звіряти їх навіть наикращіи подрузі.
Еирін прибрала кузинині ноги зі своїх колін, посунулася до краю ліжка і встала.
— Ні, так не годиться! — обурено мовила вона. — Це справжнісіньке неподобство!
— Ти про що?— спитала Фіннела, підвівшись із подушок.
— Маистер Левеллін досі не доповів мені про леді Шаи- ну. Наиперше побіг до твоєї матері, але и після того не сподобився приити до мене. Бодаи із простої ввічливості.
— Ага, ясно, — сказала Фіннела. — І тебе це розсердило?
— Ще б пак! — відповіла Еирін.— Зрозуміи мене правильно, сестричко, я не маю нічого проти тітоньки Ідріс, я люблю и шаную її. Проте не вона хазяика в Кардуґалі.
— Авжеж ні, — відразу погодилася кузина. — Раз у твого батька немає дружини, то хазяика тут ти. І до твого відома, мама цього не заперечує. Вона просто виконує твої обов’язки і все чекає, коли ти збунтуєшся.
